Чи знає Д. Табачнік, що українці теж люди?

Йосиф Сірка

Мене теж непокоїть політика Міністерства освіти, котре

проводить деукраїнізацію в Україні, а саме зменшенням

вжитку української мови та викривленням правдивої

історії України”.

Ераст Гуцуляк, Почесний Консул України в

Канаді (з листа до Президента В.Януковича).

Ще кілька тижнів тому президент України В. Янукович, під час зустрічі з українською діаспорою в Бразилії, запрошував вихідців з України словами: „Приїжджайте в Україну, там зараз цікаво жити”. Він обмінявся навіть з українцями Бразилії дарунками.

Українська еміграція у Бразилію почалася 120 років тому, президент Бразилії підписав закон, згідно з яким 24 серпня оголошено національним днем української громади в Бразилії – на знак визнання вкладу українців у розбудову країни. Про українську 500 тисячну громаду Бразилії ще початком року появилася у Дніпропетровську книга відомого журналіста й письменника Фіделя Сухоноса „Ріо-де-Україна”. В.Янукович міг на власні вуха й очі переконатися, що українці Бразилії протягом 120 років зберегли не тільки свою мову, але й культуру, поряд з тим, що вони знають і португальську та є сумлінними громадянами Бразилії. Ще недавно перо Ф.Сухоноса знайомило українців також з великою українською діаспорою США, яка цілком по-іншому влаштовувалася на цьому континенті. Бразилійську та канадську українську еміграцію об’єднує те, що українські поселенці отримували тут поля та ліси, які розчищали та оброблювали і тим причинилися до розбудови цих країн. Сьогодні українська діаспора Бразилії ще й далі працює переважно в сільському господарстві (біля 80%), а канадські українці вже із фермерства перейшли в науку, бізнес та в індустрію, і лише мала частина залишилася в сільському господарстві. Об’єднує українську діаспору взагалі любов до праці, любов до своєї релігії (православної і греко-католицької), до своєї мови, культури й історії – те про що і сам президент України не дуже знає, оскільки церкву він підтримує московську, а мову обіцяє українцям чужу.

Під сучасну пору українські громади можна знайти не тільки в Канаді, Арґентині, Бразилії, США, але й по всій Европі, бо тікають люди вже не з тої причини, що у 19 ст., але тому, що в Україні запанувало політичне хамство, яке дозволило прийти до влади людям, що дбають лише про власні прибутки. Оліґархи та чужинці, в кишенях яких не тільки український паспорт, але й паспорти інших країн, де і тримають свої награбовані, або нечесно придбані капітали, не дбають, що висококваліфіковані спеціалісти покидають Україну, щоб десь у світі заробити на прожиття, або, щоб знайти успільство, де панує політична культура і верховенство права.

Українська діаспора становить понад 20 мільйонів колишніх та сучасних вихідців з України та українських етнічних земель. Щомісяця діяспора „вливає” в економіку України суми доларів, які далеко перевершують позики Міжнародного Валютного Фонду. Коли б українські заробітчани, діаспорні родичі припинили посилати щомісяця десятки мільйонів доларів на підтримку рідних, то бідність в Україні зросла б подвійно.

Якщо взяти під увагу те, що такі країни, які налічують по 2-5 мільйонів населення, а користаються повною національною свободою, то боляче робиться при погляді на Україну, в якій треба боротися за те, щоб почути українське слово по телебаченню або по радіо, а про друковане слово вже й не згадуймо.

До прикладу, двомільйонна Словенія має своє телебачення, радіо, газети, книжки – все словенською мовою, незважаючи на те, що живуть тут і хорвати і серби та ін.. У Словенії нікому не спаде на думку вимагати, щоб запроваджувати тут другу державну мову, бо ж сусіди їх не розуміють. Але це не тільки мала Словенія шанує своє, так роблять албанці і прибалтійські республіки, яких по території та чисельністю населення можна порівнювати з областями України. Всі ці країни також мають свої діаспори, які досить гармонійно живуть і спілкуються з країнами свого походження.

І тут нам потрібно замислитись, чому українська діаспора так активно допомагає Україні матеріяльно, а дуже слабо духово?! Звичайно, можна перерахувати конференції, зустрічі з президентом, Фонд Яцика та пересилання десяток тисяч книжок у різні бібліотеки України, завезення комп’юторів, гуманітарної допомоги і т. ін.. Духово в розумінні моральному, щоб підтримати дух боротьби за своє, яке зараз окупаційна влада нищить швидкими темпами.

Міністр освіти Дімітрій Табпачнік вже в котре показав своє антиукраїнське, імперське обличча і залишається далі в уряді Януковича, який мав би дотримуватися Конституції, а не вигаданих „теорій” про те, що так „історично склалося”. Навіть людина, що дуже мало знає про історію України, знає, що в Україні „історично” не складалося, але її історично окупововували і окуповують досі. Спочатку вдавалися до окупації території, а зараз, коли існує незалежна Україна у певних кордонах, то її окуповують російськими найрізноманітнішими виданнями, російським радіо, телебаченням та кінофільмами, різними сайтами, які позначають, що українські, але з російською мовою (згідно зі статистичними даними в Україні видають лише 10% журналів, 30% газет і 56% книжок українською; частка українського мовлення у програмах восьми (українських?) найрентиґовіших телеканалів у сукупності становить лише 22%, в радіо ефірі спілкуються українською лише 4% – притім понад 50% населення спілкується українською). Тому абсурдно звучить з вуст міністра речення, що в його мовній програмі „права людини поставлені на чільне міце”. Дуже можливо, що пан Табачнік українців не вважає людьми, то й не бере до уваги їхні права!?

Міністер освіти, науки, молоді й спорту Табачнік відомий своїми антиукраїнськими ненауковими теоріями та висловами , але відвертий шлях на русифікацію України він відважився оприлюднити в інтерв’ю журналові „Обрати вниманіє” (Зверни увагу). Він хоче змусити держслужбовців вивчати імперську мову. Якщо він так дбає про майбутню „конкурентноспроможність” українців (і російськомовних), то чому б не орієнтуватись на вивчення китайської, яка, без сумніву, має перспективу не тільки в Україні, але й у цілому світі, бо вже зараз нею розмовляють майже півтора мільярда людей!?

В інтерв”ю журналові Д. Табачнік зазначив, що „безглуздо і аморально відмовлятися від того, що в нашій країні склалося історично”. І це сказала особа, яка вважає себе істориком. Тут слід таки ясно сказати, щоб „авторитет” міністра не заводив людей в оману – в Україні історично не склалося те, що його, з ласки Москви, поставили міністром – його свідомо поставили на це місце, щоб зруйнувати українську освіту і спрямувати вивчення історії на спільний підручник з окупантом.

Історія України є яскравим доказом того, що з вільної нації, з її мови може зробити шовіністична окупаційна влада, яка не зуміла знищити українську мову за час царської імперії і за час кривавої червоної імперії. Отже, не „історично склалося”, а за допомоги різних указів, циркулярів, постанов ЦК КПСС про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом (мабуть українці є одинокою у світі нацією, які не мають власної буржуазії, але мають буржуазний націоналізм). Зараз шовіністична пропаґанда займається демаґоґією про російськомовний народ, якого нема, але є живуча шовіністична мрія – зрусифікувати Україну. Фраза про „права людини” у безправній країні є лише окозамилюванням та відверненням уваги від дискримінації українців у незалежній Україні та від втягування українців у московсько-азіятське ярмо.

ЗМІ на Заході щодня приносять інформації про тисячі студентів в Лондоні (Великобританія) в Монтреалі (Канада), які протестують проти підвищення оплати за навчання, про сотки мирних демонстрантів, які окупували площі перед фінансовими центрами в різних містах світу – вимагають змінити соціальну несправедливість. А українська діаспора мовчить, коли україножер-міністр запроваджує явно імперську політику, яка має знищити не тільки українську мову, але й державу. Можна зрозумінити студенство в Україні, бо студентка, яка квітами ткнула Табачнікові в лице, змушена була залишити університет.

Діаспора має не тільки моральне право, але й обов’язок запротестувати проти того курсу, який започаткував міністр уряду Януковича. Діаспора повинна голосно і ясно сказати президентові, що людські права в Україні стосуються і українців, бо вони були вже людьми тоді, коли починалося людство. На лист Почесного Консула Гуцуляка президент може не зареаґувати, але якщо до Києва надійдуть мільйони листів на адресу Президентської адміністрації з вимогою звільнити україноненависника-міністра, то може хоч один лист дійде й до Януковича!

Не вистачає мати моральне право – його потрібно і використати, бо інакше мрія попередніх поколінь про вільну й незалежну Україну залишиться мрією!

Торонто, 12. 11. 2011 р.

More in Новини
Парламент попереджують щодо обмеження доступу до інформації

Ми, представники громадськості та журналісти, висловлюємо своє глибоке занепокоєння ініціативою Верховної Ради АРК про внесення змін до ЗУ "Про доступ...

Close