Сьогодні на державному рівні роблять спроби відібрати у нас ідею справжньої волі

Виступ Ректора Львівського національного університету імені Івана Франка Івана Вакарчука, з нагоди відзначення 93 річниці Листопадового зриву

1 листопада 2011 р. на Янівському цвинтарі

Листопадовий зрив 1918 р. засвідчив перед світом, що українська нація невмируща. Ця подія сколихнула приспану десятиліттями мрію нашого народу про відновлення Української Держави, а її герої, тисячі молодих людей, серед яких були і студенти, викладачі та випускники Львівського університету, залишились у пам’яті українців як символ незламності духу. Їхня самопосвята та відвага служать нам взірцем для наслідування.

Нинішнє покоління має запричаститися величчю наших славних предків, щоби бути гідними спадкоємцями Українського Січового Стрілецтва, стрільців Української Галицької Армії, які поховані й на цьому цвинтарі.

Вдячні нащадки оспівали їх у своїх піснях як нескорених лицарів Волі і Честі, як оборонців рідного краю, як захисників, які ціною власного життя виборювали ідею визволення України.

Відважний подвиг наших дідів і прадідів житиме в пам’яті прийдешніх поколінь і служитиме символом незламності вільного духу. Хоч вони не здобули волі й самостійності, проте були одержимі ідеєю незалежності, довели непереможність нашої нації і залишились вірними цій ідеї.

Відгомін минулого спонукає нас звертатися до джерел відродження нашого народу, що має свою понад тисячолітню історію, однією із яскравих і водночас трагічних сторінок якої були події Листопадового зриву 1918 р.

Пізніше українці пережили і сімдесятирічну пекельну неволю комуністичного режиму, голод 1922 pоку, колективізацію 30-х pоків, Голодомор 1932-1933, «Розстріляне відродження» 20-х – 30-х pоків, злочинні суди і розстріли безневинних 1941 року, насильницьке переселення мільйонів українців із західних земель 1945 pоку, криваве придушення національно-визвольних змагань 40-х – 50-х pоків, насильницьку колективізацію на Західній Україні 50-х, репресії 60-80-х років, коли чимало викладачів і студентів Львівського університету опинялись у тюрмах і концтаборах, примусову русифікацію, яка, як не дивно, триває і сьогодні, на 20-му році нашої Незалежності. Лише сам цей неповний перелік пережитого нашим народом є страшним.

Українські патріоти вкрили своїми кістками у могилах без хрестів простори від Сяну до Колими. Безбожна більшовицька орда руйнувала наші святині, церкви, монастирі, пам’ятки нашої історії, винищила духовенство та єпископів, обезглавила нашу націю, знищивши майже всю нашу інтелігенцію. Аби глибше зрозуміти велику трагедію, маємо знати правдиву історію, яку довго писали не для нас і не про нас. Не треба соромитися своєї історії – потрібно її добре знати і пишатись нею.

Без національної ідеї жоден народ не може нормально жити і розвиватись. Без неї він не спроможний до самостійного існування і тому перед ним завжди постає загроза опинитись у черговій неволі, яка може набувати різних форм. Задумаймося, а чи не повернуться ті страшні часи, коли тільки за те, що молода людина впорядковувала тут, на цьому цвинтарі, могилу свого діда, її відрахували з аспірантури Університету?!

Лише тоді, коли сучасна українська молодь, уся українська спільнота буде наполегливо вимагати практичної реалізації національної ідеї Івана Франка, крізь призму його мислення як людини, правота котрої перевірена часом і засвідчена пережитим мільйонами українців у ХХ столітті, буде боротися за побудову Української Соборної Самостійної Держави, український народ на своїй землі житиме не як слуга чи наймит, а як справді вільний господар – “хазяїн домовитий”.

Не в космополітичній “державі Україна”, а лише у власній національній державі український народ має шанс перетворитися зі зневаженого чужинцями “паралітика на роздорожжу” на гідного сусіда у “народів вольних колі”. Лише у такій майбутній національній державі, лише в українській Україні, має шанс повноцінно розвиватись і гідно жити наше національне майбутнє – українська молодь. Виконаємо політичний заповіт Івана Франка – маємо шанс зажити щасливо, а якщо знехтуємо його національним ідеалом – і далі залишимось тільки “ковадлом, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії”.

Нині Українська Держава здобута радше юридично, ніж фактично. Сьогодні на державному рівні роблять спроби відібрати у нас завойовану важкою боротьбою, визнану міжнародною спільнотою ідею справжньої волі та демократії, фальшують нашу історію, видираючи з неї найяскравіші сторінки, страхом і неправдою нагинають українців у нове ярмо. І хоча змінилися форми боротьби, однак бій за її сутність триває щоденно і щохвилинно. Пам’ятаймо слова Івана Франка «Нині вчися побіждати – завтра певно побідиш!»

Сьогодні, у 93-річницю Західноукраїнської Народної Республіки, не забуваючи, про чин і честь її героїв, багатотисячна академічна спільнота нашого Університету добрим словом і щирою молитвою вшановує світлу пам’ять усіх тих, хто ціною власного життявиборов нам право бути українцями у незалежній державі.

Вічна слава борцям за волю України! Слава Україні!

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут