Олександр Войтенко: «Ми відчуваємо свою готовність започаткувати ефективні ініціативи в системі підготовки педагогічних кадрів»

Навряд варто доводити той факт, що сучасна загальноосвітня школа не дає своїм випускникам уявлення про права людини і засоби їх захисту. І впровадження в програму дисциплін, які передбачають ознайомлення дітей з цією непростою сферою, як правило, зводяться до формалізації та перерахування нормативних актів і взагалі не дає усвідомлення самої концепції прав людини. Однією з головних причин є некомпетентність самих педагогів і нездатність їх доносити зрозумілу інформацію вихованцям. Як виходити із ситуації, що склалася? Що таке неформальна освіта? Чи має сенс просвітницька робота з молоддю? У якому стані сьогодні знаходиться формальна та неформальна освіта в галузі прав людини? Який потенціал має правозахисна спільнота в Україні? На ці питання нам дав відповідь учитель-методист історії гімназії м. Гадяч Полтавської області, тренер з громадянської освіти Асоціації викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба», тренер Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Олександр Войтенко.

– Чому Ви вважаєте важливою освіту у сфері прав людини?

Освіта з прав людини не забаганка і не «модна» фішка, а реальний виклик часу для українців у сучасний період. Адже права людини, мабуть, найбільш ефективний інструмент захисту як себе так і цінностей, які можуть зазнати деструктивного впливу з боку влади. Якщо для сучасного західноєвропейця права людини – це щось саме собою зрозуміле і звичне, то для пересічного українця права людини лишаються якоюсь теорією та фантазією. Коли ми говоримо про освіту з прав людини, мова йде, перш за все, про формування нового рівня домагань, через усвідомлення, відчуття людської гідності, не як мисленнєвого конструкту, а як власної невід’ємної характеристики. Якщо йдеться про різні групи учасників такого навчання, то варто говорити і про різні підходи: молодь, яка живе в пострадянський час, у більш вільному суспільстві, потребує знань про реальні шляхи захисту власних прав, в той же час старші часто потребують серйозного навчання з прав людини щоби усвідомити та відчути, що права людини не фікція, а реальність і їх можна захистити.

Доки у країні не сформується певна критична маса людей, які здатні миттєво реагувати на порушення прав людини, знати й уміти діяти ефективно, солідаризуватися з іншими задля протидії вседозволеності влади, годі й чекати стабільних змін на краще з демократією.

– Програма працює вже п’ятий рік. Яких соціальних змін Вам вдалося досягти своєю діяльністю?

Звісно, не варто узагальнювати й ідеалізувати ті зміни, які помітні нам – тим, хто працює в програмі. Я можу говорити лише про власні відчуття та помітні для мене зміни. Для більш серйозних узагальнень потрібне окреме дослідження Крім того, освіта з прав людини не та сфера, де суспільні зміни відбуваються одразу.

З моєї точки зору можна говорити про формування певного роду мережі випускників-активістів, для кого права людини набули реального змісту і являють собою хвилюючі свідомість реалії та спонукають до реакції. Не лишаються непоміченими не лише факти конкретних порушень прав людини, а й політичних подій, які є викликами для прав людини в цілому. З’явилася група людей, які знають куди і до кого звертатися по допомогу чи проконсультуватися щодо правильності й ефективності дій. І ці активісти власними діями через щоденне спілкування збуджують інтерес та довіру до прав людини як суспільного інструменту обстоювання своїх прав. Також можемо говорити про певні зрушення і в освітньому середовищі: права людини для більшості освітян, які пройшли навчання, стали не просто навчальною темою, а чимось конкретним у сфері формування громадянських компетенцій. Навіть пенітенціарна служба на рівні керівництва не може ігнорувати потреби навчання правам людини персоналу відомства.

– Ви бачите, що після навчальних заходів відбувається з випускниками, чим вони займаються і як розвиваються далі. Розкажіть про найбільш визначні досягнення учасників освітніх заходів Програми.

У числі випускників є кілька груп, для кого навчання не лишилося лише ще одним відвіданим семінаром. Перш за все це ті, хто почав активно діяти на захист прав людини, залучаючи до цього правозахисну спільноту, хоча це й меншість. Вони організовують пікети, публічні мітинги, негайно реагують на відомі їм факти порушень. Інша група – це ті, хто, отримавши знання з прав людини, відчувають гостру потребу знайти однодумців у власному середовищі та для цього проводять різні освітні заходи: семінари, тренінги, невеликі просвітницькі акції, заохочуючи інших як до подальшого навчання так і до дій. Зрозуміло, що ефективними є і ті маленькі проекти, які підтримує наша Програма на місцях – моніторинги, освітні кампанії, конкретні практичні дії на регіональному рівні. Можливо, це і не кардинальні зміни, проте зміни щодо гарантій дотримання прав людини у шкільному статуті стосуються усієї шкільної громади.

– Навчати дорослих освічених людей, мабуть, дуже важко. Розкажіть, як Вам це вдається. Які методики Ви використовуєте?

Освіта сьогодні перебудовується – це не процес передачі знань, це скоріше навчання вчитися і розуміти проблему, навчання самостійно шукати шляхи її вирішення. Тим більше, що наша програма базується на принципах «навчання для дії та навчання через дію». Процес навчання правам людини не завершується після наших освітніх семінарів чи шкіл, для багатьох він тільки розпочинається, адже права людини – це постійні виклики.

Навчати дорослих нелегко, і ми, за великим рахунком, і не претендуємо на те, щоб бути «вчителями». Тому і процес навчання на наших семінарах – це постійна дискусія та інтерактив, тобто взаємодія та взаємонавчання. Адже для нас, на відміну від школи, важливі не знання для оцінки, а знання для ефективних дій. А це вже час оцінює, наскільки наші семінари є ефективними.

У процесі ж навчання на семінарах ми використовуємо різні форми: це експертні лекції та коментарі навчальних занять, робота в групах над окремими питаннями (так завжди легше, адже у тому, що не зрозуміло самому, допоможуть інші), це постійні дискусії в різних формах, технології Free2choose  та роботи з документальним та художнім кіно… Головне, що ми добираємо методики не аби «бавити» учасників, а ті, які з нашого досвіду «працюють» ефективно.

Ну і, звісно, експертний склад маємо, якому варто позаздрити – кращі спеціалісти з окремих питань правозахисту, медіа права, громадського активізму.

Останнім часом розпочали вдосконалювати використання дистанційного навчання.

– Ви здебільшого працюєте з учителями. Оцініть рівень професійної підготовки та готовність сучасних педагогів виховувати молодь з активною громадською позицією.

Робота з освітянами – найбільш болюче питання для нас усіх і особливо для мене, педагога за фахом. По-перше, маємо близько 20 тисяч шкіл в Україні, тож охопити нашою неформальною освітою усіх не можемо напевно. Один два семінари для 20-25 учасників – не вирішують проблеми абсолютного браку знань прав людини педагогами. А от те, що вчителі не мають ні найменшого уявлення про права людини –  це факт. Ніхто у вузівській системі цьому не навчає, система перепідготовки вчителів також не може похвалитися професійним викладанням цього предмету, бо й самі викладачі не мають відповідного рівня підготовки. Проте усі педагоги переконані, що добре розуміються на правах людини. От і доводиться ламати голову як пробитися через щільні паркани освітянського простору до простого вчителя. Тут, перш за все, бракує розуміння та бажання Міністерства освіти та науки, молоді та спорту налагодити ефективну співпрацю з громадським сектором. А ми відчуваємо свою готовність не лише розпочати цей діалог, а й започаткувати ефективні ініціативи в системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів. Тим паче, що досвід роботи з окремими школами доводить ефективність наших підходів.

 – Чи потрібно, на вашу думку, впроваджувати більш поглиблене навчання з прав людини на державному рівні (у професійних училищах та внз)? Чи не призведе це до зворотного ефекту?

Кампанійщина в освіті – найстрашніше явище, часто це призводить до профанації ідеї, на кшталт «шароварщини» замість патріотичного виховання. Впровадження у формальну освіту сьогодні предмету прав людини з непідготовленими кадрами та з невідповідними підручниками, без змін у середовищі навчання, у відносинах, які склалися ще з радянських часів між учасниками навчально-виховного процесу, матимуть такі ж негативні наслідки як і попередні кампанії.

Потрібні системні, поступові, але швидкі дії, тим більше, що існує всесвітня програма дій щодо освіти у сфері прав людини. До речі, Україна чи не єдина країна Європи, яка, взявши на себе зобов’язання перед світовою спільнотою, не зробила ні кроку вперед, навіть не має національного плану дій.

– Пригадайте найцікавіший освітній захід, групу, учасника чи екстремальну ситуацію за час існування Програми.

Кожна група, як і кожен учасник, неповторні й цікаві. От наприклад, Чернігівський ліцей для обдарованої молоді. Ініціатива навчання правам людини  у ліцеї йшла від керівництва, а от активність підлітків була такою високою, що мені особисто хотілося співчувати адміністрації закладу, бо після навчання усі школярі-активісти майже рік не давали спокою педагогам. Думаю, що реальні зміни в цьому закладі й справді мали місце завдяки цим неспокійним.

– Як Програма буде розвиватися надалі?

Планів багато, маємо на кого опертись – наші випускники. Для мене у планах знайти шляхи співпраці нашої Програми та Міністерства освіти, педагогічних вузів, підготувати якісний проект для системи освіти. Хочеться подумати і про неформальну освіту сучасними засобами – медіа, Інтернет.

Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут