Співпраця ОУН з євреями

Представники російського шовінізму систематично докладають великі зусилля, щоб зобразити українців як ворогів єврейства. З якою метою це робиться? Відповідь очевидна. Заради панування: розділяй і владарюй. На совісті російських шовіністів, (чи вони її мають?) мільйони і мільйони поламаних, розтерзаних людських доль. Вони, мов чорні круки, щоденно викльовують мозок людей, сіючи розбрат і ненависть між ними. Твердження «Не убий» не для них, оскільки вони живуть за цинічним принципом «Нема людини – нема проблеми». Відомо, що «Ворог правди не розкаже». Тому мовою документів поглянемо на цю проблему.

Ярослав Стецько (найближчий соратник Степана Бандери) в книзі «30 червня 1941», на сторінці 122 писав:

«Провід ОУН(р) заборонив членам організації брати участь в польських і жидівських погромах. І коли тут і там летіли з наших рук голови енкаведистів чи сексот, які не вспіли втекти, чи думали зберегтися перед справедливою карою, то не є наша вина, що на другому місці після москалів в апараті НКВД кількостево стояли жиди.

На сторінці 178 стверджено:

«В документах процесу Оллєндорфа ч. 4134, Берлін 1941, читаємо: «В Житомирі, Кременчузі і Сталіно арештовано низку прихильників Бандери, які намагалися здобути народ для політичної незалежності України. При цьому стверджено, що ці «банди» забезпечували своїх членів і співпрацюючих з їх рухом жидів фальшивими паспортами».

Мойсей Фішбейн (сучасний громадський діяч).

1942 –43 років дружина Головного командира УПА Романа Шухевича пані Наталія Шухевич переховувала в себе єврейську дівчину Іру Райхенберг. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. 2007 року Ірина Рижко померла в Києві.

«Антиєврейські акції УПА» –то є провокації, що запускаються з Москви. Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? Я був знайомий із доктором Абрагамом Штерцером, який по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Норман, (псевдо Максимович), був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький ( псевдо Сам).

Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах. Вона пізніше написала спогади. Народилась в Болехові, була донькою рабина, сіоністка. Вона товаришувала з донькою греко-католицького священика, яку звали Оля. Від 1943 року Стелла була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім була тюрма, катування і смертний вирок. Її визволили вояки УПА. У своїх спогадах Стелла Кренцбах написала: «Тим, що я сьогодні живу і усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть, тільки Богові і Українській Повстанській Армії. … У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів…..Для мене особисто УПА – це святе, і, як на мене, для кожного, незалежно від його етнічного походження, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе.»

Кость Панківський(громадський діяч, опонент бандерівського руху) так описує погром євреїв, здійснений поляками в перших числах липня 1941 року: «Міське шумовиння, майже без винятку польське, грабуючи та побиваючи жидів, причіпляло собі блакитно-жовті відзнаки та намагалося говорити по українськи. Я зустрівся особисто з тими справами, бо вуличники нападали на наших жидівських, а той нежидівських співробітників…Ранком 4 липня, ми довідалися, що вночі німці заарештували та розстріляли цілий ряд професорів високих шкіл, поляків… Як причину розстрілу знайомі німці подавали в розмовах співпрацю з большевиками, але це не відповідало правді».

Зеновій Книш. «Перед походом на схід», стор. 112. Степан Тупісь родом із села Слобода Золота, повіт Бережани згадує: «Коли лише була проголошена польська мобілізація, ми дістали організаційним шляхом доручення не йти до польського війська. Хто міг, той мав відразу скриватися в підпіллі… Я скривався в місцевого жида Якова Гамера, що мав у нашому селі невеличке сільське господарство».

Його всі любили і берегли

(Розповідь проШая Давидовича Варму)

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. Книга І.

Документ №268. (Надруковано 26 червня 1992 року). Автор Богдан Берекета

Нарешті ми дожили до часу, коли в архівах колишнього КДБ можна спокійно переглянути деякі особові справи, перечитати протоколи допитів тих, хто боровся за волю рідного краю в лавах Української Повстанської Армії. У моїх руках протокол допиту лікаря УПА Шая Варми, єврея за національністю, людини високої культури й інтелігентності. Прочитаймо цей документ, датований 9 серпня 1944 року.

Запитання. Розкажіть про свою трудову діяльність.

Відповідь. Я народився в 1909 році в сім’ї торговця у Варшаві. Безпартійний. До 10 років виховувався в сім’ї, а потім поступив у середню школу Союзу польських учителів, яку закінчив 1928 року. Поїхав до Франції в місто Гренобель, де поступив у медичний інститут. Провчився один рік. Коли приїхав на відпочинок до Варшави, захворів. Довго лікувався. У вересні 1930 року поступив на перший курс медичного інституту у Варшаві, де вчився до 1937 року. Одержав диплом лікаря. Працював у єврейському госпіталі у Варшаві до 1939 року. Тоді переїхав на Україну в місто Володимир-Волинський. Трудився епідеміологом у міськздороввідділі, лікарем у тубдиспансері, був начальником курсів медсестер, а з квітня 1941 року лікар сільської амбулаторії в селі Свійчів Вербського району.

Запитання. Що ви робили під час німецької окупації?

Відповідь. Три місяці мав власну практику, а потім амбулаторний лікар до травня 1943 року. З травня 1943 року, до мого затримання, я працював лікарем в УПА.

Запитання. Коли і за яких обставин ви потрапили в УПА?

Відповідь. Вночі у травні 1943 року до мене на квартиру прийшло двоє озброєних бандерівців. Один з них мав псевдонім «Сокіл», був комендантом поліції. Він заявив: «Нам потрібний лікар, поїдете з нами». Мої скромні пожитки поклали на підводу, взяли мене і мою дружину Броніславу. Завезли нас у село Вовчок Турійського району, дали нам квартиру. З того часу я почав працювати лікарем в УПА. Десь через тиждень почалися бої, з’явилися поранені. Тоді я працював при госпіталі у Вовчку, а в липні нас перебазували в ліс. До січня 1944 року ми кілька разів міняли місця. Коли з’явилися партизани, ковпаківці, то командири УПА боялися, щоб поранені повстанці не потрапили в полон, вирішили шпиталі з пораненими перевести на територію Ковельського району. Куди саме, я не знаю. В другій половині січня 1944 року разом з дружиною я відходив у загоні, яким командував «Сосенко». Ми йшли в напрямку Горохівського району. Загін «Сосенка» нараховував дві тисячі повстанців. Відходили організовано, по сотнях.

Запитання. Чим займалася банда? Де зараз знаходиться «Сосенко»?

Відповідь. У Берестечківському районі йшли бої з поляками, німцями. Де зараз знаходиться «Сосенко», я не знаю. Від багатьох стрільців УПА я чув, що «Сосенка» в березні 1944 року верхівка УПА засудила і розстріляла за те, що він зі своїм військом не зумів захистити Січ у Синаринському лісі. Це поблизу села Вовчок Турійського району, де знаходився штаб Січі.

Запитання. Коли ви розсталися з керівником банди «Сосенком»? Де і чому?

Відповідь. У січні 1944 року мене перевели у село Старий Порицьк, що на Волині. Де я пробув до березня, лікував поранених бандерівців. Потім за вказівкою верхівки УПА я був призначений лікарем у загін «Голубенка», який нараховував 500 чоловік. Там я обслуговував поранених і хворих. Загін розміщався в селі Божа Воля Вербського району.

Запитання. Розкажіть про діяльність загону «Голубенка».

Відповідь. Спочатку загін був у селі Божа Воля, потім ми перейшли в Порицький район, у травні біля Сокаля перейшли річку Буг. Більше одного тижня на місці загін не затримувався. Були неподалік Холма, знову повернулися на Волинь. Перечекали в лісі, поки фронт перейшов, з регулярними військами в бої не вступали. Пішли в напрямку Рожищ, Ковеля. Це було в серпні 1944 року.

Запитання. Куди зараз направляється загін «Голубенка»?

Відповідь. П’ять днів тому мені розповідав лікар «Білий», що ми повинні піти в Колківські й Цуманські ліси. А вчора, як тільки почало темніти, один чотовий сказав, що будемо йти в Камінь-Каширський район. Більше нічого я не знаю.

Запитання. Кого ви знаєте з керівників УПА?

Відповідь. Я чув, що є якийсь великий начальник УПА – верхівець під псевдонімом «Охрім», а по ліній Червоного Хреста УПА – жінка «Верба». Особисто я знаю «Голубенка», який має зараз інший псевдонім. Псевдонім сотенних «Ігор», «Хома», «Кодияр», «Узбек».

Запитання. Яка кількість банди і її озброєння?

Відповідь. Озброєння загін має на кожну сотню: 20 ручних кулеметів, по 3 диски з патронами до кожного, 15-18 кулеметів радянських. Автоматами озброєні командири: ройові, чотові, сотенні, у всіх інших – гвинтівки і по 100-120 патронів. Кожна сотня має 2-3 ротні міномети.

Запитання. Яка мета в «Голубенка»?

Відповідь. Вести пропаганду проти радянської влади, щоб населення не підтримувало комуністів.

Запитання. Наявність продуктів у банді? Де і яким шляхом вони дістають продукти?

Відповідь. У тих селах, де ще нема радянської влади, продукти загін «Голубенка» одержує через господарчих сіл. Там, де нова влада укріпилася, доводиться тяжко. Останні три дні продуктів було мало, повстанці ходили голодні.

Запитання. Як політично забезпечується загін?

Відповідь. У кожній сотні є політвиховник, прізвищ їхніх і псевдонімів я не знаю. Ведуться бесіди, що спрямовані проти радвлади.

Запитання. Коли і за яких обставин банда затримала машину з продуктами? Скільки там чого було?

Відповідь. Днів 5-6 тому в Порицькому районі поблизу лісу повстанці напали на одну машину. Шофер і ті, що супроводжували, втекли. З машини забрали хліб, сало, мед і зброю. Скільки чого було, я не знаю.

Запитання. За яких обставин в Озютичах були затримані 4 радянських офіцери і яка їхня доля?

Відповідь. Ми ночували в Озютичі. Біля 17-ї години по обіді наш патруль затримав на двох підводах чотирьох радянських офіцерів. Їх привезли до «Голубенка». Він їм висловив свою програму, розказав за що воює УПА, почастував їх горілкою і через дві години відпустив.

Запитання. Чи багато хворих і поранених у загоні?

Відповідь. Троє хворих і один поранений.

Запитання. Де і за яких обставин вас затримали?

Відповідь. Я їхав у лісі на коні, попереду трапився рів. Кінь почав противитися переходити. Зсунулося сідло, я вимушений був зіскочити, щоб поправити. Поки я все це робив, загін пішов, а я не помітив, куди саме. Так я відстав. Мені дуже хотілося натрапити на слід, бо із загоном пішла моя дружина, але я розгубився, тому вирішив їхати в напрямку станції. Коли приїхав, то коня прив’язав біля якогось будинку, а сам хотів дещо розвідати. Біля залізничної станції мене затримали.

* * *

На цьому протокол допиту закінчується. З документів, які знаходяться в луцьких архівах колишнього КДБ, мені показали протокол судового засідання від 16 вересня 1944 року, де військовий трибунал розглядав справу Шая Давидовича Варми. І я дізнався, що за час перебування в УПА лікар Варма не брав ніякої участі в боях – він вилікував 200 повстанців. Судове засідання закінчилося так. Дослівно. «Военный трибунал определил: меру пресечения осужденному оставить прежнюю – содержание под стражей».

Більше ніяких даних про долю цієї людини тут не збереглося. Але думка не давала спокою: невже серед колишніх повстанців немає таких, які б особисто не знали лікаря Варму? Деякий час мої пошуки не давали ніякого результату. Дехто говорив, що, мовляв, чув про такого лікаря, але особисто не знав.

Зовсім недавно я випадково у своєму записнику натрапив на телефонний номер квартири колишньої окружної розвідниці УПА Галини Островецької, котра мешкає в Луцьку. І зателефонував з надією…

Я дуже добре знала лікаря Шая Варму, – спокійно сказала жінка. – він мене лікував, коли німці прострілили ногу. А моя мама була близько знайома з його дружиною Броніславою.

Я тут же напросився на зустріч з Галиною Островецькою. В її квартирі ми розговорилися. Точніше вона розповідала, я слухав…

Моя мама була адміністратором шпиталів на Січі, де працював лікар Варма. А начальником усіх шпиталів на Волині і курсів медсестер була «Верба». Крім того, що Варма був добрим лікарем, який у бункерних умовах робив складні операції, він чудово грав на скрипці, з якою ніколи не розлучався. Йому і псевдонім дали «Скрипаль». Коли випадала вільна хвилина, повстанці збиралися на галявині лісу, запрошували Варму, який грав для них. Його всі любили і берегли.

Вже коли я була засуджена, то чула, що Вармі дали 20 років каторги. І нібито євреї зверталися до відомого диктора Левітана, щоб той посприяв звільненню лікаря УПА. Наскільки це правда – не знаю.

Що ж стосується розстрілу «Сосенка», про якого розповідав цей лікар, то я знаю таке: згідно з вироком військово-польового суду УПА за суперечливі накази, які межували зі злочином, та за ведення, всупереч забороні командира УПА-Північ, переговорів зі штабом 16-ї танкової дивізії 4-ї танкової німецької армії «Сосенка» 6 березня 1944 року розстріляли. В УПА була сувора дисципліна.

Кілька слів про дружину Варми – Броніславу. Вона була гарною жінкою. Моя мама не раз допомогала їй, по війні переховувала, сприяла, щоб відправити її з євреями за Буг. Подальша доля Броніслави невідома.

Моя мама «одержала» 20 років каторги, а я – 15. І хоч з того часу пройшло чимало літ, все ж я пам’ятаю чуйні руки лікаря Варми, чую голос його скрипки. Знаєте, він дуже гарно грав Моцарта…

Лев Величко

More in Новини
Частный сектор Позняки-2 затапливают застройщики!

полностью затоплено несколько дворов, вода уже практически в домах людей, в одном доме уже залило котел и люди остались без...

Close