Гамарджобат Сакартвело! (Привіт Грузія!)

Поїздка в Грузію це була наша давня мрія. Ми давно симпатизували цій країні і цим людям. Неодноразово в колі друзів ми говорили про Грузію, і ставили її в приклад. Згадували революцію троянд, яка надихнула українців на помаранчеву революцію у 2004р. Інколи по телевізору можна було побачити репортажі про цю країну, і завжди в ті моменти прикипав до екрану і слухав, що там відбувається, щиро уболіваючи за грузинів в їхньому прагненні змінити країну на краще. Хотілось на власні очі побачити ці зміни. Тому ми довго не думаючи вирішили здійснити нашу весільну подорож саме у Грузію. Заздалегідь бронюємо квитки на літак через інтернет. В інтернеті підчитуємо інформацію про Грузію, особливо сподобалась стаття Андрія Тичини «Грузія – смак вина і свободи». Грузинське консульство у Львові також надало нам необхідну інформацію, забезпечило англомовною туристичною картою Грузії, яка в подальшому нам спростила мандрівку. За декілька тижнів до подорожі ми зустрілись з Джумбером, заступником голови грузинського культурного товариства у м. Львові «Арагві». Джумбер із сім’єю мешкає у Львові, а його батьки живуть у Грузії. Розмова з Джумбером заінтригувала нас ще більше. Він довго і з таким захопленням розповідав нам про свою країну, що нам хотілось просто негайно туди вирушати. Джумбер запевнив нас, що ми їдемо в цивілізовану країну, що в разі необхідності ми завжди можемо звернутись до поліцейського, і що ми гарантовано отримаємо там необхідну допомогу. Забігаючи на перед, слід сказати, що так воно і є. Грузинські поліцейські – це інтелігентні люди, що володіють англійською мовою, і завжди раді тобі допомогти.

В день вильоту ми дещо хвилювались. Політ з Києва до Тбілісі триває за великим рахунком 2 години. Під час польоту ми затамувавши подих спостерігали за красою Кавказьких гір.

Ще в літаку ми зіткнулись з грузинською доброзичливістю. Поруч біля нас сиділа жінка — грузинка. Коли ми розповіли їй, що ми вирішили здійснити весільну подорож саме в Грузію, і що ми перший раз відвідаємо Грузію, вона радо поступилась нам своїм місцем біля вікна, а коли ми приземлились у Тбілісі, вона сама запропонувала нам зробити фотографію. Грузія зустріла нас тепло. Тепла сонячна погода, і температура повітря 32 градуси за цельсієм. Проходимо паспортний контроль, жіночка – грузинка перевіряє наші паспорти, питається чи ми вперше в Грузії. Ми кажемо, що так. Вона посміхається, віддає нам паспорти і ми йдемо за нашим багажем. На багаж нам довелось трохи зачекати. В аеропорту нас зустрів Рауль, знайомий Джумбера. Рауль наш одноліток, йому 27 років. Слід сказати, що в основному молоде покоління грузинів володіє англійською, тому спілкування у нас відбувається на цій мові. Рауль забрав нас машиною з аеропорту, і по дорозі організував нам невеличку екскурсію по Тбілісі. Що вразило зразу – це дороги і поліцейські машини. Дороги в Грузії в хорошому стані. В Тбілісі дуже інтенсивний рух, збудовано декілька нових об’їздних доріг, котрі прокладено повз зрізану гору. Столиця Грузії знаходиться серед гір, тому окраїни міста фактично знаходяться на горах. Щодо поліцейських машин, це було перше, що нам кинулось в очі. Грузинські поліцейські в основному їздять на мітцубісі паджеро, фольксваген пасат або шкода октавія, з включеними мигалками, що створює неабиякий ефект на дорозі. Для нас, як для туристів, це надає впевненості. Ми відчуваємо, що тут безпечно, що є до кого звернутись у разі потреби. Вони показують свою присутність, і ти відчуваєш себе у цивілізованій країні.

Тбілісі цілком сучасне місто. Є тут і сучасні будинки зі скла і металу, і поряд з тим є будівлі, яким уже багато сотень років. Старе Тбілісі не залишить байдужим жодного поціновувача старовини.

Обов’язково варто відвідати старі грузинські храми. Вони захоплюють своєю унікальною архітектурою, як ззовні так і в середині. Слід зазначити, що грузини дуже релігійна нація. Вони сповідують східний обряд християнства, тому якщо відвідуєте храми, жінкам бажано заздалегідь подбати про хустину на голову, а чоловікам не заходити у храм у шортах, оскільки це суперечить певним релігійним принципам. Хоча грузини дуже толерантні. Коли і роблять зауваження, то роблять це у делікатній формі. Дуже гарний краєвид відкривається з замкової гори в Тбілісі. Можна годинами сидіти на старовинних мурах і спостерігати за мальовничим краєвидом на місто.

Рауль привіз нас до себе додому. Його квартира знаходиться на 11 поверсі багатоповерхівки на околиці Тбілісі. З вікна квартири відкривається прекрасний вид на місто. Ввечері місто освітлюється, і видовище теж заслуговує того, аби це побачити. Ліфт у будинку платний. Для того, щоб піднятися на ліфті вверх, потрібно кинути в металеву скриньку 5 тетрі (25 коп на українські гроші), а спуститись вниз безкоштовно.

Того вечора ми познайомились з Рауля подругою – Тамарою. Тамара виявилась дуже цікавою і приємною у спілкуванні людиною, і ми навіть не зауважили, як пройшло три години, протягом яких Рауль був відсутній. Тамара досить добре володіє російською. Ми розмовляли на різні теми – обговорювали політичні події в Грузії і Україні, говорили про економічну ситуацію, порівнювали рівень цін і зарплати грузинів і українців. Для нас, як для банківських працівників було цікаво дізнатись скільки заробляє банківський працівник у Грузії. Виявилось, що мінімальна зарплата у банку складає 400 дол. США. Доречі в Грузії можна побачити банки, які присутні також і в Україні — це Приватбанк і ПроКредит Банк. Щодо обміну валюти, то радимо користуватись послугами пунктів обміну валют, оскільки в банку ця процедура не залежно від суми займає близько 20 хв і вимагає наявність паспорта.

Ввечері Рауль запросив нас в грузинський ресторан «Сенат» в центрі Тбілісі. Тут ми відчули на смак, що таке справжня грузинська кухня, і побачили на власні очі як грузини вміють відпочивати. Вмінню грузинів зберігати свої традиції і підкреслювати свою унікальність – нам українцям треба повчитись. Коли бачиш, як прості грузини – хлопці і дівчата танцюють грузинські танці, тоді важко собі уявити компанію українських хлопців чи дівчат, які в ресторані в центрі Києва танцюють гопак. Виявляється грузинів в школі ще змалку вчать грузинських народних танців на уроках хореографії. Слід сказати, що грузини дуже талановитий народ – таких баритонів нам почути ще не доводилось. Пісні Валерія Меладзе у їхньому виконанні співаються якось по особливому, і зачіпають за душу. А коли на сцену вийшли професійні танцівники, то здавалось, що зал зараз від такого напливу енергії просто вибухне. Енергія від цих запальних танців заряджає надовго. Взагалі грузинські танці дуже гарно показують чоловічу і жіночу природу. Грузин-чоловік в танці показує свою мужність, войовничість, а жінка – свою тендітність, скромність.

Окрема тема – це грузинська кухня. Цього вечора Рауль познайомив нас з грузинською кухнею. Грузини дуже люблять хліб, і печуть його самі. В них він називається лаваш. Також невід’ємною стравою на столі у грузинів є хачапурі. Нам подали мегрельські хачапурі, тобто хачапурі які традиційно роблять регіоні Мегрелія. В середину мегрельських хачапурі традиційно кладуть сир. Крім цього обов’язково на столі повинен бути сир – сулугуні. Сулугуні, залежно від регіону, де його виробляють, є гострий і солоний або негострий і пріснуватий з кисломолочним смаком. Серед інших грузинських смаколиків, які нам довелось спробувати варто відзначити ткемалі. Ткемалі – це кислий соус, в склад якого входить сливове пюре. Подається в тому числі і до м’ясних страв. Це не тільки поліпшує та робить різноманітним смак страв, але й значно підвищує їхню засвоюваність. Солодка вода «Натахтарі» нагадує дитинство. Вона вироблена на основі природніх компонентів, при цьому не містить жодних барвників. Мінеральна вода «Набеглаві» полегшує споживання їжі. Ну і яке ж грузинське застілля без вина. Кахетинське вино «Telavi Valley» (Телавійська долина) було нев’ємним атрибутом нашого столу. Варто сказати про ще одну особливість грузинського застілля – це тости. В грузинів прийнято говорити хороші слова і побажання один одному під час застілля. Причому коли тобі говорять хороші слова, ти обов’язково повинен відповісти взаємністю, щоб цей позитивний імпульс мав продовження.

Наступного дня Рауль вирішив познайомити нас з композитором Отаром Татішвілі. Зранку ми з Раулем поїхали в центр Тбілісі для того, щоб взяти на прокат машину. Послуги з оренди автомобілів надає фірма Sixty. Найновіша модель Форд Мондео з повним баком пального на 5 днів нам обійшлось 565 ларі (приблизно 2800 грн.) Крім цього необхідно було дати в заставу 150 євро, котрі повертають при поверненні автомобіля. Завдяки цьому автомобілю наша подорож була набагато комфортніша.

В обід ми відправились в гості до відомого грузинського композитора Отара Татішвілі в Манглісі. Дорога пролягала через мальовничий гірський масив. Навколишні краєвиди вражали своєю красою і неповторністю. По дорозі нам зустрічались місцеві чабани, що переганяли отару овець на другу сторону. Навколо гори і полонини. Година в дорозі – і ми в Манглісі. Манглісі – старовинне грузинське місто, що знаходиться на відстані 63 км на захід від Тбілісі, і розміщене на схилах Тріалецького хребта на висоті 1200 м над рівнем моря. В 4 ст. н.е. Манглісі входило в склад князівства Картлі. Неподалік від Манглісі в 1121р. відбулась Дидгорська битва, в якій грузини розбили турків.

Слід сказати, що в Манглісі клімат дещо відрізняється від тбіліського. Тут літо трохи прохолодніше. Середня температура літом складає +18°С. Отар з родиною мешкає в трьоповерховому будинку майже на околиці міста. З балкону пана композитора відкривається прекрасний краєвид на гори. Дружина композитора приготувала для нас хачапурі. За столом зав’язалась активна дискусія на політичні теми. Обговорювали як Україну так і Грузію. Зрештою втомившись від дискусії ми перейшли до домашнього актового залу, де Отар виконав для нас декілька найкращих свої пісень. Одну з пісень виконала його донька під акомпонемент пана Отара.

Вирушаємо назад в Тбілісі. Але запримітивши стару грузинську церкву в Манглісі, не втримались від цікавості відвідати її. Церква виявилась дуже старовинною. Вона була збудована в 4 ст. н.е. за часів царя Міріана, тобто в період, коли грузини прийняли християнство. А в 6-7 ст. н.е. мангліська святиня була настільки відомою, що до неї приходили поклонитись не тільки з Грузії, але і з Вірменії. Відповідно до літопису в храмі Манглісі зберігались цвяхи і підніжна дошка хреста, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Вони були передані візантійським кесарем Константином першому грузинському царю, що прийняв християнство – Міріану.

Повертаємось в Тбілісі. По дорозі слухаємо грузинське радіо. Рауль від щирої душі співає кожну пісню. Дивлячись на Рауля хочеться самому співати, але нажаль не знаєш слів. «Ось ця пісня про «Динамо» (Тбілісі)» – каже Рауль, і продовжує співати. Приїжджаємо в Тбілісі. Рауль пропонує трохи перепочити і ввечері вирушати на захід. Вирушаємо десь година 8-ма вечора. Дорога на Горі дуже добра. Оскільки Горі зазнало бомбардування під час війни у 2008р., то дорогу будувалась з нуля за сучасними стандартами. Освітлення є вздовж всієї дороги. Виїхавши з Тбілісі, проїжджаємо повз горбисту місцевість. Захід сонця. Десь зліва за горою знаходиться Мцхета – стара столиця Грузії. Справа від нас гора, на якій стара грузинська церква. Машина не їде, а летить – дорога позволяє. Проїжджаємо повз якесь поселення. Виявляється, це містечко збудоване для біженців з Південної Осетії. Рауль звертає нашу увагу на гірський масив, що видніється десь на горизонті – це вже Південна Осетія. Далі нічний переїзд через Горі, Зестапоні, Кутаїсі, перевал, Хобі, і Хаміскурі. По дорозі купляємо великий кавун і диню. Рауля мама, незважаючи на пізню пору, чекала на нас. Після знайомства пані Хатуна (так звати Рауля маму), запросила нас до столу. Пані Хатуна приготувала для нас харчо та лобіо. Також традиційно на столі був лаваш і мегрельський сулугуні, а Рауль відкрив пляшку абхазького вина «Чегем».

Наступного дня ми з Раулем поїхали в Зугдіді. Зугдіді це столиця краю Самегрело. В Зугдіді ми познайомились з Георгієм. Георгі — місцевий актор. Рауль запропонував поїхати на міст через річку Інгурі, що розділяє Абхазію і Грузію. Біля моста нас зустріли грузинські солдати. Вони пояснили нам, що фотографувати блок-пост заборонено. Ми вирішили сфотографуватись на мості. На наших очах люди переходили з одного боку моста на другий. Хтось переїжджав міст на підводі. По другу сторону стоять російські солдати. Лише в такий спосіб люди можуть відвідати своїх родичів на тій чи іншій стороні. Грузинські прикордонники толерантні, жодної агресії. Наші враження підтверджує символічний пам’ятник біля грузинської застави – пістолет з зав’язаним дулом, напрямленим в бік Абхазії. Тут як то кажуть, коментарі зайві. Повертаючись в Зугдіді справа ми побачили руїни старої фортеці. Нажаль це тепер прикордонна зона, і цей об’єкт для огляду недоступний. В Зугдіді ми відвідали замок Дадіані. Замок заснований в 1840р. Хоча резиденція князів Дадіані існувала на цьому місці з першої половини 17 ст., сучасного вигляду палац набув в 19 ст. Цікаво, що князі Дадіані мали родинні зв’язки з Наполеоном. Саломе, сестра останнього правителя Мегрелії, вийшла заміж за внука маршала Мюрата — принца Ашіля Мюрата, який згодом привіз в Мегрелію декілька реліквій бонапартистів, в тому числі одну з трьох посмертних масок Наполеона Бонапарта. Навколо палацу розміщений ботанічний сад.

Далі буде…

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут