Останні новини

Німецькі роботодавці в Україні: діють за європейськими стандартами?

Раніше у радянські часи, популярними були, так звані «союзні «стройки» – великі будівництва». Комуністичне керівництво радянської імперії, полюбляло організовувати надвеликі проекти: відомі газо – нафто проводи з Тюмені до Європи, або будівництво залізничної колії у місцях вічної мерзлоти Байкало – Амурська магістраль (БАМ). Такі великі проекти були і в Україні, зокрема, на Львівщині, – видобуток сірки у Миколаївському районі. На початку експлуатації сірчаного родовища, постало питання, звідки брати робочу силу. Зрозуміло було, що люди  з’їжджатимуться з усього радянського союзу, – але куди їх розмістити? Місцева влада наполягала на тому, щоби розбудовувати районний центр місто Миколаїв, а до місця видобутку, провести залізничну колію та покращити мережу доріг. Але у Кремлі вирішили по іншому, взялися будувати нове місто, яке назвали Новий Розділ. Темпи видобутку сірки, були теж «союзними», сірчаний комбінат переробляв руду і готову сірку перевозили кудись довгими вантажними поїздами. Говорили що за Урал, там складають у шахти на випадок війни.

Поки сірка була, працював сірчаний комбінат, люди мали роботу а місто розросталося. Відтак на кінець вісімдесятих років, стало зрозуміло, що родовище вичерпано, сірка закінчується, тут же виникали розмови: а що робитимуть мешканці  тридцяти трьох тисячного міста коли зупиниться комбінат? – Після зупинки комбінату сімдесят відсотків городян втратили роботу.

Починаючи з початку дев’яностих років, велика частина працездатного населення міста поповнили ряди мігрантів, заробітчан. Невдовзі, місто Новий Розділ, стало депресивним. Щоб вийти із затяжної кризи, громадськість, влада місцевого самоврядування добилися статусу міста обласного підпорядкування .

Місто потребувало і потребує іноземних інвестицій. Частково, такі інвестиції з’являються. Городяни радіють, коли у місто приходить, хоч не великий але європейський капітал. Всі розуміють, що разом з інвестиціями, мають прийти і європейські стандарти.

Декілька років тому, у місті Новому Роздолі, німецька фірма ODW «Elektronik», придбала один із невеликих колись діючих підприємств. На сьогодні, у цьому підприємстві працює сімсот п’ятдесят працівників і виготовляють, складають, в основному електрообладнання до автомобілів. Здавалось би, що все добре, якби не умови праці та ставлення до робітників, вони не відповідають, за словами працівників не тільки європейським, але й навіть нашим пост радянським.   

Те що дисципліна «німецька» – терпимо. Але, люди не можуть збагнути, чому німецькі роботодавці закривають очі на антисанітарію і відсутність елементарних засобів гігієни. На сімсот п’ятдесят працівників підприємства тільки декілька туалетів, до яких постійна черга, а стояти в черзі забороняють, через те що робочий час. Їдальня невелика, до того ж у ній не хочеться їсти через бруд і не якісне харчування. Відсутня аптека і медпункт. Праця від дзвінка до дзвінка, майже усі працівники влаштовані за контрактною формою на два три місяці, – сказав щось зайве, висловив незадоволення і контракт не продовжують, бо на черзі багато інших безробітних. Профспілки відсутні. За таку саму роботу і виконання норм, в Угорщині, на такій самій філії такої самої фірми, працівники отримують дві тисячі євро на місяць. В Україні, у Новому Роздолі, тільки півтори тисячі гривень – трохи більше ста євро. Недавно керівництво фірми, не питаючи згоди, примусили працівників, підписати документ (№41) про нерозголошення (тайни) – того що робиться на підприємстві. Фірма мабуть стала секретною: а чи знають про це в СБУ? Робітники почуваються як в’язниці.

Виникає запитання: це що, європейські стандарти організації праці? Чому таке упереджене ставлення німецького роботодавця до українського робітника? Адже, те ніщо інше, як визискування на біді і труднощах, труднощах перехідного періоду українців від радянського минулого.

Пам’ятаємо і інші випадки упередженого ставлення щодо українців, наприклад, випадок на польсько-німецькому кордоні зі звинуваченнями у нелегальному транзиті  німецькою територією ще 27 травня 2008 року. Тоді, над українцями знущалися і не розібравшись у проблемі несправедливо депортували. Або, зовсім недавно на сайті «Німецької хвилі», було розміщено повідомлення, – «У березні німецька поліція затримала сімох українських туристів, які вирушили в екскурсійний тур Львів – Краків – Дрезден. Німецькі правоохоронці звинуватили їх у нецільовому використанні шенгенських віз та запідозрили у підробці документів. Потім візи анулювали та депортували туристів до України. Депортовані подорожували у складі великої туристичної групи із 42 осіб. У межах поліцейського рейду в них виявили польські ділові візи, а оскільки мета поїздки (туристична) не була відповідною до мети, що заявлена у візі (бізнес), їх було затримано і відправлено на допит в імміграційну службу міста Ґерліц».

Не дивлячись на різниці в законодавствах країн, затримка, аж ніяк не повинна була «відбиватися» на ні в чому не винних українських громадянах. Якби це були громадяни США чи Росії, інциденту не відбулося б. Подібне ставлення деяких «європейців», не додає в бажанні йти українцям до об’єднаної демократичної Європи, а штовхає, більше, в обійми авторитарного Євро-Азійського простору. Про який, переважна більшість українців, на сьогодні,  навіть мріяти не хоче.

Волею долі, українці, присутні у більшості країн світу. Чесно працюють і живуть цивілізовано, ніде не створюють будь-яких проблем для місцевих жителів. Не утворюють мереж мафіозних і бандитських, нема українців і серед терористів. Українці гуртуються в гуртки і організації, співають і танцюють, ставляться з пошаною до оточуючих інших націй. Що ще потрібно, щоб з українцями рахувалися?

Новороздільчани розуміють, що те що влаштовують у їхньому місті німецькі роботодавці з ODW «Elektronik», це ще не європейські стандарти, а скоріш за все, – стандарти некваліфіковано організованої роботи керівництвом даної німецької фірми і деякими представниками місцевої влади. Але від того розуміння не стає легше, хотілось би щоб контролюючі органи, усе-таки звернули увагу на цей безлад і намагання, тримати людей у рабстві, користуючись негараздами, які є, тепер, у нашій країні. Адже, подібна проблема існує не тільки у Новому Роздолі, скоріш за все, така «організація праці» присутня і на інших фірмах, підприємствах, не обов’язково німецьких.

Невже, завжди, навіть у фірмах з іноземним капіталом, потрібно добиватися своїх прав завдяки страйкам і протестам?

Юрій Сидоренко

1 Comment on "Німецькі роботодавці в Україні: діють за європейськими стандартами?"

  1. Навідайтеся до Стрия, Львівської обл. та запитайте за УБЕР менеджмент. Даруйте на слові, але багато німців далі дотримується воєнного гасла, що для “українців у них нема нічого у Європі лиш мітла і сапа”. Якби проклята росія не загарбала України, то й цих швабів пройдисвітів не потребували б нині. Одне важливо знати українцям ЗНАЙТЕ СОБІ ЦІНУ ЗА ПРАЦЮ. ЯКщо будете кланятися за зламаний гріш – вони будуть ще нахабніше вас визискувати на вашій ж землі.
    P.S.Шкода, що на фабриці “Спорт” про який розповіла пані Тютюн ніхто з тих жіночок, яких принижував і катував цей німак НЕ ЗАЇХАЛИ ЙОМУ ПО- МАРМИЗІ, або самі знаєте куди.

Comments are closed.

More in Влада, Громадські акції, Новини, Події, Суспільство, Протест
gNeJZWgEFFs
Затоплений гуртожиток Харківського національного університету № 9. Ми чекаємо на Євро!.. (ФОТО+ВІДЕО)

Вже приблизно два місяці у першому корпусі лівого крила гуртожитку № 9 ХНУ ім. Каразіна відбувається щось, що неможливо описати...

Close