Хода і мітинг «За чесні вибори», «За чесність і порядність влади»

Після занепокоєння, викликаного  протестними акціями у грудні 2011 р., Путін вирішив перебрати ініціативу, знову з’явилася самовпевненість. Кожного тижня вистрілює розлогу статтю, де намагається перебрати на себе роль реформатора. Виявляється, 12 років було не до цього, а коли багатьом людям спротивилась «тамдемократія», заметушився і почав фонтаном видавати ініціативи одна за одною. У деяких пропозиціях, навіть, не достатньо продумані можливі наслідки. Зважаючи на ефективність інформаційних технологій і для замилювання просунутих користувачів Інтернету Путін пропонує ставити на розгляд в Державній Думі ініціативи, які одержали підтримку в Інтернеті більше як 100000 користувачів. Здається, підставили національного лідера його помічники. Наприклад, в Інтернеті пропозицію «Путин должен уйти» підтримали більше 100000 користувачів. Що ж, нехай тепер Дума долучиться до розгляду цієї пропозиції. За звільнення Ходорковського проголосували теж більше 100000 користувачів Інтернету. А що надумає з цього приводу Дума? Чомусь не покидає думка, що ця мімікрія є тимчасовою, нещирою, вичікувальною, викликаною нинішньою протестною хвилею.

Дехто каже, що Путін змінюється, враховуючи настрої в суспільстві. Може і змінюється, але, таке враження, що тільки ззовні. А для українців суть лишається одна: видатними менеджерами Росії Путін вважає царя Петра, царицю Катерину. «Це той  П е р в и й, що розпинав Україну, а  В т о р а я  доконала вдову сиротину» (Т. Шевченко). Сьогодні український сир, як і боржомі, виявляється шкідливим. У виборчому штабі Путіна вважають “передачу Криму в 1954 році, а потім його нинішнє перебування у складі України яскравою історичною несправедливістю по відношенню до Росії і російського народу” …і треба… «зробити все, щоб Україна збереглася в єдиному економічному, релігійному , культурно-історичному просторі з Росією».

Путін не має часу на передвиборчі дебати, але має час писати щонеділі величезні статті, роз’їжджати по країні і зустрічатися з трудовими колективами. А щодо дебатів – не царське це діло опускатися до балачок з іншими кандидатами. І ще, очевидно, побоюється. А яке захоплююче видовище було б: дебати Путіна і Жириновського.

Протестна хвиля проти нинішнього режиму піднялася нібито раптово сама собою, але насправді довго визрівала. Продовженням площ Болотної, академіка Сахарова стала хода і мітинг 4 лютого під гаслом «За чесні вибори». Прикметною рисою цього зібрання була доброзичливість учасників. Не видно було п’яних, майже не було явних провокаторів. Людей було не те що багато, а дуже багато. Влада, як завжди, занизила кількість учасників ходи і мітингу в кілька разів. Спробуємо зробити обчислення. Довжина вулиці Якиманки біля1500 м, ширина біля50 м, тож її площа75000 кв. м. Коли передні колони дійшли  до Болотної площі, то перед вхідними рамками біля французького посольства ще стояв великий натовп. Якщо для однієї особи відвести1 кв. м, вже буде народу 75000. Це такий одномоментний зріз, а люди ж рухались. Одні з Якиманки виходили на площу, інші входили через рамки на вулицю. Кажуть, що на так званому «антиоранжевому» мітингу на Поклонній горі людей було більше. Не виключено. Правда там були люди з усієї Росії. Везли автобусами, поїздами. Дивно, що не привезли більше, а могли б. Чомусь не брали участь у мітингу «Наші». Мабуть, стали занадто одіозними. Досить сказати, що рупорами на цьому мітингу були Максим Шевченко, який у 2004 р. розсилав українцям Росії газетку «Час Украины», Михайло Леонтьєв, автор телепрограми «Однако», якого трясця бере при згадці про Україну. Шкода людей, які щиро підтримують Путіна (а їх було теж чимало), від таких лідерів.

В ході «За чесні вибори» група українців йшла під синьо-жовтим прапором, який мав бути символом, дороговказом для українців, що взяли участь у протестній ході. Українці йшли  перш за все як громадяни Росії під гаслом «За чесні вибори». А ще треба додати гасло «За чесність і порядність влади», російської влади, яка чинить жорстокий тиск проти українських організацій, влаштовує судове переслідування, брудні провокації, шукаючи неіснуючих екстремістів в українській бібліотеці в Москві, розганяє український освітній центр, а потім заявляє, що в Росії немає бажаючих до української освіти. Звичайно, ніхто не має ілюзій, що проблеми українства в Росії матимуть зриму вагу у загальноросійському русі. Зрештою треба пам’ятати, що в Росії демократія завжди спотикалась на українському питанні. Але все ж не «страусячою»  позицією, а послідовним захистом національної гідності, українських цінностей треба керуватися українцям. Власне, і Українській державі теж.

Валерій Семененко

More in Громадські акції, Новини
Нова хвиля репресій на ринку «Привокзальний». Підприємці страйкують

В протестних діях впродовж 2011 року і до цього часу, підприємці відстоюють своє право власності на торгові павільйони, які незаконно...

Close