Чого чекати від «Свободи»?

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Протести, перемоги та репресії в Україні

Аналітичний огляд, лютий 2012 р.

Розвіялася аура новорічних свят, а разом з нею зруйнувалася й ілюзія, в яку кожному так хочеться вірити – неначе прихід Нового року сприятиме початкові нового кращого життя. Рік за роком такі сподівання розбиваються об жорстоку соціальну реальність та необхідність регулярно боротися за свій добробут та захищати власні права. Після закономірного спаду протестної активності наприкінці грудня, вже починаючи з другої половини січня українці знову повертаються до протестних методів боротьби. Зменшення кількості протестних подій у лютому пов’язано з сильними морозами, але не варто думати, ніби суспільні проблеми щезли. Подекуди навіть постали нові проблемні питання, а з ними й нові методи боротьби, як-от стихійна і масова боротьба за ex.ua: DDoS-атака на сайти державних структур в якості протесту.

Після затухання протестної кампанії чорнобильців у грудні минулого року частка соціально-економічних протестів дещо зменшилася. У січні вона склала всього 40%, у той час як у листопаді сягала 63%. На цьому фоні суттєво зростає частка протестів, пов’язаних з регіональною ідентичністю та ідеологічними питаннями. Порівняно із середнім показником останніх трьох місяців (19%) січнева частка 33% насторожує, адже надто часто підміна боротьби за соціальні права війною за ідеологічні конструкти відвертає увагу від насущних проблем та легітимує погіршення економічного становища більшості населення.

Частка участі політичних партій у соціально-економічних протестах порівняно із середнім показником за жовтень 2011 – грудень 2012 (38%) знизилася до 27%, а частка ідеологічних протестів зросла вдвічі до 60% у порівнянні з середнім показником за три останні місяці минулого року (32%). Більша частина таких протестів проходили за участі партії «Свобода», і це зрозуміло: вшанування річниці бою під Крутами, відзначення Дня Соборності України та святкування Дня народження Степана Бандери – для «Свободи» цього місяця занадто багато символічних дат для вуличних акцій. Частка протестів за участі ВО «Свобода» в січні склала 20% від усіх протестів на території України, що майже вдвічі більше за середній показник за весь час моніторингу. Участь правих непартійних організацій та ініціативних груп зросла в півтора рази до 14%. Черговий протестний рік починається саме з акцій на відзначення дня народження С. Бандери 1 січня, які в цьому році висували протестні вимоги в 9 областях, головним чином на заході та в центрі України. Велика кількість символічних дат – це адекватне пояснення сплеску протестів правих груп, але, крім того, ще й хороший привід для глибшого аналізу їх активності.

На разі «Свобода» – одна з дуже небагатьох справді мобілізаційних та ідеологічних партій. Часто її розглядають навіть чи не єдиною альтернативою сучасній політичній еліті. Опора на активну підтримку частини громадян, проведення регулярних вуличних акцій та представництво у восьми обласних радах за результатами останніх місцевих виборів – усе це актуалізує проблему посилення крайніх правих в Україні. Наскільки вірогідним є прихід до влади правих сил (ВО «Свобода» зокрема) та яке значення в цьому відіграють вуличні акції?

Не зважаючи на переважання відзначення символічних дат цього місяця, загальна тенденція щодо тем протестів ВО «Свобода» може здатися несподіваною – частка протестів навколо ідеологічних питань зменшилася з 41% за 2009-2010 роки, до 24-27% в листопаді та грудні 2011 р. Разом із тим, збільшилася частка соціально-економічних протестів, сягнувши в листопаді показника 55%. У ці місяці ВО «Свобода» дуже активно експлуатувала соціально-економічні проблеми, доєднавшись до (навколо)чорнобильських протестів та намагаючись піднімати інші народні питання, і електоральний мотив в цьому очевидний. Але не варто тішитись, що здобувши владу ВО «Свобода» почне реалізовувати соціально спрямовану політику. Конструктом нації, яким керується ВО «Свобода» як ідеологічним фундаментом, легко затьмарити поняття громадянина, людини, трудящого та підвести під нього інтерес можновладців. Історичні приклади співпраці крайніх правих сил з представниками правлячого класу відомі, але не завадить ілюстрація з сучасності.

Турбуючись про «спивання нації», за пропозицією депутатів від ВО «Свобода» Львівська міська рада 15 грудня прийняла ухвалу щодо обмеження продажу алкоголю. Згідно з прийнятим документом із 1 січня поточного року алкоголь було взагалі заборонено продавати в МАФах, а торгівля алкоголем в магазинах та супермаркетах дозволена лише з 12:00 до 20:00. Ці обмеження не стосуються так званих «закладів громадського харчування» – барів, кафе та ресторанів. Зрозуміло, що такі нововведення сприятливо вплинуть на алкогольний попит у цих закладах, де ціни суттєво вищі. У відповідь на такі зміни навпроти міської ради зібралося близько 100 протестуючих дрібних підприємців, які стверджували, що нова ухвала знищить їх бізнес, адже левова частка доходу отримується саме з продажу алкогольних напоїв. Протести дрібного бізнесу лишилися поза увагою депутатів. Зате новою ухвалою депутати ВО «Свобода» потурбувалися про регулярний прибуток більш заможних та впливових власників барів та кафе.

Варто сказати, що фактично в усій Європі праві популістські партії отримують значну електоральну підтримку, у деяких країнах входячи до правлячих коаліцій. Сучасні європейські праві – це вже не ті праві середини ХХ століття, які будували концтабори та мільйонами знищували людей. Сучасні європейські праві – це ті, хто, прийшовши до влади, обмежують судову гілку влади, вводять офіційну цензуру в ЗМІ, забороняють аборти, «зачищають» нелояльні кадри та, врешті, концентрують владу в руках однієї партії, як це сталось в Угорщині після прийняття конституційної реформи. Внесення таких змін в Основний закон стало можливим після перемоги на парламентських виборах правої партії «Фідес» та відбулось за її ініціативою – зараз вона утримує 68% місць в парламенті.

Сучасні європейські праві – це ті праві, які надихнули Андерса Брейвіка на вбивство понад 70 людей в Осло, що, при цьому не заважає їм (а саме «Партії Прогресу») бути другою за величиною партією в норвезькому парламенті. Ця партія завзято бореться з іммігрантами. Однією з найбільш резонансних кампаній стали постери з зображенням чорношкірого чоловіка, який направляє дуло пістолета на глядача. Надпис на плакаті підсумовує: «Злочинець – іноземного походження».

Сучасні європейські праві – це ті праві, які воліють вирішити демографічну кризу обмежуючи доступ жінок до освіти та заохочуючи їх народжувати більше дітей, як стверджує партія «Справжні фіни». Не дивлячись на таку риторику, на останніх виборах ця права популістська партія збільшила частку парламентських місць у чотири рази і зараз є третьою по парламентському представництву партією в Фінляндії.

Сучасні європейські праві – це ті праві, які не лякають людей, а впевнено завойовують їх прихильність. Наслідки економічної кризи та відсутність потужних лівих політичних партій, які могли б мобілізувати широкі верстви населення на боротьбу за соціально-економічні права, сприяють зростанню популярності правих популістів, що уявляються єдиною реальною альтернативою неоліберальному консенсусу як право-, так і лівоцентристських партій щодо поглиблення заходів «суворої економії». У цій ситуації крайні праві партії обирають успішну стратегію боротьби за владу – відмовляються від дискредитованих символів і доповнюють програми соціальним популізмом, мовляв, після посилення анти-імміграційної політики добробут «корінного населення» покращиться. Разом із тим криміналізація трудових мігрантів лише створює армію дешевої та абсолютно безправної робочої сили, що посилює тиск на зарплати європейських громадян.

ВО «Свобода» користується тією ж стратегією для здобуття успіху. По-перше, за останні роки партія відмовляється від найбільш одіозної символіки та риторики, особливо якщо порівнювати її теперішню діяльність з протестами середини 90-х років у відповідь на загрозу втрати Криму. Тоді ВО «Свобода» ще називалась «Соціал-Національною партією України», мала за символ знак «Ідея Нації» (емблему танкової дивізії СС «Дас Райх») та виходила на протести лише у чорному одязі, чим недвозначно вказувала на подібність із загонами СС. Але після парламентських виборів 2006 року, коли «Свобода» хоч і не пройшла до Верховної Ради, але все ж здобула представництво у декількох обласних радах, орієнтація на здобуття електоральної підтримки змусила партію пом’якшити риторику. Попри можливі очікування щодо радикальності протестних дій ВО «Свободи», слід сказати, що ця партія неохоче асоціює себе ані з використанням насильницької тактики та нанесенням безпосередньої шкоди людям або майну, ані з акціями ненасильницької, але конфронтаційної «прямої дії». Протягом усього періоду моніторингу лише 4% протестів за повідомленої участі ВО «Свобода» мали насильницьку тактику і 5% протестів були конфронтаційними. Натомість праві непартійні організації (у багатьох випадках, втім, тісно пов’язані зі «Свободою») використовували насильство у 11% випадків, а конфронтаційну пряму дію в 14% при середній частці насильства і конфронтації серед усіх протестів в Україні – 6% і 15% відповідно. Маючи ресурси для масової мобілізації та аби не відлякувати потенційних виборців, партійні протести проходять переважно з використанням конвенційної тактики: мітинги, пікети, марші, символічні протести тощо.

Не зважаючи на це, кількість репресій, що припадає на ВО «Свобода» суттєво вище середнього показника. За весь період моніторингу на 100 протестів за участі «Свободи» припадало 25 репресій проти «Свободи», у той час як середній показник для всіх протестів становив 18:100. У грудні співвідношення репресій до протестів для «Свободи» збільшилося до 32:100, віддзеркалюючи загальну тенденцію до посилення репресій проти соціально-економічних протестів під час придушення чорнобильської кампанії. У січні відносна кількість репресій зменшилася до 18:100 як для протестів загалом, так і для протестів за участі ВО «Свобода».

По-друге, не може не впадати у вічі соціальний популізм ВО «Свободи». ЦДС уже повідомляв про зростання протестної активності політичних партій, в тому числі й у соціально-економічній сфері. Однак, навіть зважаючи на очікуваний передвиборчий популізм усіх партій, «Свобода» лишається помітно більше соціально-орієнтованою. Протягом жовтня-грудня минулого року 42% протестів за участі ВО «Свобода» піднімали соціально-економічні питання, у той час як серед протестів за участі інших партій, крім «Свободи» цей показник складав 34%. У січні частка соціально-економічних протестів у протестній активності ВО «Свободи» впала до 32%, а для всіх інших партій – до 23%. Більше того, протягом жовтня-січня присутність «Свободи» була зафіксована на 32% протестах за участі всіх політичних партій загалом, що вочевидь не порівнювано з електоральною підтримкою «Свободи» в національному масштабі.

Як бачимо, ВО «Свобода» рухається шляхом правих популістів в Європі. В умовах, коли по обидва боки українсько-європейського кордону широкі верстви населення відчувають наслідки кризи та збільшення розриву між багатими та бідними, а ліві сили не в змозі запропонувати реальної альтернативи, чи варто очікувати підвищення популярності ВО «Свобода» в Україні?

Попри загальну схожість європейського та українського контекстів, сумнозвісний регіональний розкол, зокрема слабкість української національної ідентичності на Східній Україні, стримує зростання популярності ВО «Свобода» в національному масштабі до рівня її європейських правопопулістських аналогів. Аналіз протестної активності «Свободи» дозволяє нам побачити два фактори, які послаблюють це об’єктивне обмеження для її зростання. По-перше, посилення орієнтації на соціально-економічну критику урядової політики в риториці та вуличній активності сприяє приверненню уваги до партії усіх українців, незалежно від їх ставлення до комплексу спірних мовно-історично-церковно-геополітичних питань. По-друге, спільні дії разом із іншими опозиційними силами ще більше легітимізують «Свободу» як солідного політичного гравця. Спільні протести «Батьківщини», «Фронту змін», «Нашої України» разом із «Свободою» вже давно стали звичним явищем. А під час акції на День Соборності співпраця із крайніми правими була офіційно задекларована провідними опозиційними політиками. Створені як електоральні машини для проведення конкретних груп людей до влади через схему парламентських виборів, більшість опозиційних партій зацікавлені в радикальній мобілізаційній силі з потужними місцевими осередками, відданими активістами для демонстрації масової та не проплаченої підтримки.

Можна не сумніватися, що після парламентських виборів в центральному законодавчому органі влади з’явиться крайня права, відверто ксенофобська фракція.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.

Контакти:

Володимир Іщенко            + 38 097 3964499

Дарина Коркач                     + 38 098 2769511

info@cedos.org.ua

1 Comment on "Чого чекати від «Свободи»?"

  1. “Свобода” дуже часто присвоює собі чужі протести. В їхньому стилі прийти на готову акцію і намагатися вести її в своєму руслі, або просто пізніше приписати собі. Я стикався з цим особисто. Звідси, мабуть, і статистика.

Comments are closed.

More in Політика, Політичні репресії, Протест
В Киеве создается Комитет защиты журналиста Игоря Винявского!

...

Close