Помер Степан Сапеляк

//фото uk.wikipedia.org

З глибоким жалем повідомляємо, що вранці 1 лютого 2012 року в Харкові від інсульту помер Степан САПЕЛЯК, член Росохацької юнацької патріотичної підпільної організації, політв΄язень (1973–1981), активний учасник національно-визвольного руху, поет, член ПЕН-клубу (1988) та Національної Спілки письменників України (1991), лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (1993).

САПЕЛЯК СТЕПАН ЄВСТАХОВИЧ народився 26 березня 1951 року (за паспортом – 26.03.1952) в с. Росохач Чортківського р-ну Тернопільської обл. у традиційній українській родині греко-католицького обряду, де панував культ Шевченка, Святого Письма, народних пісень і танців, пам’ятали в сім’ї й підпілля УПА. Батько Євстахій Станіславович (1930-1984), мати Ганна Костівна (1930).
1969 Степан закінчив середню школу. Працював столяром у «Міжколгоспбуді» в с. Білобожниця, від весни 1970 до весни 1972 служив у Радянській армії. Демобілізувавшись, працював лаборантом Львівського педагогічного училища, жив у с. Лисиничі підо Львовом.
Несумісність норм життя в родині і в суспільстві, арешти української інтеліґенції в 1972 році призвели до того, що Степан 20 січня 1973 вступив до створеної в його рідному селі ще в листопаді 1972 підпільної патріотичної організації. Її очолював Володимир Мармус, а членами вже були Володимир Сеньків, Петро Вітів, Петро Винничук, Микола Мармус, Микола Слободян, Андрій Кравець, Микола Лисий. В урочистій обстановці, вклякнувши на коліна перед хрестом і образом Матері Божої, Степан у присутності інших членів організації склав присягу на вірність  Україні і зобов’язався вважати боротьбу за незалежність найвищим своїм обов’язком. Тут же дістав завдання наступного дня відвезти в Чортків жовто-сині прапори.
Уночі з 21 на 22 січня 1973 року, до 55-ї річниці проголошення Української народної республіки та 54-ї річниці ”Акта злуки ЗУНР з УНР”, юнаки вивісила над установами в м. Чортків 4 національні прапори та 19 написаних від руки великих листівок, що закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!” — мались на увазі репресії 1972-73 проти інтеліґенції; “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!”, ”Свобода слова, друку, мітингів!”.
19 лютого 1973 року КГБ заарештовує Сапеляка. У лютому – червні заарештовані й інші члени групи. С.Сапеляку інкримінували також зберігання рукописної книжки В.Мармуса з повстанськими піснями та написання вірша «антирадянського змісту», а також прослуховування закордонних радіостанцій і «поширення наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад».
24 вересня 1973 р. Тернопільський обласний суд засудив сімох членів організації за ч. 1 ст. 62 КК УРСР (“Антирадянська агітація і пропаганда”) та 64 (“Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації”), зокрема, Сапеляка ─ до 5 р. позбавлення волі та 3 р. заслання.
Покарання відбував у таборі суворого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Пермської обл. Брав активну участь у голодівках та протестах в’язнів, у передачі інформації на волю, за що неодноразово був покараний карцером. Як одного з наймолодших в’язнів, Степана любили вояки УПА – 25-літники – й опікувалися ним. Так, коли 23 червня 1974 р. його побили наглядачі, наступного дня вибухнув страйк протесту, в якому взяли участь 45 політв’язнів різних національностей.
У лютому 1978 С.Сапеляка завезли етапом на заслання у с. Богородське Ульчського р-ну Хабаровського краю. Жив у тяжких умовах. Після звільнення в 1981 його не прописали в рідному краю, у Західній Україні. Робив кілька спроб прописатися в різних місцях СРСР, зрештою оселився на ст. Удянка (с. Хорошеве) під Харковом.
У кінці 80 ─ на поч. 90-х рр. С.Сапеляк брав активну участь у русі за незалежність України та демократизацію суспільства. Він член Української Гельсінкської групи з 30.12.1987, засновник Харківської філії Української Гельсінкської Спілки (1989). Автор-засновник і редактор-організатор журналу Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (УАНТеІ) «Кафедра» (1988). За книгу віршів “День молодого листя” С.Сапеляк 1988 р. був прийнятий до ПЕН-клубу і на його запрошення їздив у Німеччину, побував у Канаді, США та Англії. 1989 повернувся до Харкова.
1988 р. С.Сапеляку присуджена премія ім. І.Франка (США). Член Спілки письменників України з 1991 р., організатор літопису “СНІП”. За книжку віршів “Тривалий рваний зойк” Степанові Сапеляку 1993 р. була присуджена Державна премія ім. Т.Шевченка. 1995 р. він став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. братів Лепких. За книжку віршів «Страсті по любові» удостоєний Всеукраїнської літературної премії імені В.Свідзинського 2002 р.. 2005 р. нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Жив в Харкові. Залишив у рідному селі маму Ганну Костівну (1930 р.н.), у Харкові вдову Світлану Іванівну (1964), сина Тараса (1987), дочку Анастасію (1990), сина Остапа (1992).
Ім΄я його разом з іменами всіх членів Росохацької юнацької організації 26 січня 2012 року увічнене на меморіальній таблиці на будинку Чортківського педагогічного училища: https://maidan.org.ua/2012/01/pravda-staje-istorijeyu/

Бібліоґрафія
I.
С.Сапеляк. День молодого листя. – Брюссель, 1980.
С.Сапеляк. Вірші. Біографічна довідка. // Кафедра, № 1. – 1988. – Одеса ─ Львів. – С. 61-65.
С.Сапеляк. Звернення на захист ідеї творчої свободи в національній культурі (Література) // Кафедра, № 2. – 1988. – Харків ─ Львів. – С. 27-28; Борюкалися дві сили: Творчий звіт члена УАНТеІ Степана Сапеляка у Харківському відділенні СПУ. Харків, 9 лютого 1988 р.; Вірші. – Там же, с. 133-144.
С.Сапеляк. Без шаблі і Вітчизни. – Торонто: Видання Асоціації діячів української культури (АДУК), 1989.
С.Сапеляк. З гіркотою в камені. – Нью-Йорк: Пролог. – 1989.
С.Сапеляк. Тривалий рваний зойк: Поезії / Передм. П.Мовчана. – К.: Радянський письменник, 1991. – 189 с.
С.Сапеляк. Журбопис: Вірші, публіцистика. – Харків: Майдан, 1995. – 96 с.
С.Сапеляк. Страсті по любові: Поезії. ─ Харків: Майдан, 2000. – 132 с.
С.Сапеляк. Урал над досвітнім снігів’ям. Невольничий есей з материнським листом. (З фраґментами інтерв’ю матері Ганни) / Дзвін, ч. 5-6, 2000. – С. 101 – 109.
С.Сапеляк. Хроніки дисидентські від головосіку. Невольнича мемуаристика. – К.: Смолоскип. – 2003. – 264 с.
II.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960─1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 142.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 208.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 34, 35, 47; 1975, вип. 34.— С. 33; 1976, вип. 42.— С. 34, 49-50; 1978, вип. 47.— С. 104, 106, 107, 119, 121, 132-133; вип. 48.— С. 60, 61, 64, 72, 75; 1979, вип. 51.— С. 98.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980 – 1985 рр. – 1981: 1, 3, 4, 12; 1982: 1-26; 1984: 3-4, 4-1, 6-5.
М.Ткачук. Скорботна пісня України. Творчий портрет С.Сапеляка. – Вид. Тернопільського педуніверситету. ─ 1999.
Юнаки з огненної печі. / Харківська правозахисна група. Упорядн. В.Овсієнко. ─ Харків: Фоліо, 2003. ─ С. 117 – 138 та ін.
Архів ХПГ: Інтервיю Ганни Сапеляк, матері С.Сапеляка, від 2.04. 2000 р. http://khpg.org/archive/index.php?id=1121357463
Мармус Володимир. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. – Тернопіль: Принтерінформ, 2004. – С. 75, 76, 94–97, 99, 103–106, 114, 129–178;
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (С.Сапеляк: с. 650-653: http://khpg.org/archive/index.php?id=1113994969).
Мармус Володимир. Доля обрала нас. Передумови формування руху опору молоді Галичини 50–70 років ХХ ст.. Видання друге, виправлене і доповнене. – Тернопіль: Джура. – 2012. – 210 с.; іл.

Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. Доповнив і виправив Василь Овсієнко з урахуванням виправлень С.Сапеляка. Просимо зважати на численні неточності в інших довідках про покійного.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

3 Comments on "Помер Степан Сапеляк"

  1. ОЛЕСЯ | 01-02-2012 15:39 at 15:39 |

    Боже, яка болюча новина. Це ж навіть ще не шістдесят. “Відлітають сивим шнурком” кращі Сини України, які ще могли б жити і дуже багато зробити для добра своєї держави. Хто займе їх місце у ряду? Помолімся за спасіння праведної душі Св.п. Степана Сапеляка. Йому – Вічна пам’ять, а нам – далі йти вперед і продовжувати спільну справу!

  2. ОЛЕСЯ | 01-02-2012 15:49 at 15:49 |

    Складаю щирі співчуття Матері Покійного, п. Ганні, дружині п.Світлані, доньці Анастасії та синам Тарасові і Остапові, близьким та друзям, як рівно ж усіх українській спільноті за непомірно велику втрату відхід у вічність св.п. Степана Сапеляка. Нехай Ласкавий Всевишній тримає усіх під своєю опікою.

  3. Богдан | 15-02-2012 20:38 at 20:38 |

    ДОВІЧНИЙ ЖУРБОПИС
    Пам’яті Степана Сапеляка

    Той день даленіє,
    та біль від утрати,
    Мов рана довічна, –
    пече і пече:
    Не стало людини
    із мислю Сократа,
    І друга уже
    не відчую плече.

    Росохач враз зойкнув,
    і ненька чаїно
    Заквилила,
    сили на плач не було…
    Біднішою стала
    вся мати-Вкраїна
    На мудрого й світлого
    сина свого.

    Пішов у безсмертя,
    нам храм дарувавши, –
    Зі слова несхитного
    сам збудував;
    Він з людством залишиться,
    вірю, назавше,
    Бо так, як Степан,
    ще ніхто не писав.

    Степане, Степаночку,
    нації совість,
    Страждальцю в Сибіру
    за нас, за усіх,
    Ми чуємо з неба
    твій голос-журбопис,
    Що кличе до дії українців.
    живих.
    Богдан МЕЛЬНИЧУК.
    м. Тернопіль.

Comments are closed.