Останні новини

Донбас із тризубом (про національно–визвольне підпілля)

Донеччина — край, у якому після ІІ Світової війни, згідно з «мудрим» планом Компартії, утворено особливу «зону». Особливим тут було (і залишається) все: освіта, господарювання, інформаційна політика. Дбайливо підживлювався міф про всуціль «червоно–пролетарський» Донбас — приклад для «націоналістично–куркульських регіонів»Донеччина — край, у якому після ІІ Світової війни, згідно з «мудрим» планом Компартії, утворено особливу «зону». Особливим тут було (і залишається) все: освіта, господарювання, інформаційна політика. Дбайливо підживлювався міф про всуціль «червоно–пролетарський» Донбас — приклад для «націоналістично–куркульських регіонів». Отож за п’ять–шість десятиліть і місцевий люд, і Велика Україна забули, що ця багата на корисні копалини місцевість славиться й історією козаків–першопрохідців, і українським визвольним рухом ХХ століття. Нарешті, про історичні реалії нагадала виставка архівних документів 1930—50 років «Східна Україна у підпіллі ОУН і УПА», організована Всеукраїнсько–громадською організацією «Студентське братство». Вона вже експонувалася в Києві, на часі — презентація у Донецьку й Луганську. На стендах — 40 фотографій, а загалом зібрано понад 120 світлин керівників ОУН і товариства «Просвіта», протоколи допитів та спогади родин учасників підпілля, документи НКВС про боротьбу ОУН із німецькими окупаційними органами на Донбасі. Про це — наша розмова з автором виставки, координатором «Східно–української історико–краєзнавчої асоціації», істориком із Донеччини Олександром Добровольським.

Замість тисячі ОУНівців — десятки тисяч бандитів

— Олександре, у своїх книжках, зокрема, «Мала історія ОУН Донецької області», ви наголошуєте, що ОУН на Донеччині співпрацювала з місцевими комуністами і комсомольцями…

— Про це свідчать документи і спогади очевидців. У Маріуполі спершу були окремі центри — комуністичний і націоналістичний, які з часом уклали між собою союз. Червоним підпілля постачало зброю, а бандерівцям — розвідувальну інформацію. Це ж край Махна, а він «гуляв» то за червоних, то за білих. На цій території не дивилися, хто якого кольору, аби реально працювали. У Волноваському районі комуністична організація наполовину складалася з членів ОУН. Вони випускали українську листівку із закликом братися до зброї. У «Просвіті», пов’язаній з ОУН, було чимало комсомольців.

Річ у тім, що підпільний міськком партії і комсомольська організація, які мали б керувати червоними партизанами, провалилися у перші ж кілька тижнів окупації. Тим часом у декількох містах Донеччини німці порозкривали братські могили донеччан, розстріляних радянськими військами, що не додавало поваги комуністичному керівництву. У Сталіно (тобто Донецьку) виявили масові поховання вбитих в’язнів. Особливо вразили городян розстріл госпіталя разом з персоналом та знищення під Макіївкою 15—17 річних учнів ФЗУ.

У 1989 році студенти Донецького університету підтвердили висновок 1941–го, провівши розкопки на місці розстрілів. Шар людських тіл сягав там двох метрів, одяг на трупах не зітлів. Мої друзі з істфаку побачили там червоноармійців із шинами на руках чи ногах, медсестру з красивою світлою косою, хлопчаків–фезеушників. У розстрільній ямі було й медичне обладнання. У Слов’янську в підвалі НКВС відшукали штабелі трупів, закладених дровами. Потім знайшли каналізаційний колектор, забитий тілами в’язнів.

— Тоді Донеччина була убогою і дикою?

— Ні! Населення Донеччини переколотили після 1945 року. Учасників визвольного руху понищили або вивезли до концтаборів, натомість переправили сюди з різних куточків СРСР десятки тисяч зеків із незначними кримінальними термінами — «на відбудову шахт Донбасу». Там вони й осіли. Членів ОУН було в області близько тисячі. Загалом довкола себе вони об’єднали близько 10 тисяч люду, переважно «просвітян». У Слов’янську «Просвіта» в 1942 році налічувала 400 осіб. Це чимало, як на 20–тисячне місто. У Маріуполі, за радянськими документами, було 300 ОУНівців. Маємо фото двох керівників донецького націоналістичного підпілля. Це Євген Стахів (зараз живе в США) і Володимир Гладкий — останній провідник, який помер у Донецьку в 1963 році, відбувши 20 років у концтаборі. Є фото Максима Бернацького — оунівця з Єнакієвого і викладача донецького університету Софтенка. Багатьох донецьких підпільників–оунівців стратили нацисти. Влітку 1943 року гестапо розстріляло верхівку громади УАПЦ, а оунівців Мякушка, Посунька, Черника — відправило до концтабору Дахау. При аналізі документів складається враження, що ці репресії спровокувала радянська агентура. Красномовний факт: російську церкву в Слов’янську в цей період очолював агент «Слов’янський», а міськвно — агент «Іванов». Обидва вони уціліли, передавши всі зібрані документи до НКВС.

— Відомо, що вихідці з Донеччини воювали в УПА на заході України. Про них виставка також розповідає?

— Так. От, скажімо, Іван Кулик (псевдо «Сірий»), мешканець Донеччини, капітан Червоної армії, полонений німцями на фронті і звільнений бійцями УПА під час нападу на гітлерівських конвоїрів. Він став одним із видатних командирів УПА, районним провідником Коломийщини (Івано–Франківська область). Загинув у 1951 році у бою зі спецгруппою НКВС на Прикарпатті. У кожній сотні УПА були українці–східняки. Із 6 куренів (підрозділів УПА по 600—700 осіб) у Коломийській окрузі двома керували вихідці зі Східної України під псевдами «Лісовий» та «Степовий».

Цікаво, що український визвольний рух жеврів на Донбасі до 1958 року. У 1948–му було засноване товариство «Друзі українського народу», про яке не згадується в академічних виданнях, воно випускало рукописний журнал «Клич народу». У 1956 році в місті Сніжне був організований «Союз борців за визволення України». За прикладом бандерівців, хлопці збирали зброю, розповсюджували листівки, малювали великі плакати (я їх бачив в архіві СБУ) «Геть Московську окупацію!», «Хай живе самостійна Україна!», розвішували їх у людних місцях. Купу листівок я свого часу скопіював у Донецькому архіві СБУ, але думаю, що їх уже спалили, як і багато інших доказів активного визвольного руху на Донбасі.
«Голоду і репресій на Донеччині не було»

— Як це — спалили? Ще за «совєтів» чи вже за Кучми?

— Після помаранчевої революції. Коли в 2001—2002 роках я працював у архіві Донецького СБУ, то ознайомився з багатьма цікавими документами, фото зі справ. Дещо скопіював. А в 2007–му ті ж справи були вже «почищені». Зокрема, не вистачало фото членів ОУН, наказів управ, оунівських розпоряджень. Теки карних справ спорожніли. Деяких документів ми так і не скопіювали, бо не мали можливості. Частину з них втрачено назавжди. Сьогодні в Донецьку, по суті, закритий державний обласний архів. Зараз там неможливо працювати. Це структура обласної адміністрації, і оскільки керівництво області постановило, що «голоду і репресій на території Донеччини не було», то відповідні документи дослідникам не видають. Я ж не перший рік працюю в архіві, видав п’ять книжок на основі архівних документів, передав купу матеріалів особисто в державний архів, скажімо, цілий фонд про родину Михайла Петренка, який написав пісню «Дивлюсь я на небо», але, як і всіх істориків, мене туди допускають із великим обмеженням. А в обл­управлінні Служби безпеки ще гірша ситуація. Там царі: захотіли — пустили, не захотіли — зачинили двері. Бо чимало її структурних підрозділів очолюють колишні працівники КДБ. Недарма ж у Чехії таких називають «червоними есесівцями»…

— Хіба керівництво обласного архіву не підпорядковується Держкомархівові, а архіву СБУ — столичному центру?

— Думаю, про це на Володимирській, 33 треба запитати… Некерована місцева Служба безпеки плює на Київ. Донецька область уже «відійшла» від України. Там діють свої закони.
«Я гривень за 100 купив сейф із документами НКВС…»

— Хто з київських істориків досліджує визвольний рух на Донеччині? Чи останніми роками хтось захистив дисертацію на цю тему в Інституті історії НАНУ чи в Київському національному університеті?

— Таких, наскільки мені відомо, немає. Вадим Джувага в Маріуполі досліджував тамтешнє підпілля, розшукав будинки «Просвіт». Ми років три тому об’їздили з ним Маріуполь, фотографували, організували зустріч зі ще живими учасниками «Просвіти» того періоду. У нас є комп’ютер і принтер, на якому ми друкуємо книги. Нещодавно я запропонував одному видавництву випустити книжку «Червона ОУН», де розкрита агентура НКВС. А мені кажуть: «Щоб прийшли гепеушники і нас ізжерли?». А ця книжка розповідає про агентуру чекістів у структурі націоналістичного підпілля Дніпропетровщини, Донеччини, Луганщини, Криму. Там оприлюднені заборонені до друку звіти, розкриті псевдоніми агентів, оперативні справи.

— А як ви цю агентуру розкрили?

— У мене була можливість придбати диск з абсолютно секретними документами четвертого управління Донецької області. Це чотири тисячі листів «секретки», де представлена агентурна мережа 1941 року. Свого часу одному великому донецькому діячу дозволили за рекомендацією генерала копіювати в обласному архіві СБУ все, що йому заманеться. Він постійно пише книги, де прославляє чекістів і червоних партизанів, і захотів скопіювати все про них. Але його згубила жадібність. Він як допався, то став копіювати все, що бачив, отже, й документи про ОУН… А два роки тому я гривень за 100 купив у співробітника спецслужби сейф із документами НКВС періоду війни. Це опізнавальні альбоми, розробки, дані німецького гестапо. Я показував ці папери знаним діячам служби — вони розводили руками. Який може бути режим секретності в такій державі? Ми написали в цій самвидавівській книжці подяку працівникам колишнього КДБ і теперішнього СБУ, що продають цінні документи.

ДОСЬЄ
Олександр Добровольський народився 1970 року в селищі Билбасівка Слов’янського району на Донеччині. Навчався на історичному факультеті Донецького університету, з другого курсу у 1990 році був виключений за курсову про УПА. Закінчив філологічний факультет Слов’янського педінституту. У національному русі — з 1989 року. В 1992 — командир Донецької крайової команди УНСО. Автор кількох книг з історії і культури Донеччини.

http://lug-kray.do.am/publ/1-1-0-142

More in Наша історія
06081302e
14 серпня – свято Маковія або медово-маковий Спас

В народі його ще називають Першим Спасом або Спасом на воді. Цього дня необхідно чистити та впорядковувати криниці, джерела. В...

Close