Останні новини

Олександр Северин: Євроінтеграція України через євроінтеграцію українців

Невимушена легкість, з якою регіональна влада паскудить європейські перспективи України – не так “справою Тимошенко”, як демонстративністю нехтування – і самою справою і відповідним пропагандистським шумовінням навколо неї західними цінностями, змушує шукати пояснення тому, що відбувається серед двох варіантів:

а) тотальний ідіотизм всього керівництва держави, повна розкоординованість і непрацездатність державного механізму принаймні у питаннях визначення та реалізації зовнішньої (а відтак неуникнено і внутрішньої) політики;

б) глупство та/чи рефлективна поведінка частини керівництва, легко маніпульованої іншими – тими, хто добре усвідомлює свої інтереси (чи то групові, чи то прокремлівські чи то 50/50 – розтин покаже), які жодним чином не передбачають інтегрованости України до “європейського простору” та навіть її поступового наближення до європейських принципів верховенства права, прозорости, підконтрольности та відповідальности влади тощо.

Я не знаю наразі, який з варіантів є ймовірнішим: такі зворушливі обставини як радісне вміщення* на офіційному сайті синьо-білого “гаранта” статті The Wall Street Journal з діагностичним заголовком “Президент України займає зухвалу позицію” напевно потребують для глибокого аналізу як не можливостей висококваліфікованої спецслужби, то принаймні психіатричної освіти, проте як не крути, очевидно одне: поведінка влади є шкідництвом. У великих розмірах, з особливим цинізмом, як це і належить конкретним пацанам (або підмосковським сявкам).

І це звісно цікаво: чи шкідницька фраза “якщо з якихось причин Європа або Україна не готові, то угода може бути укладена пізніше”** була вкладена до вуст Януковича стараннями “партії війни”***, а чи стала продуктом життєдіяльности всього, перепрошую, колективного розуму влади, але важливіше інше – знову державний та національний інтерес підмінено “доцільністю”, у тому розумінні та в тому вигляді, як тая “доцільність” комусь примарилася. До речі, відсутність будь-яких тріпотінь щодо стратегічного питання про євроасоціацію з боку РНБОУ зайвий раз демонструє сьогоднішню ніцисть цього органу, упосліджуваного головою-Януковичем та секретарем-гінекологом, але це вже не новина. Як і не новиною є довготривала неспроможність українського керівництва на створення адекватної стратегії входження України до цивілізованого світу Democracy та Rule of Law, чи на реалізацію такої стратегії, а то і на те й інше водночас. Деякі люди кажуть, що найпослідовнішим, хоча і повільним, тут був Кучма і нема чого їм заперечувати.

Вочевидь, десь на цій урочистій ноті Заходу варто б врешті змінити окуляри з рожевих на затемнені та погодитися з тим, що основним партнером в Україні має бути західноорієнтоване цивільне суспільство, а не кілька сотень совкових неофеодалів та неофеодальчиків на Банковій, Грушевського, по Межигір’ях та Конча-Заспах, котрі репрезентують не так виборців, як сумнівного походження гроші та такі ж сумнівно прозорі і сумнівно чесні маніпулятивні медіа-потужности. Відтак – працювати з “третім сектором”, роблячи останній серйозним важелем тиску на владу в Україні, а стосовно тутешньої влади політику “пряника”, хоча і підперченого, змінити на політику “кнута і пряника” (чи то, як писав В.Кожелянко, “меча і калача”).  Пацан традиційно розуміє мову грошей і мову сили, з цього і треба виходити стурбованому Україною світу – посилюючи увагу до грошових потоків, розмовляючи твердою мовою і сприяючи розвитку українського цивільного суспільства.

Повторюся, всяка влада стосовно платника податків в грунті речей є рекетом, проте рекет може бути різним: чи за помірні кошти відповідально виконувати свої зобов’язання, чи натомість вибивати божевільні побори за божевільну і руйнівну поведінку. До якої категорії належить те, що вгніздилося на Печерських пагорбах – очевидно. Свідомо, несвідомо чи напівсвідомо – це політичні диверсанти, для яких національний інтерес не є навіть наближеним до ваги інтересу власного.

І тут, згадавши вище про цивільне суспільство, слід зробити алаверди і йому: для прикладу і не без моралі. Як на мене, сьогодні загальний настрій населення (котре, пам’ятаймо, складається не з самих євроатлантистів):

а) характеризується як “слава злочинному режиму Януковича!, де “слава” поступово вивітрюється, але далеко не так хутко, як про це волають любителі скандувати “хал-ва, хал-ва!”;

б) характеризується значними перепадами і схильністю до різких змін та впадіння у крайнощі: від неврівноважених (хто хоче, хай зве романтичними) закликів робити революцію тут і зараз до розпачливих варіацій на тему пропало всьо, а гасло “вон из Фейсбука, тюфяки”, яке зробило б честь Данко Подерв’янського, виголошується і переможно шириться, ясна справа, у Фейсбуці.

Прикладом і вислідом такої занадтої емоційности та нерозважливости виглядають, зокрема поширювані наразі заклики до зриву у той чи інший спосіб футбольного Євро-2012. Я вже давно не є футбольним фанатом: мої колишні улюблені команда та збірна, нашпіговані гламурними хамами та байдужими до України ледарями давно спонукали мене тихо насолоджуватися грою Manchester United, при тому цілком поділяю думку, що поняття Євро-2012 в Украні та “дерибан”  є м’яко кажучи, не те щоб протилежними. Проте мухи окремо, котлети окремо. У контексті: влада – окремо, Україна – окремо.

Рух проти Євро-2012 є небезпечним не тому, що він може реально зірвати теє свято “копаного м’яча” – навряд чи, навіть якщо втілиться в щось інше ніж виплески емоцій в інтернетрях. Проте:

по-перше, пропозиції зривати Євро-2012 не співпадають з прагненнями мільйонів українців, для яких та подія – чи не найголовніше у житті, добре це чи зле, відповідно нічого, крім ще однієї геть необов’язкової лінії суспільного протистояння, породити не можуть;

по-друге, той рух є прикладом нерозуміння (чи легковажіння) тієї очевидности, що національний, суспільний інтерес – інтерес національного іміджу, привернення уваги до України поза питаннями політики (тим більш тієї політики, котру зараз нам явлено) є абсолютно домінантним стосовно примари впливу на Януковича руками Платіні.

Мораль: не толеруючи цю владу і навіть прагнучи до її поборення, не варто їй вподоблятися, забуваючи про ієрархію інтересів, про різність інтересів пацанів, загорнутих у синьо-жовтий камуфляж – з одного боку та України – з іншого, навіть про різність інтересів держави (завжди рекет) та інтереси українського суспільства.

Кажуть, днями на офіційному сайті Верхоради з’явилася**** неофіційна, але цілком доречна, враховуючи принцип відповідности форми і змісту, гола дупа. Важливо щоб попри старання і заслуги теперішніх владоможців і псевдополітиків світ все ж сприймав Україну інакше і не вважав дупоголів’я Банкової та Грушевського іманентною ознакою України та українства. Українцям варто працювати як над доведенням цього Заходу, так і самим собі.

Позбувшись занадтої емоційности у сприйнятті фактів, кожен з яких є не кінцем світу, але елементом мозаїки і даними для реалістичної оцінки диспозиції, натомість навчившись системно, солідарно захищати свої права і свободи перед будь-якою владою, набувши здатности усвідомлювати, узгоджувати, захищати свої колективні інтереси перед державою і належно репрезентуватися світові в інформаційному просторі та міжособистісних зв’язках – ми це зможемо.

Попри те, які саме результати матиме у ближній перспективі сьогоднішня зразково-показова виставка регіонального, перепрошую, “державницького мислення, стратегічно вирішувати питання “зовнішього вектору” доведеться суспільству: на виборах (і у відстоюванні права на вибір), у повсякденному тиску НУО та громадян на владу, у підвищенні самоорганізованости та кумулятивної спроможности на дію задля захисту європейського вибору України завтра і європейських цінностей в Україні тут і зараз. Іншими словами: світ має бачити потужність, самодостатню значущість українського “євросуспільства”. Навіть якщо при тому певний час колективним портретом влади залишатиметься оте неофіційне на офіційному сайті ВРУ.

Це, властиво і буде чинником справжньої євроінтеграції. Кінь має бути попереду воза, але хто сказав, що у XXI-му столітті кінь – то держава, а віз – то люди, а не навпаки?

Олександр Северин, к.ю.н.

Примітки:

* http://www.president.gov.ua/news/21600.html

** http://www.pravda.com.ua/news/2011/10/18/6679948/

*** В.Портніков: “Дело Хорошковськогоhttp://www.politcom.ru/12713.html

**** http://tsn.ua/ukrayina/na-sayti-verhovnoyi-radi-z-yavilisya-goli-sidnici-i-zh-pa.html

More in Національна безпека, Політика, Суспільство, Статті
Как это было. Выборы 2010. Славянск

Небольшое кино о выборах 2010 в Славянске, и о том, как Неля Штепа пришла к власти.

Close