Право на мирні зібрання та порядок здійснення поліцейських акцій по забезпеченню правопорядку

Право на мирні зібрання поряд із правами на свободу вираження поглядів і на свободу об’єднань визнаються трьома опорами демократичного устрою сучасного суспільства.

Без реалізації хоча б одного із цих прав значно ускладнюється змінюваність і безперервність влади, можливість уряду компетентно реагувати на запити і потреби суспільства й оперативно їх вирішувати.

Водночас останнім часом як українське суспільство, так і європейську спільноту турбує неадекватність українських поліцейських структур у забезпеченні громадського порядку та захисту прав і законних інтересів приватних осіб.

У демократичному суспільстві призначенням поліції є професійна діяльність по забезпеченню правопорядку, боротьбі зі злочинністю та громадської безпеки. Натомість в Україні цю діяльність здійснює сьогодні міліція. Термін militia означає в перекладі буквально – добровільні загони самооборони населення, що має мало спільного із професійною діяльністю щодо боротьби зі злочинністю та забезпечення громадської безпеки.

Одеський прецедент із обставинами затримання небезпечних злочинців-кілерів та масовою практикою щодо обмеження права на мирні зібрання загалом налаштовують на невеселі роздуми.

На цьому фоні хотів би поділитися, які встановлює вимоги щодо якості поліцейських акцій Конституція України у контексті реалізації права на мирні зібрання.

Конституція у статті 39 визначає право на мирні зібрання у негативний спосіб. Вона встановлює три основні вимоги щодо їх проведення: мирний і організований характер, завчасне сповіщення органів державної влади і місцевого самоврядування.

За таких умов реалізація мирних зібрань можлива за умови попереднього сповіщення про їх проведення. Однак сьогодні відсутній закон, який би визначав порядок проведення мирних зібрань та характер такого сповіщення.

Власне кажучи, адресатом поняття «завчасне сповіщення» є органи влади, додержання якого є необхідною умовою для того, щоб відповідні комунальні служби підготувалися для забезпечення благоустрою територій після проведення мирних зібрань та органи правопорядку забезпечили охорону громадської безпеки, прав і свобод інших людей.

Оскільки державна та комунальна служба є професійною діяльнвстю посадових осіб, то ці служби зобов’язанні систематично вживати заходів до підвищення якості відповідних адміністративних послуг та вчинення поліцейських акцій, реалізація яких би не посягала на сутність змісту прав і свобод людини.

Тому поняття «завчасне сповіщення» означає достатній час, необхідний для розгортання діяльності відповідних комунальних служб для забезпечення благоустрою територій та забезпечення присутності органів правопорядку з метою забезпечення громадської безпеки та реагування у разі виникнення обставин порушення прав і свобод інших людей та правопорядку за місцем вчинення мирних зібрань. При цьому посадові особи, які беруть участь у забезпечені правопорядку при проведенні мирних зібрань мають бути в уніформі з відповідними знаками їх звань.

«Особи в цивільному», на які покладаються виконання оперативно-розшукових заходів відповідно до закону не можуть забезпечувати правопорядок, оскільки це не відповідає правовій визначеності, а їхні дії цивільні особи можуть розцінити цілком обґрунтовано як протиправні і вживати заходи щодо самооборони.

Право на мирні зібрання може бути обмежено судом виключно на основі закону.

Дійсно, у правовій державі лише суд може приймати рішення щодо обмеження прав людини на засадах суспільної необхідності, пропорційності та законної мети.

Виникає питання щодо законодавчого регулювання проведення мирних зібрань. Адже обмеження права можливе виключно на основі закону. У часи Незалежності України, навіть після прийняття Конституції, такого закону парламентом не було ухвалено. Однак в часи СРСР, у 1988 році, було прийнято відповідний Указ Президією Верховної Ради УРСР. Цим правовим актом було встановлено 10-денний строк для завчасного сповіщення про намір організаторів провести мирне зібрання.

З формальної точки зору цей правовий акт є законом, оскільки у пріснопам’ятні часи СРСР таке утворення, як Президія Верховної Ради, мало право видавати укази, які мали юридичну силу закону.

За змістом такого роду правові акти не можна розцінювати як закон. Оскільки вони приймалися не всім представницьким органом влади, а лише його незначною частиною. У свою чергу, такі правові акти Президії Верховної Ради не є результатом відкритих суспільно-політичних дебатів і за цими критеріями вони не задовольняють вимог демократичної легітимності.

Насамкінець неприпустимо застосовувати законодавство тоталітарної держави у галузі прав людини. Тому цей Указ у конституційному сенсі аж ніяк не можна розцінювати у якості закону.

Натомість, Київський окружний адміністративний суд, посилаючись на правовий акт тоталітарної держави обмежив проведення зібрань, приурочених до Дня Свободи на Майдані Незалежності, посилаючись на цей нормативний акт. Причому сама тональність судової постанови така, що спочатку в ній порушується питання, чи не буде порушувати реалізація права на мирні зібрання права і свободи інших людей чи громадську безпеку. Це є ніщо інше як припущення суду щодо можливого порушення вимог правопорядку учасниками зібрання, яке не підтверджується якимись конкретними фактичними даними.

Конституція визначає вимогу до судових рішень, відповідно до чого вони не можуть ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62). Однак доволі часто суди приймають рішення, які ґрунтуються на вірогідності порушення правопорядку, хоча суд не може навести конкретні фактичні дані, які б давали змогу зробити такий висновок.

Тому суди мають приймати рішення про обмеження права на мирні зібрання відповідно до статті 64 та частини другої статті 39 Конституції лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Власне для цього і запроваджується завчасне сповіщення про мирні зібрання – щоб органи правопорядку вжили оперативно-розшукових заходів для запобігання такого роду обставин та забезпечення правопорядку безпосередньо під час мирного зібрання. Якщо є достовірні фактичні дані про загрозу зазначеним конституційним цінностям органи місцевого самоврядування чи органи правопорядку мають володіти достатнім часом для звернення до суду щодо встановлення обмеження при проведенні мирних зібрань.

Насамкінець, Конституція мовчить щодо заборони мирних зібрань. Тому для того щоб суд заборонив зібрання, він його має кваліфікувати насамперед як таке, що не відповідає критеріям мирного і лише на цій основі визначати, чи є достатні підстави для такого роду заборони.

Українська Альтернатива

More in Право, Записки
Цапи-відбувайли не врятують ЄВРО – 2012 від тероризму

До проведення ЄВРО – 2012 залишилось якихось 200 днів, а в Україні не наче в зоні воєнного конфлікту відбуваються теракти.

Close