Останні новини

Слобідські таємниці

“Слобідчина” – історична назва регіону, відомого сучасним українцям як Слобожанщина. Ця маленька деталь – не єдина загадка частини колишнього Дикого поля. Тут, серед безкраїх степів і жовтоголових соняшників, кожен зможе відкрити для себе багато нового і цікавого. Однією з перлин цього краю є Великобурлуччина – невеликий район Харківщини, віддалений від міста, але пов’язаний зі славетними сторінками української історії.

Найзагадковішим та найпривабливішим місцем можна впевнено назвати будинок-садибу Донець – Захаржевського, де було знайдено легендарну “Велесову книгу” – пам’ятку слов’ян-язичників. На жаль, тепер її втрачено, тому довести або спростувати навіть факт існування книги практично неможливо. Частина дослідників доводить, що вона реальна, а частина – що це примітивний обман. Перші стверджують: спочатку “Велесова книга” знаходилась у бібліотеці власника будинку, після розгрому садиби була знайдена Алі Ізенбеком, та коли того не стало, у 1941 році, безслідно зникла.

Повернемось безпосередньо до споруди. Нині її орендує місцевий бізнесмен. Будинок уже не справляє враження витвору мистецтва, хоча крім облуплених стін і вибитого скла, увагу привертають високі колони і великі вікна – залишки первинної краси. Грошей на реставрацію влада не виділяє.

Садиба розташована у Великому Бурлуці – селищі, заснованому ватажком козаків-переселенців отаманом Скиданом. За словами місцевих мешканців, він був правою рукою самого гетьмана Остряниці. Дізнатись більше про історичні події, що розгорталися тут, допоможе краєзнавчий музей. У ньому – кілька експозицій, присвячених заснуванню селища, народним мистецтвам та ремеслам.

Не менш привабливі околиці Великого Бурлука. Поблизу села Шевченкове росте тисячолітній дуб, обійняти якого під силу щонайменше шістьом людям. А в селі Приколотне стоїть невеличкий Свято-Онуфріївський храм, де немає пафосу чи дорогих реліквій, але завжди панує затишок і спокій. Овіяні ароматом ладану прихожани уважно слухають проповіді отця Андрія Квітка, ставлять свічки і моляться.

Селище Кочеток приваблює до себе блакитно-білим храмом Свято-Володимирської ікони Божої матері із золотими хрестами на банях, за яким розкриваються широкі простори зелених трав. Поряд – “Парк Витязів” – сквер зі скульптурами, пофарбованими у жовтий колір. Є тут лицарі-велетні і маленькі “лицарята”. У місцевої кухні також є свої особливості. На Великобурлуччині готують особливу страву – смачну “Уху по-бурлуцьки”. Якщо надумаєте приїхати, обов’язково покуштуйте!

І на десерт – національний парк “Великобурлуцький степ”. Саме тут народився відомий далеко за межами Харківщини бабак Тимко II, який за традицією, кожного року 4 лютого пророкує погоду та розповідає, коли настане довгоочікувана весна. Бабаки теж тісно пов’язані з українською історією, адже в давнину замість песика родини тримали на подвір’ї бабачка – тваринку, яка швидко звикає до господарів і не любить чужинців.

Тихий плескіт води, шум старезних дубів і мелодія церковних дзвонів  – так б’ється серце Слобідчини. Багато різного і захопливого можна зустріти, подорожуючи слобідськими стежками, але справжній скарб цієї місцини, як і всієї України – це люди. Без них не було б того колориту, щирості і захвату, які роблять будь-яку подорож особливою.

Світлана ШКУРАЙ

Джерело: Новий Погляд


More in Записки, Культура, Наша історія
На памʼятник Анастасії Заславській, фундаторці Пересопницького євангелія

...

Close