Чи повертатимуться додому трудові мігранти?

У цивілізованому світі, міграція як явище, завжди було присутнє. Люди мігрували, мігрують і будуть мігрувати залежно від обставин. Питання не у самій міграції, а у її масовості. Якщо еміграція з країни набирає масового характеру, то, для будь-якої держави, виїзд за кордон наймолодших, найсильніших, працездатних, освічених громадян, створює загрозу для її життєдіяльності.

За останніми оцінками з України виїхало і перебувають за кордоном від чотирьох до семи мільйонів осіб. Масова еміграція з України почалася на початку дев’яностих років минулого століття і триває по сьогоднішній день. Причини виїзду за кордон відомі, не зупиняючись детально на всіх площинах даної проблеми, відмітимо в першу чергу, проблему безробіття, яка набула, того ж масового характеру більше двадцяти років тому. Втративши роботу вдома, багатьом українцям, щоб вижити, потрібно було покидати рідні домівки і їхати туди де була робота і хоч якісь заробітки.

Тепер, завдяки розповідям трудових мігрантів зі стажем, а також засобам масової інформації, знаємо про різні аспекти перебування українців на роботах за межами країни. До позитивів віднесемо допомогу своїм рідним в Україні грошовими переказами, бо саме, такі надходження допомагають не тільки рідним, але й економіці країни. За різними даними, кожного року в Україну, завдяки трудовим мігрантам, прибуває інвестицій на суму більше чотирьох мільярдів доларів.

Але, мало хто задумується, яка ж ціна заробленим грошам в інших країнах. Як правило, українці улаштовуються, навіть зі середньо-спеціальною та вищою освітою, на низько кваліфіковані роботи, з невисокою оплатою праці. Влаштовуються на ті роботи, на яких не хочуть працювати громадяни тих країн, до яких приїхали українці, а це: сфера будівництва, сільського господарства, праця у приватних домах, так би мовити – різноробочими та «старшими куди пошлють», догляд за пристарілими людьми і дітьми (жінки), у кафе, ресторанах, готелях тощо. Саме тими роботами, українські заробітчани, у більшій мірі а ніж свою, підтримують економіки країн перебування та нормальне, пристойне життя їхніх громадян. Якщо ще взяти до уваги, певну кількість потрапляння у сексуальне рабство українських жінок та трудове рабство чоловіків, багато з котрих уже ніколи не повернуться додому не тому що не хочуть, а тому що не зможуть, то виникає питання, – чи варто іти на такі вчинки і покидати рідну країну?

Візьмемо до прикладу близьку нам Польщу. Трохи більше двадцяти років тому, поляки не були ні в НАТО, ні в Європейському Союзі. Українці приїздили до Польщі і продавали там свої продукти харчування та предмети першої необхідності. Велика кількість поляків їздила на заробітки до Німеччини і інших країн Європи, польська трудова міграція, набирала загрозливих форм. Зрозуміло, що польська державна влада мала робити чіткі кроки, щоб покращити ситуацію в економіці та підняти рівень життя поляків. Результатом політики польського Уряду і є перебування сьогодні Польщі в європейських структурах. Але, до того, якось треба було жити уже сьогодні. То що ж робили поляки?

Аграрний сектор у Польщі теж як і в Україні великий, то ж візьмемо до прикладу сільське господарство. Поляки, на селі, на відміну від українців мали у приватній власності земельні наділи від шести і більше гектарів. Часто, на обробіток землі, не було ні грошей ні реманенту, тому обробіток землі був недостатній а прибутки невеликі. Тоді, сусіди, наприклад у кількості п’яти осіб, домовлялися, їхали на заробітки, приїздили додому, купували тракторця, і одним тракторцем орали всі свої земельні наділи. Через рік-два, майже у кожного був тракторець. Не цуралися поляки обробляти землю і кіньми.

В Україні, поки що не має приватної власності на орні землі, але є можливість взяти в оренду на тривалий термін. Тобто, є перспектива стати фермером. Ще точніше, стати середнім виробником, середнім класом. Поповнити саме той  клас, про який в Україні багато говорять. У містах, особливо не великих, районних центрах, містах обласного підпорядкування, малий і середній бізнес присутній, але не у достатній кількості, щоб можна було говорити про конкуренцію і великий прошарок середнього класу. За оцінками спеціалістів такий клас в Україні, має лише десять відсотків, коли у Польщі він значно вищий, а у Німеччині вісімдесят. Кожен, хто побував у розвинених країнах Європи, знає, що середній клас там задіяний в галузі обслуговування: ремонт електроніки, автомобілів, побутової техніки та інші послуги.  У виробництві: продукти харчування, дитячі іграшки, предмети побутового, культурного вжитку, інструменти тощо. У мистецтві, будівництві і багато в чому іншому що потрібно робити також і в Україні.

Верховна Рада України має прийняти закон про погодинну оплату праці, мається на увазі, що роботодавець, повинен оплачувати за годину роботи не менше встановленої норми законом, наприклад за еквівалентом хоча б два – п’ять доларів США. Саме, малі, тіньові, не прозорі зарплати і є одним із найбільших гальм повернення заробітчан.

Потрібно лише дві волі, – воля державної влади, і не тільки бажання, але, й воля трудових мігрантів, щоб змінити ситуацію на краще в Україні з працевлаштуванням. До того ж, як на мене, друга воля важливіша, бо трудові мігранти, громадянське суспільство, через свої асоціації, громадські організації, повинні здійснювати тиск на державну владу, аби та приймала потрібні закони, полегшувала відкриття нового підприємства, нормалізувала податки, йшла на зустріч, так би мовити, середньому бізнесу, класу. Тобто, робити так само, як чинять громадяни тих країн в яких наші мігранти перебувають.

Юрій Сидоренко

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

2 Comments on "Чи повертатимуться додому трудові мігранти?"

  1. Ромко | 13-02-2012 10:04 at 10:04 |

    Шановний, владі в Україні не вигідне становлення сильного середнього класу, тобто людей, які заробляють більше, ніж необхідно для проживання, мають можливість планувати на перспективу (10 років і більше), і здатні здійснювати тиск на владу. Ваш приклад про тракторець у Польші передбачає планування на перспективу хоча б на 5 років, а про яке планування може йти мова, коли нема жодної гарантії, що за рік землю не відбере бандит від влади?

    Відповідно, ніхто з заробічан не буде добровільно вертатися в країну, де окрім пошуку роботи необхідно боротися ще з бюрократами та владою в загальному.

  2. Підтримую Роман!!!!!

Comments are closed.