Останні новини

Марія Ясеновська: «Жити у світі, в якому дотримуються права людини, комфортно, добре, зручно!»

Питання консолідації активного громадянського суспільства в Україні на сьогодні залишається відкритим. Так часто, наприклад, правозахисники з Донецька звертаються по допомогу до своїх колег і друзів з Чернігова, Вінниці, Луцька, тому що не знаходять підтримки на рівні міста чи області. Безумовно, налагодження міжрегіональної взаємодії – процес важливий і необхідний, але це зовсім не сприяє вирішенню регіональних проблем. Про те, як втілюється це завдання за допомогою неформального навчання, розповіла тренер Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини», президент Харківської обласної фундації «Громадська Альтернатива» Марія Ясеновська.


– Чому Ви вважаєте важливою освіту у сфері прав людини?

– По-перше, в цій сфері існує дуже багато міфів і очікувань від самого словосполучення. І в процесі освіти з прав людини люди починають більше розуміти, як зіставляти свої очікування з тією реальністю, яка є, більше дізнаються, що це за механізм, як його можна використовувати і про які цінності, власне кажучи, йде мова, якісь цінності захищаються та якою цінністю в житті є самі права людини. Більш того, в процесі навчання учасники можуть відчути, що значить жити у світі, в якому дотримуються права людини, побачити, що це комфортно, що це добре, зручно, і спробувати перенести цей досвід вже на своє реальне життя. І ще дуже важливо, що в процесі навчання правам людини розвивається багато інших потрібних навичок, які дійсно допомагають у повсякденному житті. Такі речі як, наприклад, критичне мислення.

– За п’ять років діяльності програми чи вдалося досягти якихось відчутних соціальних змін?

– Складно говорити про соціальні зміни, тому що цілі у Програми досить амбітні й великі. І реально видимі соціальні зміни будуть відбуватися значно пізніше. Але вже зараз можна говорити про Мережу випускників, які пройшли навчання в рамках Програми, говорити про їх активності. І це вже цілком наочно, видно, що створено досить велике співтовариство випускників, які спілкуються між собою, підтримують один одного в різних ініціативах, пов’язаних з правами людини, різного роду громадянської активності. І ці люди своїми діями змінюють наш світ.

– Продовжуючи тему випускників, поділіться найбільш значущими історіями успіху.

– Для мене завжди велике питання, що вважати успіхом. Виконаний проект, в якому досягнуті поставлені цілі і завдання, – це теж історія успіху. Але для мене все-таки полягає в іншому – це перехід того, що роблять наші випускники на якісно новий рівень. Такими історіями успіху, наприклад, є те, що люди, які щось робили самі, знаходять однодумців, і їхні дії стають якісно іншими. Наприклад, Аня Геращенко багато років займається дітьми, які виховуються в інтернатах Міністерства праці та соціальної політики, це діти з важкими формами інвалідності. Аня задіяна в ряді моніторингів цих установ і може вже намагатися впливати на ситуацію системно, продовжуючи, безумовно, допомагати окремим дітям, вихованцям інтернатів. І знаходиться все більше людей, яким не все одно, що там відбувається, які готові їй допомагати працювати з цими дітьми.

– Чи доводилося Вам у своїй роботі перетинатися з Вашими випускниками поза Програмою, не як з учнями, а як з рівноправними колегами?

– Звичайно. У першу чергу це стосується випускників найпершої нашої школи, яка була, власне, більш експертна, оскільки ми тоді таким чином шукали людей, які разом з нами готові щось робити. Наприклад, Оксана Агаркова, її організація «Нова генерація», з якою ми співпрацювали у реалізації проекту з прав дитини, Юра Чумак, з яким ми разом проводили тренінги з попередження насильства в сім’ї для дільничних міліціонерів. Дійсно, такі взаємовідносини є, і вони продовжують розвиватися. І навіть ті, хто закінчив молодіжні школи – з багатьма з них ми просто дружимо. Якщо ж не виникло поки можливості налагодити співпрацю, то це тільки питання часу, бо коли є однодумці, люди з якими, комфортно, з якими ми поділяємо цінності, то можливість зробити з ними щось спільне обов’язково буде.

 – Розкажіть про регіональні школи з прав людини: в чому полягає їхня специфіка? Які переваги та недоліки? Чи сприяє такий формат консолідації активних громадян на місцях?

– Сенс регіональних шкіл закладений у самій назві. На рівні регіону була задача активізувати, пожвавити діяльність молоді та направити її в бік захисту і просування прав людини, а також допомогти найбільш активним випускникам сформувати на рівні регіону команду, яка б продовжила далі спільну роботу. Ще однією особливістю таких шкіл було те, що й експерти відбиралися з тієї ж області, таким чином, випускники знали, до кого на місцевому рівні звернутися за допомогою. Я не можу сказати, що завжди це виходило. З певних причин. У деяких регіональних школах до критерію регіону входив занадто великий перелік областей, від чого отримували вже не зовсім той формат. На такі школи був більше конкурс, але вже не виходило реалізувати первинну задумку згрупувати людей навколо одного регіонального координатора. І для такої школи було складніше запросити місцевого експерта. Були ще спроби робити тематичні регіональні школи, але проблема полягала в тому, що не завжди та тема, яка була цікава регіональним координаторам, затребувана серед потенційних учасників. Наприклад, школа по пенітенціарній системі. Не дивлячись на те, що було багато сильних учасників, все ж їх більше цікавили загальні питання, пов’язані з дотриманням прав людини, або, скажімо, права дитини, ніж пенітенціарні установи.

– Програма передбачає не тільки базову підготовку молоді, а й спеціалізовані поглиблені семінари з різних тем. Яким чином команда визначає, яка тема або цільова група потребує особливої уваги? З якою категорією учасників і з якою темою працювати найскладніше? З чим це пов’язано?

– Спеціалізовані семінари визначаються різними способами. Якщо говорити про дії на захист суспільних інтересів, це правові, громадські, політичні дії, освіта і моніторинг. І наші семінари зазвичай стосувалися одного або кількох видів дій. Пропонуючи тематичні заходи, ми завжди намагалися відповідати запитам учасників. Спочатку відразу ж було видно, що більшість учасників усе-таки хоче продовжувати вести просвітницьку діяльність. Тому перші спеціалізовані семінари були спрямовані на підготовку людей для просвітницької роботи. Другим кроком стали тренінги з колективних громадських дій, тому що в цій сфері є велика затребуваність: молодь хоче організовувати різного роду креативні акції, але ж важливо, щоб вони не були тільки креативними, не були акціями заради акцій, а досягали своєї мети, щоб це була ціла система. І ще один запит, вже не від випускників, а від того, що відбувається в суспільстві та правозахисних організацій, – проведення якісного моніторингу дотримання прав людини в різних сферах. Я координувала ці семінари. Можу сказати, що ті ідеї, які розроблялися випускниками в рамках шкіл, були дуже гідними. Не всі були реалізовані, але я думаю, що вони не залишаться просто ідеями і для них прийде час. Напрямок, пов’язаний з новими медіа, – популярний зараз інструмент, тому що ми живемо в той час, коли нові медіа займають значну частину нашого життя. І є технології, які дозволяють використовувати цей метод для активізації молоді, для поширення інформації. Таким чином, було вирішено охопити й цей метод і навчити використовувати його для захисту та просування прав людини.

Цільові групи – вчителі (а зараз школи), в рамках цієї роботи окремою групою були школи соціальної реабілітації, школи при колоніях. Також окремі групи – журналісти, працівники пенітенціарної системи, правоохоронних органів і люди, які працюють в інтересах осіб з інвалідністю. Якщо говорити про пенітенціарну систему та правоохоронні органи, то тут була обрана така стратегія: працювати з людьми, які можуть впливати на ситуацію через просвітництво, тобто це були або викладачі відповідних вузів, або співробітники, які проводять навчання персоналу, щоб через них впроваджувати освітні програми. Що стосується журналістів, то саме через них іде найбільш широке охоплення аудиторії та розповсюдження будь-якої інформації, в тому числі й про права людини. Тому дуже важливо, щоб вони використовували правильну термінологію та теж служили просвітителями в цій сфері. Ми відбирали журналістів з урахуванням того, як вони можу висвітлювати правозахисні теми через нинішнє місце роботи з урахуванням специфіки їх діяльності. У роботі з людьми з інвалідністю нас цікавили, насамперед, організації, які займали активну позицію, які хочуть вчитися й застосовувати отримані знання в своєму повсякденному житті й роботі та поширювати інформацію у своєму середовищі. Працюючи з учителями, ми спочатку вибрали просто семінари, але зрозуміли, що це неефективно. Серед педагогів до цього часу найбільші конкурси. Ми прийшли до висновку, що одному вчителю дуже важко поміняти систему, яка існує у школі, тобто через окремих учителів впливати на формальну освіту нереально. Тому ми вирішили працювати безпосередньо зі школами, щоб таким чином гарантувати, що адміністрація не буде противитися змінам, які пропонують наші випускники, тобто представники адміністрації будуть задіяні у навчанні. На даний момент і цей метод виявився неефективним, тому що в рамках одного курсу ми можемо дозволити собі участь не більше 12-13 шкіл, оскільки бере участь по 2 людини від закладу (представник адміністрації та учитель). Виходить, що дуже багато зусиль вкладається, але охоплення невелике, тому ми будемо далі думати, як змінити формат роботи. Можливо, будемо проводити невеликі регіональні семінари для вчителів, а потім, залежно від рівня їхньої активності, відбирати учасників для якихось великих шкіл. Учити тих людей, які професійно когось вчать, завжди найскладніше. Більш того, вчителі найбільше порушують правила. Така ось специфіка.

– Згадайте найцікавіший, знаковий семінар.

– Усі семінари по-своєму складні та по-своєму цікаві, на кожному семінарі є якісь свої родзинки, які потім приємно згадувати. Але для мене все-таки найважливішою та пам’ятною була перша школа, яка складалася з двох семінарів. Для нас це був перший досвід, перевірка себе як команди. Було досить складно притиратись один до одного, знаходити спільну мову. Часто ми сиділи до 4-5 годин ночі й обговорювали минулий день, плани на наступний день і просто між собою говорили, що ж таке права людини, та приходили до спільного розуміння. Це було дуже складно, але цікаво. Група була чудова, це були люди, які вже щось роблять у сфері прав людини, дорослі люди, зацікавлені в результаті, але дуже різні. Було здорово і складно! Навіть конфлікти, що виникали в групі, не дивлячись на те, що вони виявилися несподіваними для всіх нас, робили групу більш згуртованою.
Прес-служба Правозахисного центру «Поступ»

More in Суспільство, Освіта і наука
_DSC8485
Международная акция «Стоп расизм!» в Луганске: «Мы все погружены в пространство мультикультурализма»

...

Close