Чи здатні оліґархи в Україні повторити вчинок російського дворянства?

„У всіх країнах мови як мови, інструмент спілку-
вання, а у нас це фактор відчуження. Глуха воро-
жість оточує нашу мову, навіть тепер у нашій
власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне
мурло тебе може образити.” Ліна Костенко
(Записки українського самашедшого, Київ 2010,
стор.22-23).

Шановний читач, певно, вже й сам здогадався, про який вчинок російської еліти йдеться. Справа в тому, що царський двір та дворянство до приходу Наполеона в Москву, послуговувалися виключно французькою мовою, а розмовну російську залишали кріпакам та нижчим класам російського суспільства. Про „прозріння” деяких дворян дуже переконливо пише Лев Толстой у своєму знаменитому романі „Війна і мир”. Деякі російські дворяни двіста років тому переконалися, що, незважаючи на спільну мову з Наполеоном, спільних інтересів вони не мали.
Сучасні кремлівські „Наполеони” дещо нагадуть події з-перед 200 років, правда, тут відбувається не військова окупація чужої території, але економічна, інформаційна (вірніше дезінформаційна), ідеологічно-шовіністична. Мета ж залишається та сама – окупувати чужу територію, запровадити свої порядки.

Сьогодні можна лише теоретично припускати, що було б сталося з Росією, коли б Наполеон виграв війну і чи російмька мова була б колись взагалі стала такою, якою вона стала після перемоги над Наполеоном!?

Отже, російській еліті, влючно з царем, потрібно було страшної війни, яка вплинула на її свідомість і її ставлення до народної мови. Слід ще запримітити таку „дрібницю”, що становленню російської літературної мови сприяли не корінні росіяни, а ті, в жилах яких текла кров за походженням далека від російської. Пушкін, Гоголь, Блок, Лермонтов та десятки інших були тими громадянами Росії, які знали про своє неросійське походження, але були творцями російської новітньої літератури і патріотами своєї батьківщими, в якій народилися.

Саме цей факт впадає у вічі, коли сучасні „російські Наполеони” (навіть у рясі Патріарха) хочуть взяти право на власне існування не тільки тим, що за походженням не українці в Україні, але й тим, що змушені були вивчати мову окупанта і забути мову своїх предків.

Оліґархів в Україні ХХІ ст. (тзв. еліту) споріднює з царською елітою ХІХ в. те, що вони послуговуються не мовою народу, який збільшує їхні статки, але мову окупанта, який вже понад 300 років бореться з народом, серед якого і з якого вони живуть. Тому можливе твердження в романі Л.Костенко, що: „Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа” (стор. 130) . Саме цю нелюбов помічаємо щодня у міністра освіти, який готовий знов зробити з України Малоросію, у деяких міністрів та депутатів, які за 20 років не зуміли вивчити державної мови. Найсвіжішим доказом нетолерантності і нелюбові до української мови став спікер Кримського парламенту В.Константинов, якого „дратує” те, що він на державній посаді змушений читати листи державною мовою, а коли б це від нього залежало, то він би українську в Україні взагалі заборонив!

Звичайно, що сьогодні не прирівняєш стан української мови до стану російської 200 років тому, протягом першої половини ХІХ ст. в Росії ще писали французькою. Відомий російський філософ-ідеаліст Петро Чаадаєв (1794 – 1856) свої „Філософські листи” (1829– 31) написав також не російською, але французькою.

Сучасна українська мова це не тільки мова Т.Шевченка, але й мова першого у світі кібернетичного словника це мова не тільки чудових сучасних поетів та письменників, але й науковців, техніків. Вмовляння в тому, що нею важко розмовляти про техніку, мистецтво, медицину – чистий блуд, бо українська діаспора користувалася й користується цією мовою у всіх галузях науки й техніки, культури й освіти.
Володимир Ільченко на сторінках УНІАН з 7.2.2012 р. у розвідці „Хто навчив українців говорити, писати й займатись сексом” вияснює деякі аспекти становлення нашої мови, вказує на її пов’язаність з іншими мовами, що її робить надзвичайно привабливою і перспективною. Звичайно, що українська мова буде розвиватися й без оліґархів, але в державному розумінні одна державна мова не тільки в державних інституціях, але й по телебаченню та радіо, у пресі сприяла б кращому порозумінню усіх верств населення, а це вплинуло б і на енокоміномічний розвиток, добробут кожної родини й людини в Україні! Досить приглянутись до двомільйонної Словенії, яка процвітає економічно і культурно одною мовою, незважаючи на те, що і тут можна знайти „іншомовних” (правда, не російськомовних!).

Гасло: Україна без українців – може заохочувати лише шовіністів та їхніх прислужників, бо всяка мисляча людина може сама зробити висновок, що окупанти – чи то вже монголи, татари, москалі або німці – залишаються окупантами і вони встановлюють свої правила і свої еліти, оліґархів – в цьому переконалися ті, які ще пам’ятають радянську дійсність. Історик і політолог О. Палій влучно зазначив, що:

Політика керівництва СРСР щодо України полягала в цілеспрямованих діях на знищення України як етнополітичної цілісності та українського народу як носія національної самосвідомості з метою навічного закріплення території України під владою Москви ( Олександер Палій, Комунізм: час уже одужувати газета День, 7.2.2012).

Щоденна загроза кремлівськими наполеонами Україні, постійні претенсії до державної мови в Україні, до територіяльної цілісності, свідчить про те, що червона імперія зникла, але її ідеї намагаються здійснити кремлівські наполеони. А здійснення їхньої мрії принесе не тільки кінець українській нації, але й оліґархам в Україні. Тому ставимо питання: Чи здатні оліґархи і тзв. еліта в Україні зрозуміти важливість підтримки української мови, української держави, в якій будуть панувати не імперські амбіції недорослих наполеонів, але пануватиме людяність, гуманізм, без різниці національної, релігійної або расової приналежности, де будуть перед законом усі рівні. Щоб навіть літературний герой не нав причини висловлюватися, як цьому є в романі Л.Костенко: „У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все, що є ницого й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії” (стор. 130).

Л.Костенко ґеніально передбачила різних табачників, бондаренків, колесниченків, константинових, ківалових та ін., які мовби виконують президентську програму найбагатшого у світі кандидата на посаду російського президента В.Путіна, глави родинного майна – понад 130 мільярдів американських доларів. Голова виборчого штабу Путіна Ґоворухин оприлюднив деякі основні пункти програми, які стосуються України. Українцеві зразу у вічі кидається вислів Ґоворухіна, мовляв, „входження Криму до України є історичною несправедливістю щодо Росії та її народу”. Правда, воєнну окупацію Криму голова путінського штабу відидає, але пропонує ліквідувати Україну іншим способоьм „єдиний економічний, релігійний, культурно-історичний простір з Росією”. Забув, певно, додати „з єдиним президентом Путіним”!

Чи потрібно більше доказів українській політичній еліті, що їй готує кремлівський „,Наполеон”, якому вже мало еврорейської України, йому давай Евро-Азійський Союз. Правда, чи думає він знайти в Китаї „рускоязичное население”, яке б йому допомогло підкорити Китай і так „переплюнути Наполеона Бонапарта голова його виборчого штабу не згадує.

Говорухін наважився навіть загрозити президентові України В.Януковичеві, мовляв, як він не буде послушним, то йому кінець!

Програма кандидата на президента РФ Путіна повинна привернути увагу владної Партії реґіонів, бо вона передбачає кінець і її владі. Може висловлені погрози Ґоворухіна на адресу України відкриють очі і тим членам ПР, які не тільки толерують п’яту колону в Україні, але й активно з нею співпрацюють.

Передвиборча програма Путіна та „вибрики” п’ятої колони в Україні дуже актуалізують судження П.Чаадаєва у першій половині ХІХ ст., що: Мы существуем как бы вне времени, и всемирное образование человеческого рода не коснулось нас.

Йосиф Сірка,  Торонто, 8.2.2012 р.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут