Останні новини

Юрій Андрухович: Колишні чоловіки

Усе, на що вони здатні, всі їхні висновки – смертну кару назад! Віддайте нам смертну кару негайно – і буде знову порядок! Ну так, безяйцеві боягузи обов’язково виявляються ще й садистами.

“Українські чоловіки – садисти”. Так стверджує мій приятель Фред. Він пожив у нас декілька років і дечого навчився. Якось він розповів: “Я зустрічався з дівчиною, яка мала свій перший секс, коли їй було дванадцять. Я став запитувати про подробиці, ну, зрозумій мене правильно, я хотів знати, чи її до цього не змушували, бо її ж напевно змушували, я ж за неї переживав. А вона вже нічого не пам’ятає, уявляєш? Каже, в нашій країні так прийнято, звичайна історія. До того ж, каже вона, я сама винна. Не треба було з ними всіма йти на квартиру”. Фред сильно хвилювався, коли все це мені розповідав.

“Сама винна” – дуже непогана відмазка. Тому й дуже поширена. До ґвалтівників у наших співгромадян куди більше співчутливого розуміння, ніж до їхніх жертв. Можливо, тому й пам’ятні знаки жертвам Голодомору в нас найчастіше загиджують або руйнують у місцевостях, по яких той же Голодомор найбільше й лютував.

Слава Богу – не всі кати вбивають своїх жертв. Деякі жертви помирають “власною” смертю. Минулої середи я ще був у Барселоні і в одному з інтерв’ю мимоволі згадав про епідемію зґвалтувань у нашій країні. Перекладачка не зрозуміла, про що я. Але я не хотів пояснювати цього ширше. Сьогодні від неї надійшов мейл: “Я нарешті зрозуміла, що саме Ви мали на увазі з отими зґвалтуваннями. Усі наші газети пишуть про Оксану”. Тобто вже й на край світу дійшло – до Іспанії.

На щастя для іспанок, червона армія у 1945-му до Іспанії не пробилась. Інакше й вони, подібно до німок, угорок або чешок, знали б, як воно лежати під радянськими воїнами-визволителями.

От і внуки не підводять пам’яті славних дідів. Тільки їм для цього вже й німок не треба – свої оксани є.

Усі знають про нас усе: країна нелюдей, холодна, тупа і жорстока. Такій країні, м’яко кажучи, так чи сяк кінець. Але чому нам і справді кінець, то це тому, що ту дівчину вбили зовсім ніякі не монстри, а “обычные парни обычной страны”. Нормальні пацани – з таких, як оцей, що все говорить і говорить по телефону, сидячи неподалік від мене в маршрутці: “Вона сама винна, були ж показанія офіціантки, що в тому кафе вона до них сама підійшла. Теж хароша! Треба було думать. Ну, але от палили вони її зря. Цього вже їм права не давали. А той третій, що її не насилував, а тільки помагав на смітник виносити, то він взагалі не при ділах. За що і його? Ех, жалко пацана. Пройде два місяці, люди забудуть. А пацану судімость. Нічого ж такого, сама винна!”.

У цей день я повертався до Франика. Навколо лютувала всіма вітрами українська арктична весна. Пронизливий холод бетонного автовокзалу змінився тяжкою задухою маршрутки. У ній було, як завжди, повно людей, і всі вони про щось говорили, тулились одне до одного й пітніли у своєму ще зимовому одязі, шаруділи важкими клунками. Студенти повертались додому і везли батькам невипрані речі, підібрані дорогою селяни везли у місто насіння і саджанці. Деякі з живців були такими довжелезними, що скидалися на рогачі. Раз у раз я поглядав у бік водія. За ним, ніби пекельний ліс, проростали дволапі яблуні, груші, вишні. Фруктовий сад – звісно, в майбутньому, а поки що лиш тонкі й довгі галузини, часом роздвоєні і схожі на рогачі, якими виймають горщики з печі. Скільки років цвітіння і життя у них іще попереду!

А цей хлопчак усе повторює і повторює своєму телефону: “Сама винна, сама винна”. Ну, чого тебе так на цьому заклинило, хлопчику? Я знаю, про кого він. Це не дівчина Фреда. Це будь-яка інша дівчина. Таких у нас сотні тисяч, бо це ж ніякий не виняток, це пересічність і вже майже норма. Катастрофа країни, чоловіки якої вже ні любити, ні захистити не можуть. Тобто вони вже колишні чоловіки. Їх ґвалтує влада цієї країни. Вони ґвалтують її, цієї країни, дівчат.

Цікаво, з ким оце він бесідує і кого так затято переконує. Свою маму, дівчину, сестру? Хоче сподобатися своїй нареченій тим, що однозначно засуджує легковажну поведінку загиблої? Принциповий такий хлопчина, правильно вихований і строгий.

Настільки нечувана трагедія насправді могла би змусити людей усієї країни врешті задуматися над собою, здригнутися від ганьби, заскрипіти зубами від розпачу, зробити якісь висновки, почати змінюватися. А тим часом? Усе, на що вони здатні, всі їхні висновки – смертну кару назад! Віддайте нам смертну кару негайно – і буде знову порядок! Ну так, безяйцеві боягузи обов’язково виявляються ще й садистами. Це закон природи, сказав би Фред. Буде вам, буде ще смертна кара. Буде – як отим білорусам.

А дівчина на тому боці мобільного слухає про ту, яка “винна сама”. Мабуть, вона потайки радіє – потенційний муж засуджує, правильним сім’янином буде. Інакше чого б ото він так розпинався, та ще й із такою нервовою скоромовкою?

Інакше чого б усі так дружно пітніли й відводили погляди – завжди кудись убік?

ТСН

1 Comment on "Юрій Андрухович: Колишні чоловіки"

  1. Полный бред Андруховича. Всі чоловіки в Україні насільники і садисти, а країна “нелюдей,тупа і жорстка”. Дуже погано , що цю гадость печатають і читають.

Comments are closed.

More in Події, Суспільство, Записки
Кіна не буде?!

Уряд дозволив прокат фільмів, дубльованих в Росії російською мовою. Податківці вилучили апаратурустудії дубляжу "Ле Доен". Український дубляж нищать економічно й...

Close