Український Схід: Разом у ковчегу

Через півтора року після своєї скандальної заяви в інтерв’ю УНІАН про те, що було б незле Донбас і Крим «відпустити», знайшовся візаві для письменника Юрія Андруховича. Народний депутат від Партії регіонів Юрій Болдирєв заявив про те, що було б незле відокремити Галичину. «Встретились два одиночества».

Вже вдруге я їхав на Схід у справах Української альтернативи – знайомитися з однодумцями наживо, знаходити нових. Їхати на український Схід було цікаво – особливо після першої поїздки влітку. Тоді, у п’ятницю ввечері, після TGIF по-Краматорськи, відкрив для себе, що значна частина людей між собою на автобусній зупинці розмовляють між собою українською, чи то пак суржиком. Це на додачу до найпершої картини знайомства з Донбасом, коли навесні дідусь орав поле конякою в плузі, поганяючи її українською, на повороті до Святогірської лаври. Ті бабусі, які висловлювалися російською, крили нею на чому світ стоїть теперішнього гаранта – їхнього делегата у владі, який виявився «як всі вони».

Мова – важливе питання, але це ще не все. Так розсипаються стереотипи.

Донеччина – це 10% населення країни і 20% її промислового виробництва.Донецька область дає найвищий валовий регіональний продукт у країні, але й споживає щорічно найбільше дотацій вирівнювання на бюджет області і по десятку мільярдів гривень дотацій на вугільну галузь. З Донецької області мільярди доларів вивозяться в офшорну зону на Кіпрі, тоді коли у депресивних містечках на зразок Сніжного народжуваність удвічі нижча за середню по країні, а смертність у півтора рази вища.

Харків, який подарував самому собі Г.Кернеса, і Донецьк, який розщедрився для України на В.Януковича, демонструють підкреслену обивательську аполітичність. Донецьк чи не  на кожному кроці виказує зачарування футбольним клубом «Шахтар». «Шахтар» – становий хребет місцевої ідентичності – пронизує Донбас від Костянтинівки до Луганська.

На Донбасі всюди багато синього з жовтим і просто синього. Останнє, видно, хороший тон, колір влади, кумач сьогодні. Луганськ у цьому сенсі неперевершений. Напевне, й святкова ілюмінація там витримана у цьому тоні. І лише Єнакієве на в’їзді в місто виділяється червоним – чи то кумачевим, чи то монаршим.

Взагалі, на українському Сході багато подібностей із Заходом. Харків – вільне місто, культурна столиця, як Львів. Луганськ за однорідністю та відносною замкненістю нагадує Тернопіль.

На Заході багато міст, старших за Львів 13 століття. Вони від свого початку носять назви, які приблизно однаково звучать українською і ще однією з мов – польською, угорською, румунською, словацькою. На Донбасі за дві сотні років міста встигають змінити по кілька назв російською.

На Заході чим далі в малі містечка, тим більше голосують за правих радикалів. На Сході Партія регіонів – ще не найбільш реакційна політична сила. Адже у малих містах і далі на Схід на Луганщині альтернатива «регіоналам» різко лівішає. По 5-10% забирають комуністи, а у Луганську восени минулого року вони на рівних змагалися за посаду міського голови. Одиничні випадки, коли у райцентрах і містах обласного підпорядкування вибори мерів вигравали представники Народної партії, Сильної України або КПУ лише підтверджують допоки безальтернативність ПР. КПУ залишається східним ВО «Свобода», тільки добряче затюканим.

* * *

Як це – бути україномовним на Сході, як це – бути борцем, протистояти «режимові»? Мешканці Донбасу не задаються такими питаннями, вони просто живуть тут. В Харкові взагалі так питання не стоїть. Тут інша проблема – певний розрив між людьми демократичних переконань україно- та російськомовними. Раз є розрив, значить обидві величини доволі вагомі. У Донецьку відчувається корпоративна солідарність у середовищі протестному, демократичному – це солідарність меншості. І гордість за те, що активісти в умовах осади вистоюють в особливих, як вони кажуть, умовах Донецька. У Луганську був вперше і якісь групові ознаки поки що намацати не встиг, хоч цікаве середовище є.Прогресивна молодь усюди однакова – практично не відрізниш від студентів буковинських, польських чи німецьких.

Усюди на Сході у різних пропорціях доводилося спілкуватися з середовищами українських етнічних націоналістів, російськомовних лібералів, громадськи активного студентства, демократично налаштованих викладачів, підприємців. З подивом дізнався, що на Донбас роками ніхто з перших величин української культури та політики не приїздив. Тому приїзд Сергія Пантюка, який так і не відбувся, та Оксани Забужко, який відбувся з аншлагом, викликали великий інтерес.

Якщо провладні сили лише занурюються в ступор, то тепершіня опозиція на Сході так поки що й не може з післявиборчого ступора вийти. Яку політичну силу з опозиційних не візьми, у всіх активність знижується, тільки різними темпами. Найбільше втратила «Наша Україна», що й не дивно для партії влади. ВО «Батьківщина» там, де залишилися гідні поваги лідери, намагається триматися. «Фронт змін» ніби й перебуває на підйомі інтересу до нього, але відчувається певна настороженість низових активістів. Зважаючи на те, як міцно переплітається на Донбасі ПР з ФЗ, як у родині екс-голови облдержадміністрації А.Близнюка спокійненько диверсифікують ризики між ПР, ФЗ, ВО «Батьківщина», зраді А.Яценюка тут навряд чи здивуються.

Таблиця 1. Міста Слобожанщини і Донбасу (за Вікіпедією).

Місто (Стаття на Вікіпедії) Рік заснування Назви попередні
Харків 1654 Харьків
Донецьк 1869 Юзівка, Троцьк, Сталіне
Краматорськ 1868 З 1767 – Абазовка, Іванівка, Шабельківка, Штейгеровка
Костянтинівка 1870 Костянтинівка
Луганськ 1795 Кам’яний Брід, Вергунка;Ворошиловград
Сніжне 1784 Василівка

Кількість партійців і раніше не відповідала задекларованому, а зараз взагалі вчорашніх зірок політики місцевого чи й національного масштабу на місцях не можуть по кілька днів знайти. Чільні місцеві активісти інколи не можуть на ім’я згадати навіть свого партійного лідера у місті чи області. Попри відоме «Донбасс порожняк не гонит», громадські та політичні активісти постійно чатують на можливу зраду від своїх. А їхні опоненти, та й просто далекі від політики люди, живуть у полі напруги «кинуть – не кинуть».

Український Схід, як і решта країни, перебуває у межичассі. Розчарування владою є. Але маятник завмер у буквально підвішеному стані і у другий бік не хитнувся. На опозиційному фланзі відбувається велике переформатування. Хилитися поки що нема куди. Водночас розгортаються позаполітичні ініціативи. Досі аполітичний середній клас, який вирішальним чином впливатиме на шлях розвитку країни, ще не знайшов цього шляху, але вже почав шукати. У Харкові гучно прозвучала і розсипалася на відлуння дрібніших ініціатив екологічна тема. Крім захисту лісу на часі захист вражаючих за своїм багатством чорноземів Слобожанщини. У Донецьку в межах кампанії Україна без холопів активізувалися захисники прав споживачів, триває боротьба проти закриття українських шкіл. У Луганську подразником суспільної свідомості став випадок з побиттям жінки депутатом-мажором Р.Ландиком. Проте до мобілізації, згуртування хоча б громадянського суспільства, не те що місцевих громад, поки що не дійшло.

Доволі несподівано протести «афганців» і «чорнобильців» саме на Донбасі стали найбільш виразними проявами загальнонаціонального бродіння. З вимогами, які чітко усвідомлюють хіба лише чільні активісти протестів, з розбіжностями між рядовими учасниками громадських організацій та їхнім керівництвом, зі спробами влади заплутати активістів і громадськість, вводячи у гру подібні за профілем фігури та організації, але повністю контрольовані, це ще не революція і навіть не початок загальнонаціональних скоординованих протестів. Але це вже, як мінімум, прикра пляма на гламурних костюмах місцевої влади і надокучливий гедзь для «команди професіоналів» у центрі.

Твердження влади про те, що протестні виступи є маніпульованими – занадто великий комплімент для дезорієнтованої та деморалізованої опозиції. Може «чорнобильці» й хотіли б, щоб ними «зманіпулювали» – щоб допомогли досвідом та ресурсом організаторів. Але наразі це зробити нема кому. Є і будуть зусилля громадських організацій, які насправді є радше політичними підлітками, прототипами політичних сил, втрутитися і «примазатися». Але ще чимало таких спроб знадобиться новітнім наполеонам і принцесам, доки вони вберуться у політичне пір’я, доки курчата стануть бройлерами. Вірогідно, для того лише, щоб сягнути власної стелі і зупинитися в рості доки не сформуються нефальшиві, якісно нові ідеї і сили.

Таблиця 2. Економічні показники, населення, площа деяких областей України*.

Область ВРП у 2008 році, млн грн ВРП/особу, грн Дотація вирівнювання державного бюджету на обласний бюджет на 2012 рік, тис. грн Обсяги субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах та нормативи її щомісячних відрахувань у 2012 роціРозрахунковий обсяг субвенції, тис.грн. Населення Площа, кв. км
Харківська 59.389 21294 469 998,6 18 842,3 2 741 346 31 415
Донецька 117.646 26028 2 629 267,0 44 284,9 4 414 243 26 517
Луганська 42.985 18338 736 394,8 23 101,1 2 280 493 26 684
Львівська 35.534 13902 823 749,2 40 151,8 2 541 146 21 833
Тернопільська 10.618 9688 474 200,4 16 972,2 1 082 088 13 823
Волинська 12.784 12340 499 356,6 33 221,5 1 038 449 20 144
Херсонська 13.174 11944 516 066,4 15 369,3 1 085 595 28 461
Чернігівська 14.918 13213 390 018,1 13 609,2 1 093 475 31 86

*Взято області на Сході України, у яких довелося побувати протягом останньої поїздки у листопаді, а також області на Заході, Півночі, Півдні, у яких побував раніше під час аналогічних поїздок, акцій Української альтернативи.

* * *

Нема двох порядків денних – для Сходу і для решти країни. Всюди проблеми одні й ті ж. І вирішення у середній та довгій перспективі для цих проблем для всієї країни однакове: здійснення нелипової Програми Українських Реформ. Подібно до історій успіху Грузії та «азійських тигрів», така програма складатиметься з антикорупційної складової та радикальної економічної лібералізації, вивільнення підприємницької ініціативи.

Поки їхав Донецьком, двічі трапився мені на очі Ленін на постаментах. Ленін є практично перед кожною шахтою на Донбасі. У Харкові вулиця Московська переходить у Полтавський шлях. У Донецьку і Луганську все просто: центральні вулиці – відповідно, Артема та Радянська.

Є суперечність між відновленням історичної пам’яті і проведенням реформ. Не треба боротися «проти». Важливо творити на основі позитивної програми. На запереченні успіхи не досягаються. Це була помилка президента В.Ющенка після 2004 року – хоч, може, і не усвідомлена. Оголосивши похід за історичною пам’яттю, глава держави залишив без уваги питання реформування економіки та боротьби з корупцією. Водночас, у реформованій країні, у державі, якою громадяни пишаються, значно легше відновлювати пам’ять, історичну справедливість, плекати мову, визначати зовнішньополітичний вектор.

Питання здійснення реформ – платформа, спільна для всієї України. Адже реформи це – вивільнення підприємницької енергії, нові робочі місця і податкові надходження, можливість заробляти і гідно жити. Звичайно, до цього ще слід прийти, але шанс на формування прореформаторської платформи зараз значно вищий, ніж після 2004 року. Формується запит у суспільстві, вже маємо у цілому позитивний практичний приклад Грузії –  як і ми, колись радянської республіки із захмарним рівнем корупції та толерування хабарництва, непотизму-кумівства.

Потрібно чимало часу на відновлення духу суспільства після фіаско помаранчевих керманичів. На засвоєння простого уроку, що без постійного осмисленого тиску груп інтересів на владу не буде результату навіть після приходу ідеального уряду. Потрібен час і зусилля людей на відточення ідей і формування горизонтальних зв’язків, широкого громадського руху на зразок польської «Солідарності» чи національних фронтів Балтійських країн кінця 80-х. Також знадобиться зусилля для формування організації та кадрового потенціалу, достатнього для здійснення Української Програми Реформ.

Усе перелічене – справа років. Зараз є невдоволення, є також спроби це невдоволення підігріти і спрямувати у русло активного протесту. При цьому ціль протесту постійно змінюється і ніколи його енергія не спрямовується проти глави держави. Невеликі, але гучні акції ще неодноразово виступлять засобом і поживою для зміцнення брендів нових і старих політпроектів.

Але магістраль української історії пролягає не тут.

І на цій магістралі – Схід і Захід разом!

Володимир Кухар, “Українська альтернатива”

http://www.groupua.org/?p=1457

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут