Уродженець Полтавщини – один із найуспішніших командирів в Українській Повстанській Армії

З початком німецько-совєтської війни, коли голова Революційного Проводу ОУН Степан Бандера, був заарештований німцями, а створене зусиллями ОУН-Бандери (ОУН(б) 30 червня 1941 року Українське Державне Правління (УДП) на чолі із першим заступником Ст.Бандери Ярославом Стецьком, – було розв’язане окупантами у Львові і майже всі члени УДП – ув’язнені, – українські націоналісти з під стягу ОУН(б) через боївки цієї ОУН та відділи УНС продовжили свою боротьбу глибокому підпіллі, а вже 14 жовтня 1942 року, якраз в День Покрови, зорганізований Проводом ОУН(б) – один із перших відділів УПА відбув свій перший свій бій проти німців.

Московські посіпаки, прибічники комуністів та їхні поплентачі без перестану твердять, що УПА не була масовою іррегулярною підпільною армією (хоча налічувала десятки тисяч добре вишколених вояків), проти німців не воювала й була складена виключно з галичан чи волиняків. Але це далеко й зовсім не так, оскільки значний відсоток в УПА становили уродженці наддніпрянських теренів.

Один із них – це чи не найуспішніший командир відділу Української Повстанської Армії – Петро Миколенко-«Байда».
Достеменно відомо, що Петро Миколенко, (а правдиве його прізвище та ім’я – Савченко Микола Лаврінович, псевда – «Байда», «377»), народився 20 лютого 1921 року у с.Березова Лука Гадяцького району Полтавської області у селянській родині. Закінчив десятирічку та керамічний технікум у Миргороді. В РСЧА він отримав звання лейтенанта, під час відступу червоної армії залишився на Полтавщині. При кінці 1943 року він зголосився до УПА в Карпатах, призначений командиром підрозділу ВО “Маківка” на Дрогобиччині, частини охорони Великого Збору УГВР у липні 1944 року. В серпні 1944-го очолив сотню “Східняки”, в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 року сотня «Байди» входить до Лемківського загону ВО “Сян”, після зміни лінії фронту – залишається в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдує по Станиславівщині та Дрогобиччині. В поворотному рейді на Лемківщину його сотня зводить 17 листопада 1944 року завзятий оборонний бій в околиці с.Сторонна Дрогобицького району, сотня відбиває численні атаки ворога.

У січні 1945 року сотня переходить згідно наказу Головного Штабу УПА (головком УПА – ген.Тарас Чупринка (Шухевич)) на північно-східню Тернопільщину вже без Петра Миколенка, який тяжко захворів на запалення нирок. Однак, восени цього ж року «Байда» був покликаний на посаду курінного ад’ютанта й підвищений до старшого булавного з датою старшинства від 1 січня 1946 року. У лютому 1946 р. «Байда» був призначений заступником командира 26-го (Лемківського) ТВ “Лемко” та командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого з датою старшинства від 22 січня 1946 року. В серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом «Байди» успішно йде рейдом на Захід. А у 1948 році Петро Миколенко (Савченко) Старшинським Збором був обраний командиром частин, що рейдували на Захід, згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном, членом ЗП УГВР у 1948-1950 р.р. Підвищений ЗП УГВР до майора з датою старшинства від 1 липня 1949 року.

Микола Савченко (Петро Миколенко) емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. Був активним в УАПЦ, громадському житті, комбатантських організаціях. Петро Миколенко став одним із організаторів Об’єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його Головою. В 1973 році виявив себе з-поміж з ініціяторів створення торонтського Видавничого комітету “Літопис УПА”, став його засновником, членом та співробітником.

Помер легендарний командир УПА «Байда», уродженець Березової Луки Микола Лаврінович Савченко (Петро Миколенко), 1 січня 1979 року у Детройті (штат Мічіган, США).

Спростовуючи політичну маячню Москви та істерію українських комуністів, ми, полтавці, маємо лише гордитися, що невелике село Березова Лука на Гадяччині, дало світу й українському визвольному рухові не лише легендарного командира Чорних Запорожців Петра Гавриловича Дяченка, але й одного із найуспішніших командирів в УПА майора «Байду» – Миколу Лавріновича Савченка (Петра Миколенка).

Наразі мною на основі люб’язно переданих проф. Петром Й. Потічним матеріялів з його архівів та краєзнавчних розвідок Інституту У.В.К. підготовлена до друку Збірка праць та матеріялів на пошану командира УПА майора «Байди»-Миколенка, яка, сподіваюсь, незабаром побачить світ.

Олександр Панченко

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

3 Comments on "Уродженець Полтавщини – один із найуспішніших командирів в Українській Повстанській Армії"

  1. Денис | 08-02-2012 14:09 at 14:09 |

    Кстати, в 1931 году украинцы Львова считали родным языком польский (63,5%) и идиш (24,1%). В песнях львовян сквозила любовь к отчизне: Bo gdzie je szcze ludziom tak dobrze jak tu?Tylko we Lwowie! Gdzie piewem ci tul i budz ze snu? Tylko we Lwowie!( Такой вот польско-украинский идиш. Вольный перевод: Где еще люди такие классные как здесь? Только во Львове! Где поют, обнимаются и просыпаются ото сна? Только во Львове! С кем же было бороться УПА во время войны? С поляками, немцами, армянами и евреями – русские отсутствовали полностью. Так, было самую малость русинов, так с ними покончили еще во времена Австро-Венгерской империи.)

  2. В.Пархоменко | 08-02-2012 17:26 at 17:26 |

    “В РСЧА він отримав звання лейтенанта, під час відступу червоної армії залишився на Полтавщині. При кінці 1943 року він зголосився до УПА в Карпатах”. Добре. Але автор чомусь не вказує, ЩО Петро Миколенко робив на окупованій Полтавщині з вересня 1941 до того, як “прикінці 1943 зголосився до УПА”. Знаючи ситуацію в своєму селі у тих самих краях, скажу, що скоріш за все Миколенко служив у допоміжній поліції і відступив з німцями, а пізніше добився до УПА. Адже частина поліцаїв з мого району зробили тоді саме так. Решта ж чоловіків нікуди не йшли і були змобілізовані до ЧА.
    ПАНЕ АВТОРЕ, ПРАВДУ ТРЕБА ПИСАТИ ВСЮ!
    Звичайно, не всі поліцаї брали участь у розправах над мирним населенням. Щоправда, практично всі були задіяні в операціях з мобілізації молоді для відправки до Німеччини.
    До речі, один з поліцаїв села Залатихи нашого району В.Литвиненко так само відступив з німцями, але десь на Вінничині вступив не до УПА, а до ЧА. Там скоро став сержантом, був нагороджений медаллю “За отвагу”, а потім ще встиг стати Героєм Радянського Союзу! Його викрили після війни при спробі вступити до військового училища. Нагороди відібрали і дали 10 років загального режиму враховуючи, що частину вини він спокутував на фронті.

  3. Aнатоль | 08-02-2012 18:21 at 18:21 |

    Дурень той, хто вступив до Червоної Армії.

Comments are closed.