Центр освітнього моніторингу про антиукраїнську ініціативу Табачника та Азарова

Центр освітнього моніторингу констатує, що проект Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про дошкільну освіту ” (щодо мови виховання) (реєстр. № 9439 від 10.11.2011) внесено на розгляд Верховної Ради України без попереднього широкого громадського обговорення. Твердження, що міститься в пункті 8 Пояснювальної записки до законопроекту, підписаної міністром освіти і науки, молоді на спороту України, про те, що ніби то «проект акта розміщено на веб-сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту» не відповідає дійсності: дотепер на вказаному сайті документ так і не розміщено.

Розробник законопроекту (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України) у згаданій Пояснювальній записці вмотивовує необхідність прийняття пропонованих у ньому змін тим, що він «забезпечить на рівні держави реалізацію рівних прав кожної дитини, у тому числі з особливими потребами на доступність і безоплатність дошкільної освіти та повноцінний фізичний, інтелектуальний, моральний, естетичний і соціальний розвиток відповідно до здібностей та вподобань дитини». Задекларована мета є, поза сумнівом, актуальною.

Її досягнення потребує значних науково-педагогічних, економічних та інтелектуальних зусиль, особливо з огляду на те, що дошкільна освіта в дошкільних же навчальних закладах для дітей 5-річного віку відтепер є обов’язковою. Без належного фінансування дошкільної освіти, наявності відповідних приміщень, дидактичних засобів, навчально-методичної літератури, комплектування дитячих садків кваліфікованими педагогічними кадрами, пыдвищення рівня заробітної плати вихователыв тощо просте декларування амбітних цілей не призведе по поліпшення ситуації в дошкіллі.

Проте законопроект в основному (бо ще також статтею 4 визначається нова редакція вікової періодизації (по суті аналогічну періодизацію пропонувала в своєму законопроекті народний депутат України Леся Оробець); стаття 11 доповнюється нормою про «корпоративний приватний дошкільний навчальний заклад»; стаття 12 – про створення інклюзивних груп та деякі інші доповнення) спрямований на законодавче врегулювання питання, яке давно врегульоване й реалізоване на практиці – право батьків обирати для своїх дітей мову виховання і навчання – як державну, так і мови національних меншин. Свідченням цьому є мережа дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з вихованням і навчання як з українською, так мовами національних меншин, структура та показники якої мали б бути добре відомими натхненникам законопроекту.

Відтак, за винятком чергового сумнівного політизованого педалювання так званої «мовної проблеми», жодних додаткових. Тим більше позитивних, наслідків для існуючої в Україні освітньої практики законопроект у цій частині не матиме.

Прогнозуючи результати прийняття законопроекту, розробник обіцяє, що «реалізація проекту акта сприятиме створенню дошкільних навчальних закладів різних типів», а також не менше як «забезпеченню належних умов функціонування і розвитку системи дошкільної освіти; створенню механізму стійкого інноваційного її розвитку, програмно-методичного забезпечення» (стаття 10 пояснювальної записки). Але розробник так і не вказав, як саме й за рахунок чого пропоновані ним зміни раптом дадуть такий результат, адже в законопроекті обійдені увагою справді невідкладні проблеми, що накопичувалися роками.

До таких, зокрема належать питання правового врегулювання відносин між загальноосвітніми й дошкільними навчальними закладами в сільській місцевості в процесі розташування у школах дитячих садків. Відтак на часі законодавче врегулювання питання про те, щоб у сільській місцевості, де немає окремих приміщень дошкільних навчальних закладів, дошкільні навчальні заклади можуть функціонувати при загальноосвітніх навчальних закладах на правах безоплатної оренди.

Також заради збереження життя і здоров’я дітей потрібна правова база, що дозволяла б, щоб у кожному дитсадку незалежно від кількості дітей і груп у штатному розписі обов’язково була посада медичної сестри. Справжньому, а не голослівному, збереженню й розширенню мережі сільських дитячих садків сприяло б доповнення чинного Закону України «Про дошкільну освіту» положенням про те, що земля дошкільного навчального закладу не може бути продана, приватизована, передана чи закладена; вона передається державою дитсадку в довічне користування. Є достатньо й інших, дійсно важливих, проблем в дошкільній освіті, котрі потребують і правового врегулювання, і капіталовкладень.

Підготовлено в рамках проекту “Громадський центр аналізу освітньої політики “, що реалізується в 2011р. за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”

http://centromonitor.com.ua/?p=890