Останні новини

Юрій Луканов: Якби не смерть Гонгадзе…

Одинадцять років тому, 16 вересня, зник наш колега Георгій Гонгадзе. Ми з ним не були друзями, але перебували в приязних стосунках. Зустрічаючись, бувало приколювалися один з одного. Якийсь із телеканалів показав відео із УНІАН, коли Гія перед якоюсь прес-конференцією щось малював фломастером на моїй лисині. Здається, наш останній контакт був віртуальним. Незабаром після заснування «Української правди», яку він очолив, я написав йому електронного листа з привітанням, вказав, що він вибрав вдалу емблему – Дон Кіхота. Сказав, що він сам схожий на героя Сервантеса. Гія подякував і запропонував щось написати до «Української правди». Я був не проти. Здається, після того ми не контактували. Шкода, але я так йому нічого й не написав. Лише пізніше друкував статті в «Українській правді».

Нині я іноді міркую над питанням: якби не це вбивство, то чи були б ми такими, як сьогодні? Адже багатьох з нас смерть Гії примусила змінитися, подивитися на світ іншими, дорослішими очима. 

Пригадую, що я не дуже серйозно поставився до його зникнення. Мені здавалося, що зник – і має десь виринути. Не вірилося, що це фатально. Та коли стало відомо, що знайшли тіло з відрізаною головою, то одна з перших думок була: «Це з кожним із нас так можуть вчинити». Гадаю, що таке міркування прийшло у голову багатьом журналістам. Воно змусила їх діяти. Саме їхня активність і наполягання знайти істину у справі не дозволило владі поховати справу, до чого вона, природно, прагнула.

Звісно, не можна сказати, що лише ця смерть привела до того, що журналісти навчилися боротися, коли порушуються їхні права. Але вона стала надзвичайно вагомим фактором у пробудженні професійної солідарності і сміливості. Нагадаю, що напередодні Помаранчевої революції відбулася журналістська революція, коли маси журналістів протестували проти відвертого цензурування під тиском влади.

Ота протестна позитивна енергія збереглася до сьогоднішнього дня. Хоча влада досягла успіхів у встановленні цензури руками власників ЗМІ, але значний прошарок журналістів не боїться гучно протестувати. І тому атмосфера в українських ЗМІ не така вже й безнадійна. Хоча треба з сумом констатувати, що кількість журналістів, які здатні сказати твердо «Ні!» свавіллю власників аж ніяк не стала критичною.

Якби не смерть Гії, то хто знає, чи був би створений прецедент, коли колишньому главі держави пред’являють звинувачення у злочині, коли він ходить до слідчого і відповідає на запитання. Можна скільки завгодно підозрювати Януковича і його команду в нещирості, у спробі використати цю справу для своїх політичних цілей. Але факт лишається фактом: відтепер жоден господар Банкової не застрахований від того, що його колись не покличуть до суду за колишні гріхи. Це спонукатиме політиків добре думати, перш ніж вдаватися до брудних діянь по відношенню до журналістів.

Запобіжник від сваволі влади

Можливо, саме через гучність справи Гонгадзе в Україні до недавнього часу побоювалися серйозно чіпати журналістів. Лише торік стався новий інцидент – зник харківський колега Василь Климентьєв, якого досі не знайшли. Хоч Гія своєю смертю і створив запобіжник від сваволі влади, але він не може бути надійним на всі сто відсотків. Для того, щоб він працював, журналісти мусять повсякчас за це боротися.

Інакше ми стали дивитися і на політику. Якщо спершу багато хто з нас вірив, що записи у кабінеті Кучми – це справа рук одиночки, то з часом така ілюзія розвіялася. Ми переконалися, що за цим стоять спецслужби – навіть не однієї держави, а кількох. Яка з них доклала рук до вбивства Георгія – ми можемо лише здогадуватися. Але ми переконалися, що політика може настільки жорстока річ, що може не замислюючись перетерти на порох будь-яку людину.

Я не скажу, що наше переусвідомлення цього світу неодмінно всім нам принесло якісь вагомі відкриття. Але одна річ, коли ти щось знаєш в теорії. Зовсім інша справа, коли ти стикаєшся з цим на практиці. Коли ця жахлива практика торкнулася нас, то змінила нас назавжди.

І мені цього трагічного дня, 16 вересня, хочеться побажати молодшим поколінням журналістів, щоб їхня практика ніколи не була такою страшною. Хай вони будуть сміливими і принциповими. І хай жоден з них не поплатиться за свою принциповість головою.

Юрій Луканов – незалежний журналіст

More in Вибір редактора, Дати, Записки
362479_300
Михайла Добкіна — в народні артисти (відео)

Харківська обласна організація Української народної партії пропонує присвоїти голові Харківської обласної державної адміністрації Михайлу Добкіну звання “Народний артист Слобожанщини”. Така...

Close