Олександр DADDY Попов. Сон на Йордань: Велика Кадрова Революція.

Хто не вірить в містичність вечорів та ночей на Йордань – увіруйте.

Саме після вчорашнього водосвяття я побачив дивний сон (як тут не згадати І.Франка «Я бачив дивний сон. Немов переді мною велика та пуста і дика площина…» – стан до якого стрімко веде нас партія декількох териконів).
Мда…про що це я?
А … про сон.
Так ось сниться мені, що майже все, що у нас росте на опозиційній політичній ниві або заявляє про свою опозиційність, таки стало реально опозиційним.
Не питайте мене як і на базі чого – це ж сон, а у снах таких мізерних подробиць, як платформа об‘єднання опозиції, зазвичай не показують.
Не показали уві сні також і програму дій об’єднаної опозиції, за яку проголосувала більшість виборців. Чи то такий показ теж не передбачений у Небесній канцелярії, чи то не написали опозиціонери ніякої програми, а пішли на вибори виключно покладаючись на те, що народу вже все одно, хто сидітиме у Верховній (з)Раді, аби тільки не приблатнені представники найзаможніших верств населення нашого краю.
Прокинувся я в повній ажіотації: що ж це за диво сниться адже і не пив нібито вчора?
Сьорбнув узвару і ліг знову, бо на годиннику лише 4-та і на ринок – займати місце торгувати книжками з батьківської бібліотеки – їхати ще зарано, посплю ще.
Тільки заплющив очі – знов несподівана картина. Типу, дивлюсь я телевізор (тю, я ж його продав ще минулого літа), а там кажуть: з вітанням до українському народу з Різдвом Христовим та Новим 2013-м роком звертається Президент України….тут щось в тому ящику захрипіло, прізвище я не розібрав, але точно не Ялинкович, а якось на «ко» – може «Коган» – не розібрав.
Такого мій розум навіть уві сні витримати не спроможний.
Я остаточно прокинувся і став мріяти вже наяву.
Ось бачу об‘єднана опозиція, яка тепер вже об‘єднана більшість, голосує за нову Конституцію, ось скасовує ратифікацію Харківських угод, ось вдумливо і послідовно гармонізує і адаптує українське законодавства та законодавство ЄС. Не турбуйтесь, і статтю необхідну декриміналізовує, водночас запроваджуючи суд присяжних і виборність суддів. Голосуються радикальні зміни у системі державного управління, за грузинським прикладом міняється система оподаткування, Пенсійний Фонд канув в Літу разом із залишками недорозкраденої солідарної системи, зникають одна за одною непотрібні контролюючі інстанції і служби, міліцію перейменовують на поліцію і приймають для цієї поліції низку нових, справедливих та гуманних законів …
Невже Едем на землі українській настане вже завтра?!
Завтра?
Е, ні, шановні і не дуже персонажі з моїх снів та мрій.
Без врахування однієї «дрібнички» світле завтра в нашій країні не настане.
Згадайте старий, ще радянських часів анекдот:
На трибуні мавзолею Брежнєв і ленінське політбюро. Військова дефіляда. Танки, БТРи, ракети «Сатана», а за ними несподіваний батальйон чоловіків віком за 50 в однакових пальтах з каракулевими комірами і таких самих каракулевих кашкетах-«пиріжках». Хто це? Що це? – питає Леонід Ілліч. А це ж наша найбільш руйнівна сила, відповідають йому. Це працівники виконкомів, Совміну та Держплану.
Так ось, реформатори у моєму сні забулись, що закони прийняти можна будь-які. Вони можуть бути абсолютно подібні (адаптовані та гармонізовані) до європейських.
Але виконувати їх мають бюрократи (в хорошому сенсі цього слова) в центрі і на місцях.
А там наразі сидять ті самі (по влучному виразу Влодка В‘ятровича) випускники Центральної партшколи КПРС, та ще й, як на диво, походженням всі з одного окремого регіону.
Вони не тільки не вміють працювати по європейські, не тільки ненавидять все українське. Вони мають геть інший світогляд, відмінний від європейського.
Вони люблять СРСР або його реінкарнацію – путінську Московію. Вони готові рвати нашу Неньку на шматки аби догодити своїм господарям на північному Сході…. Правда за однієї умови: аби декілька ковалків прилипло до їх щурячих пазурів.
В Сакартвело реформу суспільства робили молоді професіонали і патріоти.
В українській освіті Івану Вакарчуку (знову мушу подякувати В.В‘ятровичу та його статті на сайті ТСН) допомагали робити реформи ті молоді люди, які свого часу з університетів пішли в чорну «ПОРУ», а після ПомРев повернулися до навчання і на допомогу міністру прийшли справжніми професіоналами.
Аби мій сон був віщим, разом з усіма омріяними мною реформами в країні потрібно робити справжню революцію – не зі зброєю в руках і без розвішування опонентів на палях, але Велику Кадрову Революцію, яка приведе до виконавчої влади молодих патріотичних професіоналів.
Це на мою високоосвічену (з огляду на те, що ті книжки, якими торгую на ринку, я перед тим читаю) думку, єдиний шлях, яким країна може піти «Геть від Москви», бо випускники ЦПШ, керовані випускником тюремних університетів, цілеспрямовано ведуть нас «Back to USSR».

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

3 Comments on "Олександр DADDY Попов. Сон на Йордань: Велика Кадрова Революція."

  1. В 2004-2005 роках вже була така ініціатива, коли одна із західних структур в Україні збирала резюме молодих-талановитих і т.п. нібито з тим, щоби потім міняти персоналії у владі. Наскільки мені відомо, тоді це закінчилося нічим. В чому різниця зараз?

  2. В чому різниця? Поясню. після ПомРев збирали молодь у кадровий резерв, але нічого нового не планували, тобто молоддю планували замінити янучарів в старій системі влади і державного управління. Водночас навіть і думки не мали, що бажано б людям, до яких висуваєш високі вимоги, запропонувати такі самі високі стандарти оплати їхньої праці.
    Через те, що нічого в системі влади та й у всій державі міняти не збиралися, то звільнені янучари дуже легко поновилися через суди, а вся кампанія дала тільки ПіАрну “піну”, яку використали ті ж самі янучари для розкручування міфу про звільнення з роботи за політичними мотивами.
    Моя пропозиція полягає в комплексності: зміна системи державного управління, місця в якій мають зайняти молоді професіонали. Так, як зроблено вже в Сакартвело.

  3. Як на мене, в приватному секторі зараз цілком досить кваліфікованих керівників-менеджерів, щоб таку кадрову революцію зробити. Питання в іншому – хто при своєму розумі покине нагріте місце у Метінвесті / Київстарі / … заради непевної посади в міністерстві, з якої практично гарантовано звільнять після наступної зміни міністра. Про рівень оплати праці і загальні цієї праці умови у держ. установах краще взагалі не згадувати.

    Тому для себе особисто висновок – продовжувати робити свою роботу.

Comments are closed.