«Свобода і гідність – важливіші ніж хліб!»

Йосиф Сірка

Такі слова належать пораненому учасникові мирної протестної акцї у Сирії. Далі він сказав, що він знає, що ніколи більше ходити не зможе, але боротьба з диктатором, який наказав стріляти до власного народу мусить бути переможною. Арабські країни, які повстали проти диктаторів: Туніс, Єгипет, Сирія, Лівія, Ємен – досі займають постійне місце в міжнародних новинах.

Життєвий рівень та умови, в яких живе населення названих країн, ніяк не прирівняєш до України, бо й клімат у них дуже відмінний. Прирівняти можна хіба народний рух тзв. Помаранчевої революції та рух, який довів до повалення диктаторів в Тунісі, Лівії та Єгипті. Правда, сучасні можновладці в Україні намагаються всяко паплюжити той рух, який робив стільки надій на краще життя, на справедливість, на гідність. Саме гідність і свобода були тою рушійною силою, яка привела до скасування сфальшованих виборів президента. Різниця між рухом в арабських країнах та Україною зараз полягає в тому, що населення арабських країн ще вірить у перемогу свободи і гідности, а в Україні починають забувати про свободу, а про гідність перестали й згадувати.

В історії України ми можемо знайти багато прикладів, коли люди задля свободи й гідности йшли на жертви, вмирали від мук та терору в царських тюрмах, в сибірських засланнях, в комуністичних концтаборах, якими був усіяний СССР. Слід пам”ятати, що зробив царський режим з останнім отаманом Петром Калнишевським (1691-1803), який був героєм Російсько-Турецької війни, якого перед жорстокістю царату до українців не врятувала золота медаль з діамантами. Щойно 110 річного на далеких Соловках помилував цар Олександер. А гетьмана Івана Мазепу (1639 – 1709) сполітизована російська церква досі проклинає у церквах, які побудував великий борець за право України на існування. Знущання царського режиму над ґенієм Тараса Шевченка (1814 -1861) знайшло продовження над іншим великим поетом – Василем Стусом (1938 -1985) і його ровесниками уже у відновленій імперії під іншими гаслами, але з російським шовіністичним змістом. В Україні тисячі патріотів поклали свої життя на вівтар свободи, а не на імперський стіл з обіцяною ковбасою! Отже, «історично склалося», як «арґументують» вороги української держави і її мови, що українці століттями боролися за вищі ідеали – свободу і національну гідність!

Під сучасну пору ми натрапляємо на окремі групи або особи, які вболівають не за гідність взагалі, яка б принесла всім і соціальну справедливість, але за свої пільги, пенсії, за нижчі ціни, за нижчі податки і т.п.. Отут і бачимо різницю між рухом в арабському світі за свободу й гідність та протестами окремих, ізольованих від себе, груп – пенсіонерів, аграрників, афґанців, чорнобильців, малих підприємців, студентів, які вболівають не за свободу й гідність взагалі, а за свої вузькі інтереси, які можна було б задовільнити, якщо б змінити всю окупаційну владу і її систему!

Сторонній людині у вічі кидається неймовірна байдужіть отих 45,47% виборців за кандидатку на президента України Юлію Тимошенко. Байдужість до долі інших зміцнювала нацистський режим в Німеччині. Німецький теолог та президент Екуменічної ради церкви Мартін Німолер (Martin Niemöller, 1892 -1984) на початку націонал-соціалізму позитивно ставився до нього, але вже з 1934 р. опинився як нацистський в’язень в концентраційному таборі Заксенгаузен (Sachsenhausen) і став борцем проти націонал-соціалізму. Він визнавав, що церква в Німеччині несе відповідальність у захопленні влади націонал-соціалістами. Він відкидав злиття політичної орієнтації та релігійної приналежности (порівняйте зусилля Кремлівських верховодів і патріарха РП церкви на віднослення імперії – Русский мир та Митний союз).

Висловлені думки Німолера актуальні в Україні саме зараз, коли, духом сильну, але фізично слабку жінку, арештовану та засуджену, демонстративно засуджують ще раз – ув’язнену до ув’язнення! На таке не спромоглися ані німецькі націонал-соціалісти, ані московські НКВДисти. З минулого CCCP знаємо, що людям, яким виходив строк 10-15 років додавали нових 5-10 років, але ж це було за комуни, а не у “незалежній” “демократичній” країні!

Розуміння “верховенства права” українським президентом та його командою стало причиною непідписання асоціації членства з ЕС, бо дії тепершіньої української влади є брутальним порушенням не тільки судочинної цивілізованої системи, але й елементарних людських прав! Можливо, що ще доживемо до часів, коли постануть перед судом такі судді, які сьогодні проводять “оперативні” й “блискавичні суди” (українські суди на ґастролях у в’язницях) при ліжках хворої у в’язниці, але поки це відбудеться , то такі судді як А.В.Трубніков, старший слідчий Т.В.Грабік, секретар І.О.Цислодуб, прокурори В.С.Василенко, В.О.Дробот, зможуть ще “засудити” не одного невинного!

Тому, хоча “справи” безпочередньо нас не торкаються, але ми повинні затямити попередження Німолера:
“Коли нацисти забирали комуністів, я мовчав, я не був комуністом.
Коли вони соціал-демократів арештували, я мовчав, я не був соціал-демократом.
Коли вони членів профспілки забирали, я мовчав, я не був у профспілці.
Коли вони мене забирали, не було нікого, хто б міг протестувати!”

Саме “суд” над Ю.Луценком та Ю.Тимошенко є прикладом того, що може бути завтра, коли ми мовчатимемо сьогодні!
Президент України міг би скористатися своїми можливостями і помилувати арештованих, але ж це може зробити тільки той, хто почуває себе президентом і усвідомлює свою відповідальність за країну!

Щоденна брехня про “верховенство права”, про те, що “історично так склалося”, про небезпеку українізації України, про “реґіональні мови”, маючи на меті русифікацію всієї України, є тою пропаґандою окупаційного режиму, якою отруюють українців протягом майже 90 років!

Відверту антиукраїнську окупаційну політику започаткував, на жаль, чинний президент України, який “космічною” швидкістю став “направляти” “зіпсуті” взаємини з сусідом, який ще не збагнув, що доба імперій скінчилася, що ґлобалізація поглинає імперії. Отак і сталося, що аналфабети в українській історії стали визначати подальший розвиток тяжко здобутої незалежности. Тому й не дивно, що заперечення визвольного руху та Голодомору стало темою посадових осіб, які безкарно нехтують Конституцією України і продовженням окупаційної політики, започаткованої большевицькими головорізами, руйнують не тільки українську державу, але й націю. Нахабство окупантів знайшло кульмінацію у висловленнях “народного представника” від Партії реґіонів Ю. Болдирєва, який відверто закликає до розбиття територіяльної цілісности України. Дивує лише , що ані представники “верховенства права” (ГП), ані “доглядачі” за цілісністю території (СБУ), ані керівництво правлячої партії в Україні, зрештоЮ і сам Ґарант Конституції, досі не зайняли становища до кримінального заклику представника партії влади!?

Саме зараз потрібно було б перевидати книжку “Окупанти без маски” (Документи з аррхівів КГБ), оскільки окупанти стають дедалі нахабнішими. Найкрашим доказом окупаційного стану в Україні є те, що пан Янукович на посаді президента не в стані змінити міністра освіти, який своєю антиукраїнською діяльністю став відверто на шлях служіння імперським амбіціям своїх ідейних керівників у Кремлі. Хіба не лицемірством назвати те, що Табачник колись зачитав пропозицію у ВРУ на прийняття закону визнання Голодомору Ґеноцидом українського народу, а зараз на посаді міністра вилучує твори про Голодомор зі зовнішнього незалежного тестування. “Історик” Табачник повиннен би знати у ХХІ ст., що Архієпископ Англіканської церкви в Кентербері Ґордон Ланґ ще у 1934 р. говорив перед Палатою лордів про 6 мільйонів померлих від голоду у “Південній Росії” (тобто в Україні) і замовчувати перед підростаючим поколінням українців цей факт – злочин не тільки проти українців, але й проти людяности!

20 грудня Німецька хвиля (Німецьке телебачення для закордону) принесла інтерв’ю зі заступницею голови Соціал-демократичної партії Німеччини, депутаткою Бундестаґу пані Айдан Озоґуз (Aydan Özoguz). На запитання журналіста: Ким ви себе почуваєте? Вона відповіла, що народилася в Німеччині, виросла в Німеччині і вона себе почуває німкенею. Вона не бачить проблеми у тому, що вона турецького походження, а те, що дехто з німців змушений буде звикати до турецьких прізвищ ніцмецьких громадян – це проблема самих німців. Тут доречно пригадати, що у 19 ст. до Німеччини пересилися десятки тисяч поляків, які працювали на шахтах та великих індустрійних комплексах. Саме із нащадків отих поляків сьогодні маємо визначних політиків та спортсменів, яких можна впізнати хіба по прізвищу, яке колись дуже дивно звучало для німців – Ґрабовскі, Вієчорек, Вішнєвскі, або недавно обраний спортовець року – баскетболіст Новіцкі. Цілковито інший підхід до українських громадян зустрічаємо в Україні, коли яничари вимагають обмеження в державі користування української мови, коли шовіністи будують по Україні пам’ятники катам українського народу, коли підручники історії України намагаються фальсифікувати, коли посягають навіть на споконвічне майно нації – її землю, а зрусифікованих українців називають принизливим “русскоязичним населенієм”.

Окупантам вдалося деморалізувати багатьох в Україні, вдалося розбити єдність і поділити на безчисленні партії та групи усе населення. Приклад арабських країн нам пригадує, що диктаторів і окупантів можна позбутись тільки тоді, коли боротися за свободу і гідність для всіх. З визволенням від окупанта, диктатора процес становлення нового не закінчується, а щойно починається і він матиме багато перешкод від вмираючої системи і її слугів.

Слова арабського покаліченого юнака, який і далі хоче боротися проти диктатора, про те, що свобода і гідність важливіші від хліба, повинні б пригадати усім в Україні, що Голодомор був не тому, що в Україні не було хліба, а тому, що диктаторський большевицький режим забрав хліб, щоб знищити гідність українських хліборобів і їх інтеліґенції.

Англійське прислів’я каже, що пекло від раю ділять милі, а рай від пекла віддалений всього на один інч (2.5см). Саме це слід пам’ятати, коли окупаційна влада обіцяє поліпшення вже сьогодні, а на увазі має закріпачення вже завтра, бо втратити свободу можна значно швидше ніж її здобути.

Прикро, що країна, територія якої є колискою цивілізації, зараз є зразком свавілля можновладців, є місцем, де панує не закон, а політична пімста, дикий капіталізм, ненависть до опозиції, до ближнього. Тисячі церков та християнська віра в Україні не сприяють тому, щоб любити ближнього, бо й серед них ведеться боротьба не за душі, а за територію, за сферу впливу. Італійці на розвалинах Римської імперії заснували цивілізовану країну, а окупанти на території трипільців та скифів руйнують не тільки залишки цивілізації, але й знівечені довголітнім терором душі й гідність, залишки того, що тут залишилось ще із передісторичного часу!

Торонто, 25.12.2011 р.

More in Новини
Співпраця ОУН з євреями

З документів, які знаходяться в луцьких архівах колишнього КДБ, мені показали протокол судового засідання від 16 вересня 1944 року, де...

Close