Чи відбудеться п’ята хвиля еміграції?

Юрій Сидоренко

         Проблеми міграції українців, починалися тоді, коли відчутними ставали наслідки складних і неоднозначних процесів розвитку українського етносу, нації. Брак достатнього ступеня внутрішньої консолідації, вплив зовнішніх факторів, призводив до того, що час від часу значна частина українців покидала свої рідні землі та емігрувала за кордон.

         Загально відомо, що українську еміграцію розрізняють за, так званими, чотирма  хвилями, та  поділяють на економічну і політичну. Вважається, що перша масова міграція українців відбулася на кінець дев’ятнадцятого початку двадцятого століття, і була вона економічною (заробітчанською). Друга і третя, сімнадцяті-двадцяті роки та після Другої світової війни минулого століття  і сприймаються вони політичними. Четверту ж хвилю, кінець вісімдесятих початок дев’яностих років і по сьогодні, як і першу мають за економічну, тобто заробітчанську.        

          Переважна більшість країн, де присутні українці, є країнами демократичними, вільними з високим рівнем життя. Коли йдеться про попередні хвилі еміграції, то часто, українці допомагали, здебільшого у сільському господарстві, зміцнювати економіку тих країн. Тобто, потрапляючи туди, українці теж зазнавали чималих труднощів. Будь-яка еміграція, в першу чергу є стресовою ситуацією, і не завжди людина дає собі раду, щоб, прижитися серед чужих націй і людей.

         Саме те, що українці об’єднувалися в громади, створювали громадські організації, художні колективи, пам’ятали мову, традиції і звичаї, гуртувалися навколо церков, повідує, що, колективно, відчуваючи лікоть родака, легше в непростих умовах жити та зберегти себе як націю.

         Говорячи про четверту хвилю еміграції українців, у першу чергу потрібно зазначити, що Україна перебувала довгий час в закритій авторитарно-тоталітарній системі під назвою Радянський Союз. Як тільки «мури» на кордонах впали, багато з українців, з різною мотивацією (хтось надіявся на краще життя, хтось мав намір заробити більше грошей тощо), поїхали за кордон шукати чогось іншого аніж існувати у пострадянській дійсності.

          По різному склалися долі тих людей, комусь таки вдалося жити краще, комусь добре заробити, комусь живеться так-сяк, а хтось і постраждав.

         Тепер у Європі почастішали розмови про, так звану, другу хвилю кризи та збільшення кількості безробітних. «У сімнадцяти державах єврозони наприкінці минулого року рівень безробіття сягнув понад 10% – це найвищий показник від часу запровадження валюти євро, інформує агентство Євростат. Внаслідок боргової кризи протягом 2011 року безробіття зросло на 0,4 пункти, порівняно з попереднім роком (в країнах єврозони без роботи 16,5 мільйонів людей). Максимальний показник безробіття в Іспанії та Греції, тоді як мінімальний – в Австрії та Нідерландах. Серед країн, де гостро відчувають дефіцит роботи опинилася й Італія, хоча безробіття там ще не досягло середньоєвропейського рівня.

          59-літній механік із Генуї П’єро Аквіліно вже рік сидить вдома у вимушеній відпустці. Отримує мінімальну грошову допомогу від держави. Через кризу мале підприємство з виробництва автодеталей, де він працював 20 років, призупинило діяльність. Коли пан Аквіліно зможе повернутися до роботи, невідомо. А з новою пенсійною реформою відтерміновується і час його виходу на заслужений відпочинок.

         …Кожний третій італієць молодший за 25 років не має робочого місця. Рівень молодіжного безробіття в Італії сягнув 31%, що на 10 пунктів вище середнього показника по єврозоні (21,3%)», – повідомляє «Радіо Свобода».

        Нещодавно, випускник польського Університету в Жешові, Микола Баглай зі Львівщини, який знає п’ять мов, і якому вдалося побувати, в багатьох європейських країнах та Північній Америці, сказав таке: «Всюди потрібно багато працювати, навіть громадяни тих країн, у яких високі соціальні стандарти, мусять чимало трудитися, добре вчитися, постійно удосконалювати свої знання та сподіватися більше на власні сили, а не на державу, – то що ж тоді говорити про емігрантів?..».

         Минулого року засоби масової інформації заговорили про соціологічні дослідження серед української молоді, і за результатами яких напрошувався висновок про п’яту хвилю еміграції, в першу чергу, еміграцію молодих людей. Дослідники повідомили, що більше шістдесят відсотків представників української молоді, здебільшого студентів, хотіли би в той чи інший спосіб покинути Україну. Причини називаються різні, про них ми добре знаємо, тут і політичні і економічні, і зрештою, проблеми ідентифікації себе як українця, громадянина України.

        Тим молодим людям, які мають намір, покинути Україну, потрібно добре подумати, чи варто це робити. Оскільки, вже є досвід попередніх поколінь. Україна, протягом багатьох століть була у колоніальному ярмі. Тож еміграція, часто була, вимушеною, аніж за розрахунком. Усім їм, за кордоном, потрібно було починати усе з початку.

         На сьогодні, українці мають свою державу уже двадцять років. Своя держава є великим благом, яким, ігнорувати неможна, бо позбутися незалежності і свободи, набагато легше, ніж здобути. Варто пам’ятати, що ті що залишаться в Україні, миритися з тимчасовими труднощами не захочуть а будуватимуть і зміцнюватимуть країну.

         Чи не краще, витримати теперішні негаразди, добре вчитися, бути активним учасником розвитку громадянського суспільства, який в Україні, останнім часом набирає обертів. А, оскільки, зміни в сучасному світі відбуваються доволі швидко, то напевне трапиться так, що, думки про еміграцію стануть не потрібними.

         Недавно, на одному із телеканалів українського телебачення, був репортаж про хлопця з Полтави, який на своєму мотоциклі об’їхав Земну кулю. Коли опинився в лісах Перу і Аргентини, довго їхав не бачачи по дорозі нікого і нічого, втомився, тому виникла потреба у допомозі. Побачив чоловіка, підійшов і не дуже доброю іспанською почав допитуватися. А чоловік, помітивши на одязі і мотоциклі українську символіку, промовив українською, – «А ти звідки?». Виявилося, що місцевий житель, українського походження.

        Висновок напрошується сам пособі, якщо українці виживають у Джунглях Південної Америки, де закони нічим не ліпші ніж в Україні, то немає потреби кудись їхати, а будувати своє майбутнє вдома в Україні. І забути про п’яту хвилю еміграції

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

4 Comments on "Чи відбудеться п’ята хвиля еміграції?"

  1. Див­ний ви­сно­вок. Ме­ні зда­є­ть­ся, що як­що вже ук­ра­їн­ці від­да­ють пе­ре­ва­гу жит­тю в джун­глях, то, на­пев­не, там ліп­ше, ніж в Ук­ра­ї­ні.

  2. Sandy, durne pyshesh. V dzhunhliach ne lipshe. Czy ty, mo’, duren’po zhytti? Liudyna mohla sobi abo mandruvaty tymy krayamy, abo vzhe ne v pershomu pokolinni bula poza mezhamy Ukrajiny. Szodo nashych teperishnich zarobitczan, to vony ani ne anhely, ani demony. Taki, yak vse pokolinnia 40-50 ricznych: perevazhno dezorientovani v zhytti. V moral’ ne viriat’, vid ditej viddaleni, zhyvut’ siodnishnim dnem, na slovo “bat’kivszyna” pluut’sia, bo ne zdatni tu bat’kivszynu vytvoryty u vlasnych holovach. “Daj, moe, pobil’she” – try uliublenych slova. Taka masa. Ne viryte? Podyvit’sia, czy bahato molodych kanadijs’kych ukrajinciv znaut’ ridnu movu. 5% vid syly. Spozhyvac’ka masa. Koryto, koryto, i sze raz koryto – oce j uves’ zhyttevyj interes.

  3. Ромко | 06-02-2012 12:32 at 12:32 |

    згідний з попереднім коментарем.

    джунглі від джунглів відрізняються – одна справа виживати в джунглях з цивілізованими хижаками, які про свій “корм” в тій чи іншій мірі піклуються, а зовсім інша – в долині, що огороджена височенними скелями, де замість цивілізованих хижаків – дикі орки/тиранозаври.

  4. СНАЙПЕР | 09-02-2012 18:23 at 18:23 |

    як тільки до джунглів дотягнуться щупальця ПРдунів – гаплик джунглям.

Comments are closed.