Останні новини

Проект №2450 (new edition) – чи зміниться ставлення органів влади до свободи мирних зібрань?

Проект Закону «Про порядок організації і проведення мирних заходів», названий кодовим словом «Проект №2450», за чотири роки у парламенті пережив досить складну історію і здобув у громадськості репутацію репресивного інструменту. Громадські активісти бачили у ньому загрозу погіршення ситуації, навіть на фоні того, що в останні роки суди задовольняють біля 90 відсотків звернень органів влади про заборону мирних зібрань. Також проект отримав два критичні висновки Венеціанської комісії.

У березні цього року Верховна Рада вирішила повернути проект на повторне друге читання. Цього разу до робочої групи з його доопрацювання було залучено більше представників громадськості. У результаті нелегких і гарячих дискусій народився компромісний документ, який хоч і не можна назвати ідеальним, але, на мій погляд, він може змінити ставлення органів влади до фундаментального права людини – на свободу мирних зібрань. Важливо, щоб органи влади перестали бачити у мирних зібраннях загрозу, а зрозуміли, що це важливий індикатор суспільних проблем, які держава зобов’язана вирішувати.

6 червня цього року Комітет з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин схвалив підготовлений до повторного другого читання проект закону про свободу мирних зібрань і рекомендував парламенту прийняти його як закон.

Чим же відрізняється цей проект від попередників?

По-перше, робоча група домовилася, що метою закону має стати забезпечення свободи мирних зібрань і обмеження випадків втручання у реалізацію цієї свободи, а не врегулювання порядку проведення мирних зібрань і не захист населення чи органів влади від мирних демонстрантів.

Відповідно проект закону отримав назву «Про свободу мирних зібрань», тоді як прийнятий у першому читанні проект називався «Про порядок організації та проведення мирних зібрань».

Змінився і підхід до розуміння обов’язку організатора повідомити орган влади про проведення мирного зібрання. Він слугуватиме сигналом для вжиття заходів щодо забезпечення безпеки учасників мирного зібрання та інших громадян, а не тому, щоб орган влади встиг звернутися до суду з позовом про заборону зібрання. Строк такого повідомлення зменшили удвічі – не пізніше ніж за два робочі дні до початку зібрання, а не за чотири, як було у попередньому тексті. Однак навіть такий термін викликав стурбованість у членів робочої групи, які представляють коаліцію «За мирний протест» та Українську гельсінську спілку з прав людини. Вони пропонували відповідно 12 годин або одну добу.

На мій погляд, у сьогоднішніх умовах судових заборон, у тому числі через несвоєчасне повідомлення про проведення мирного зібрання, це питання актуальне. Однак воно перестане бути принциповим, якщо взяти до уваги, що проект передбачає спонтанні мирні зібрання – тобто такі зібрання, що спричинені подією, яку неможливо було передбачити, щоб завчасно попередити про їх проведення. Але і в цьому випадку орган влади можна повідомити про спонтанне мирне зібрання – навіть дзвінком на номер 102. З моменту повідомлення влада нестиме відповідальність за безпеку учасників такого зібрання та громадський порядок.

Крім того, неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про проведення мирного зібрання, за проектом, не може бути підставою для будь-яких обмежень, оскільки зібрання має мирний характер. При цьому враховано позиціюЄвропейського суду з прав людини про те, що «незаконність демонстрації (тобто незаконність лише внаслідок її проведення без попереднього повідомлення – Р.К.) не виправдовує втручання у свободу зібрань».

Також важливо добитися, щоб за саме по собі неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення організатора мирного зібрання не притягували до адміністративної відповідальності. Адже відповідно до практики Європейського суду з прав людини «право взяти участь у мирному зібранні має таке велике значення, що до особи не можна застосовувати санкції – навіть у вигляді найменшого дисциплінарного покарання – за участь у незабороненому зібранні, якщо лише така особа не вчить при цьому дії, які заслуговують на засудження».

На жаль, перехідні положення проекту не містять змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, зокрема до її статті 185-1, яка є найбільш репресивною і дає можливість притягувати до відповідальності аж до адміністративного арешту за так звані «несанкціоновані» мітинги. І це також викликає стурбованість у громадськості. Водночас за годину до засідання профільного комітету народний депутат України Ю. Мірошниченко вніс на розгляд парламенту законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо свободи мирних зібрань. Більшість положень цього законопроекту напрацьовані тією ж робочою групою, і разом із законом про мирні зібрання мають покращити ситуацію у відповідній сфері за умови їх одночасного введення в дію.

Прогресивним є положення проекту, підготовленого до повторного другого читання, за яким мирне зібрання може відбуватися у будь-якому публічному місці. Сьогодні місцеві органи усупереч Конституції часто приймають локальні акти, якими визначають місця, де можна проводити мирні зібрання, а де не можна. У Полтаві, наприклад, збиратися мирно можна лише біля стадіону «Ворскла». А якщо в іншому місці – то суди забороняють. Проектом запропоновано визначити перелік закритих для доступу громадськості місць, де збиратися не можна (закриті для вільного доступу території об’єктів підвищеної небезпеки, землі оборони тощо). Але зробили цей перелік невичерпним, надавши можливість встановлювати обмеження іншими законами. На жаль, такий підхід не сприяє юридичній визначеності, оскільки ускладнює ідентифікацію таких місць.

Важливо, що положення проекту спрямовані на зменшення кількості звернень до суду з позовами про обмеження свободи мирних зібрань. Зокрема, конкретизовані конституційні підстави для звернення до суду щодо обмеження свободи мирних зібрань. Їх сім і вони досить чіткі та рідкісні. Так, свободу мирних зібрань може обмежити лише суд і лише у таких випадках:

– зібрання має метою ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

– необхідність захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України від незаконних посягань;

– зібрання має метою пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

– запобігання реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів для заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб;

– установлення на відповідній території тимчасового обмеження щодо проведення мирних зібрань указом Президента України про введення надзвичайного стану або воєнного стану затвердженим Верховною Радою України відповідно до Конституції України та законів України про правовий режим надзвичайного стану, про правовий режим воєнного стану;

– установлення рішенням Кабінету Міністрів України на відповідній території карантину відповідно до закону про захист населення від інфекційних хвороб, якщо воно передбачає можливість обмеження судом свободи мирних зібрань з метою захисту населення від епідемії (спалаху) особливо небезпечної інфекційної хвороби;

– зібрання має метою перешкоджання реалізації прав та свобод інших осіб.

Лише останній пункт є доволі оціночним, але суди мали би тлумачити це положення з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої «будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче, до певної міри порушує загальний перебіг життя, включаючи перешкоди для дорожнього руху, і органам влади слід проявити певну терпимість відносно мирних зібрань». Тому не можна заборонити мирне зібрання, яке об’єктивно створює перешкоди у реалізації певних повсякденних можливостей, лише тому, що зібралося багато людей. Обмежити можна лише те зібрання, яке має метою створити перешкоди для реалізації основоположних прав – наприклад, коли організатори мирного зібрання планують фізично не допускати вірян до церкви. Але й у цьому випадку не потрібно забороняти таке зібрання, оскільки, за проектом, суд отримає декілька інших – менш втручальних – способів обмеження свободи мирних зібрань. Наприклад, у цьому випадку суд може обмежити тривалість такого мирного зібрання у тій мірі, яка достатня для висловлення своєї позиції учасниками зібрання, але яка б давала можливість прихожанам відвідати церкву під час богослужіння. Тобто заборона мирного зібрання, що сьогодні застосовується судами як чи не єдиний спосіб обмеження, має стати винятковим заходом, а спосіб обмеження повинен обиратися за принципом пропорційності.

Також законопроект не допускає обмеження свободи мирних зібрань у разі проведення одночасних мирних зібрань, зокрема контрзібрання; проведення одночасно з мирним зібранням інших масових чи охоронюваних заходів, в тому числі святкувань, концертів, візитів посадових осіб, великої кількості учасників мирного зібрання. Нагадаємо, що сьогодні саме ці підстави суди дуже часто використовують для заборони мирних зібрань.

Усе це дасть можливість суддям відмовитися від відповідальності, яку фактично на них переклали органи внутрішніх справ. Сьогодні деякі судді визнають, що забороняють зібрання лише тому, що коли їхні учасники поб‘ються між собою, то звинувачувати у цьому будуть суд. Але ж насправді обов’язок забезпечувати громадський порядок лежить на міліції, а не на суді. До речі, про це дуже слушно сказано в одному з судових рішень (позивач-орган влади посилався на власну неспроможність забезпечити громадський порядок і безпеку громадян): «одним з основних завдань міліції є охорона і забезпечення громадського порядку. … від суду вимагається прийняття рішення з метою забезпечення громадського порядку, що не є завданням суду. Завданням суду є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин…  Невиконання чи неналежне виконання суб’єктом свого обов’язку, передбаченого законом, не може бути підставою для обмеження конституційних прав».

Мало того, вирішуючи звернутися до суду, орган влади, за проектом, повинен ініціювати переговори з організатором, щоб усунути обставини, що можуть стати підставою для обмеження свободи мирних зібрань.

Зважаючи на такі новели, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади мали би відмовитися від практики звернень до суду про заборону мирних зібрань, а більше уваги приділяли б сприянню безперешкодному і безпечному їх проведенню. До речі, якщо вірити даним Єдиного державного реєстру судових рішень, саме таку тактику обрала Київська міська державна адміністрація цього року. Так, вона лише двічі зверталася до суду з вимогою заборонити мирне зібрання і суд задовольнив один позов, тоді як минулого року було щонайменше дванадцять заборон.

Також проект містить інші механізми, які дадуть можливість органам влади перейти від тактики конфронтації з протестувальниками чи демонстрантами до конструктивного діалогу. Важливо, щоб цього хотіли обидві сторони.

Таким чином, прийняття Закону «Про свободу мирних зібрань» з одночасним внесенням змін до пов’язаних законів може стати значним кроком для подолання репресивної практики втручань органів влади у реалізацію свободи мирних зібрань. Водночас ефективне впровадження закону у життя вимагатиме проведення просвітницької кампанії для представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суддів, громадських активістів. Інакше усі позитивні новели можуть бути знівельовані практикою правозастосування.

Роман Куйбіда,
Центр політико-правових реформ,
член робочої групи з доопрацювання
до повторного другого читання законопроекту №2450

http://www.pravo.org.ua/index.php/component/content/article/114-2012-04-21-15-17-54/598–2450-new-edition

More in Влада, Моніторинг, Новини, Події, Політика, Суспільство, Верховна Рада, Свобода мирних зібрань
Яких терористів боїться мер Броварів? ФОТО, ВІДЕО

Наприкінці весни броварський міськвиконком був зайнятим вигадуванням причин, по яким необхідно було терміново заборонити організацію будь-яких заходів в центральній частині...

Close