Останні новини

На Черкащині на честь генерала Армії УНР назвали площу

У селі Соколівка Жашківського району Черкаської області з’явилась площа імені Гаврила Базильського. Відповідне рішення ухвалили сільська рада.

         З пропозицією вшанувати генерал-хорунжого Армії УНР до сільської ради звернулась благодійна ініціатива «Героїка». «У своєму зверненні, ми обґрунтували потребу вшанувати видатного односельця. На нашу думку ім’я українського генерала має прикрашати площу або вулицю в самому центрі села. В такий спосіб сільська громада виявляє свою повагу до тих, хто освятив свободу України власною кров’ю. Площа ім. Гаврила Базильського, на якій розташована сільська рада, буде нагадувати наступним поколінням депутатів, завдяки кому над будівлею ради майорить жовто-блакитний прапор», – зазначили представники «Героїки».

         Також своїм рішенням Соколівська сільська рада постановила спорудити в центрі села пам’ятний знак на честь генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського.

Історична довідка.

Гаври́ло Мака́рович Бази́льський (*25 березня 1880, с. Сколівка Уманського повіту Київської губернії — †17 жовтня 1937, Польща) — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки.

Походив з селян села Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії (Харківська губернія). 30 вересня 1900 року вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 175-го піхотного Батуринського полку. 4 вересня 1901 року складав вступні іспити до Чугуївського піхотного юнкерського училища, але невдало. 3 вересня 1902 року склав іспити успішно, проте не пройшов за конкурсом. 17 жовтня 1902 року був зарахований до училища поза штатом.

22 квітня 1905 року закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, вийшов підпоручиком до 200-го піхотного резервового Іжорського полку (с. Медвежий Стан під Санкт-Петербургом). У 1911 році був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам’янець-Подільський, згодом — Умань).

З початком Першої світової війни був переведений до 258-го піхотного Кишинівського полку, який розгортався з кадрів 74-го Ставропольського. У складі полку під час боїв був контужений та поранений. Командував ротою протягом 7 місяців, виконував обов’язки помічника командира полку з господарчої частини протягом 11 місяців. З 12 березня 1917 року — виконувач обов’язків командира 258-го піхотного Кишинівського полку (затверджений на цій посаді наприкінці червня 1917 року). 16 червня 1917 року дістав звання полковника. За Першу світову війну нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бойовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня з мечами та биндою. Мав блискучі атестації начальства.

У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65-й піхотній дивізії, до складу якої входив 258-й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, в кінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані (до місця формування у 1914 році). До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65-ї піхотної дивізії Армії Української Держави. З 10 липня 1918 року — командир 42-го (згодом 32-го) пішого Сумського полку (колишнього 258-го Кишинівського) 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11-ї пішої кадрової дивізії.

З 11 червня 1919 року — начальник 8-ї Запорізької дивізії. У грудні 1919 року був інтернований поляками. У травні-липні 1920 року — командувач Запасових військ Армії УНР, що були переформовані у 1-шу Кулеметну дивізію, був начальником цієї дивізії. З 5 жовтня 1920 року — генерал-хорунжий. З 12 жовтня 1920 року — начальник 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.

Помер 17 жовтня 1937 року та похований у місті Каліш (Польща).

More in Громадські акції, Новини, Події, Суспільство, Наша історія
У “Freedom House” кажуть, що Україна може осоромитися і впасти до рівня Росії

Чемпіонат "Євро-2012" може перетворитися на сором для української влади, вважає керівник "Freedom House" Дейвід Креймер.

Close