Останні новини

Яка вона – внутрішня міграція?

Окрім зовнішньої, існує ще і внутрішня міграція. Вона присутня, фактично у всіх країнах світу, але різниться за принципами пресування. В Україні, маємо внутрішню міграцію доволі таки активну. Люди переїжджають, здебільшого, з сіл до міста, з меншого міста до більшого, з одного регіону в інший. Примушують людей покидати насиджені місця різні причини, але найголовнішою є – пошук роботи, заробітку. Люди які переїжджають зі сіл до міста, намагаються знайти роботу на підприємствах, фабриках, заводах, установах, бо робота, як правило, престижна і більш оплачувана. Переїжджають люди з регіону в регіон, з міста до міста і з інших причин, зокрема, пов’язаних з професією чи життєвими обставинами.

Втім, дещо призабулася сезонна міграція. Більше п’ятнадцяти-двадцяти років тому, сезонна міграція, або її називали – заробітки, була поширена майже по всій Україні. Оскільки, багато людей з міста, мало не кожного літа, їздили в колгоспи на різні сільськогосподарські чи будівельні роботи, збори врожаю. Найчастіше, така міграція відбувалася зі Західних областей у Східні та Південні. У Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях збирали врожай пшениці, помідорів, цибулі, винограду (Крим), їздили обробляти буряки у Вінницьку, Хмельницьку тощо.

Позаяк, маємо, на сьогодні великі проблеми з працевлаштуванням та можливістю заробити на прожиток, то, мабуть було би непогано, хоч частково, відновити подібну сезонну робочу міграцію. Адже, те що робоча сила на колективних, державних, фермерських господарствах потрібна, не є секретом. Необхідно лише, робити подібні заходи організовано.

Як правило, люди почали їздити на сезонні роботи до Польщі та до інших сусідніх країн. Там вищий  заробіток, умови проживання кращі, і платять грошима, а не сільськогосподарською продукцією, яку потрібно ще продати.

 Але, хто б у сучасній Україні міг організувати подібні сезонні переїзди? У радянські часи, почасти, подібною організацією займалися комсомольські організації. Хто б взявся за дуже важливу організацію праці? Адже, і врожаю буде більше зібрано, і люди зможуть заробити в себе на батьківщині хоч якусь копійку. Та мабуть, такі державні структури в Україні існують, і звуть їх – центри зайнятості. Саме центри зайнятості, мали би подбати про людину і її зайнятість. Тим більше, що таким структурам, як дані центри, організовувати подібні заходи простіше простого. У центрах зайнятості Східних і Південних областей, працівники можуть зібрати інформацію про потребу у робітниках, різних спеціальностей, у потрібний час і передати цю інформацію до центрів зайнятості Західних областей. Нічого складного, інформацію розмістити на стендах, подати у місцеві засоби масової інформації, і обов’язково, знайдуться охочі попрацювати у такий спосіб.

Так чому ж  центри зайнятості не займаються такою потрібною роботою? Може тому, що, власне, це і потребує роботи від працівників центрів. Он що з даного приводу дослідив журналіст і депутат ВРУ першого демократичного скликання Дмитро Чобіт (http://www.expres.ua/main/2012/03/07/61893): «По всiй Українi впродовж останнiх рокiв набудовано немало новiсiньких центрiв зайнятостi, один вiд одного кращий. Не центри допомоги безробiтним, а шедеври архiтектури i дизайну. Куди там iноземним. Знаю це з власного досвiду. Влiтку 2010 року довелося побувати на бiржi працi (по-нiмецьки “Арбайтсамт”) у мiстi Людвiгсбург, що бiля Штутгарта. Займає кiлька кiмнат на другому поверсi звичайного чотириповерхового будинку. Працюють там 16 осiб, обслуговують майже 200-тисячне мiсто та ще з численними околицями: пропонують вакансiї, нараховують допомогу безробiтним, ведуть вкрай обмежений облiк жодної зайвої писанини i бюрократизму. Для порiвняння: 28 працiвникiв нашого середньостатичного райцентру зайнятостi обслуговують район з населенням, що в 4 рази менше, нiж у Людвiгсбурзi з околицями!

Ось приклади з життя українських центрiв зайнятостi. У централiзованому порядку усi центри зайнятостi України отримали подiуми для ведення роз’яснювальної роботи серед населення про законодавство щодо соцiального захисту вiд безробiття. Подiум являє собою конструкцiю, яка складається iз розбiрного каркаса iз труб, шнурiв, настилу iз грубої фанери та прогумованого брезентового тенту темно-синього кольору. Це така собi мiнi-концертна сцена iз накриттям вiд негоди агiтатора гiдна цiна такого агiтацiйно-пропагандистського дива щонайбiльше три тисячi гривень. Але на облiку стоїть його справжня вартiсть 23 тис. 805 грн. Помножте цю суму на 624 (кiлькiсть районних i мiських центрiв зайнятостi), i вийде солiдна сума 15 млн. грн., тобто вартiсть будiвництва дитячого садка».

 Схоже на те, що наші центри зайнятості займаються не тим що потрібно, замість того, щоб допомагати людям, працівники ведуть бесіди, множать папери і звітують перед начальством. Подають неправдиву, у принципі, інформацію щодо статистики про кількість безробітних у нашій країні. За останніми даними на обліку по Україні безробітних числиться один мільйон двісті тисяч осіб. Але, куди поділись сім мільйонів осіб, які працюють за кордоном? Адже вони в Україні мають мати статус безробітного. Чому їх не враховують? Вони є теж українськими громадянами, і мають такі самі права як і інші громадяни, в тому числі і державні службовці.

Юрій Сидоренко

More in Громадські акції, Новини, Суспільство
vperde
За Королевську агітують під виглядом соцопитування (+інфа з Києва і Харкова)

Уже кілька днів по Черкасах ходять люди, які представляються соціологічною службою й під приводом соцопитування агітують за Наталію Королевську та...

Close