Людмила Коваль: Порада Карпачовій: вчасно піти – це мистецтво

До 9 лютого омбудсман обіцяє визначитись з висуванням своєї кандидатури на четвертий термін. Усе вірно за законами акторської майстерності. Узяв паузу – тримай. Чим більший актор – тим довша пауза. Але поки головний актор тримає паузу “масовка” продовжує грати його  роль.

 У кінці січня мережами Інтернету поповзли чутки, що провладна фракція висуватиме на посаду омбудсмана кандидатуру Геннадія Васильєва. У пресі з’явилися статті про одіозну постать можливого кандидата. Як наслідок, в багатьох головах тут же достигло рішення: “Краще вже Карпачова ніж Васильєв”.  І стало 1: 0 на користь омбудсмана.

У правильно підготовлений ґрунт легко лягали заяви про те, що “за умов сьогоднішньої ситуації навколо прав людини в Україні дуже важко знайти альтернативу Н.Карпачовій на посаді Омбудсмана” . Не забарилися і високі оцінки діяльності уповноваженого .

7 лютого омбудсман представила у парламенті щорічну доповідь “Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” за підсумками  2011 року. І так як за 15 років уповноважений не часто “балував” депутатів щорічними доповідями у пленарних засіданнях, а точніше усього 4 рази ( у 2000, 2003, 2005 і 2009 роках), то сам факт представлення щорічної доповіді не на парламентських слуханнях, а у сесійній залі зробив рахунок  2:0 на користь тримаючого паузу омбудсмана.

Ранком депутати домовилися на погоджувальній раді, що доповідь омбудсмана заслухають, а постанову по ній приймуть пізніше. Дарма, що  ч.1 ст. 47 Регламенту Верховної Ради зобов’язує   народних депутатів приймати рішення після обговорення питань, а одноразове відхилення від встановленої процедури дозволяється тільки при умові внесення і голосування у сесійній залі такої пропозиції (ч.1 ст.50).

Погоджувальна рада вирішила. Депутати проковтнули це  і без голосування. Може їх розчулила розгорнута у кулуарах на 20 стендах фото-презентація діяльності уповноваженого.  Та враховуючи, що у 2009 році парламент взагалі відхилив прийняття постанови по доповіді уповноваженого, то відтермінування голосування з 7 лютого на невизначений час зробило рахунок  3:0 на користь довгожителя з Інститутської.

І нарешті рахунок став 4:0 після представлення доповіді у парламенті. Виступ омбудсмана був яскравим і емоційним. У ньому було усе. І про криміналізацію політичних рішень, що суперечить принципу верховенства права і що хотіла почути опозиція. І про бідність, що хотіли почути комуністи. І про успіхи реформ , що хотіла почути провладна фракція.

От тільки залишилося незрозумілим, чому успіхи у реформуванні держави вилилися у збільшення кількості скарг до омбудсмана аж у 2 рази?

Чому в інших країнах  проблема бідності виникла в наслідок світової економічної кризи, а в Україні вона ніколи не зникала попри постійну боротьбу з нею омбудсмана і зростання ВВП останнім часом?

 Чому після 15 років відстоювання омбудсманом права громадян на справедливий суд ми сьогодні констатуємо не просто погіршення ситуації, а початок переслідувань за політичними мотивами?

Чому 28-річна Олександра Рабейко отримала надію на справедливість тільки після смерті у застінках Київського СІЗО?

Чому для привернення уваги уповноваженого до заяви скаржника треба пікетувати офіс омбудсмана .

Чому третя каденція омбудсмана закінчується початком нового етапу вічної боротьби з тортурами і свавіллям правоохоронних органів?

Чи не тому, що лише 2 % опитаних експертами Інституту соціології НАН України громадян України, які знають про існування цьо­го органу, вважають, що він здатен реально захис­тити їхні права?

У якості післямови.

Якось блукаючи мережею у пошуках інформаційної “свіжини”,  я натрапила на текст  Вахтанга  Кіпіані шестирічної давнини, який допоміг відновити у пам’яті кілька забутих фактів:

“Лех Валенса зламав шию польському варіанту комунізму, але не знайшов у собі сил усвідомити власну унікальну історичну місію. І став одним із багатьох, коли пішов на вибори і спіймав облизня… Михайло Сергійович Горбачов, найвидатніша постать ХХ століття, теж “впав у спокусу”. Йому виявилося мало бути першим і останнім президентом СРСР. Він перестав бути легендою, коли пішов на чергові президентські вибори в єльцинській Росії. Ну, й, звісно, програв.

Треба вміти піти. Як кажуть у театрі, краще на рік раніше, ніж на секунду пізніше”.

Українська Правда

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут