Нам хотілося б звернутися до громадян України, схильних впадати в зневіру, і нагадати: на сторожі національної долі стоять сили, могутніші за сезонну владу.
Українська мова в Україні — то одна з первісних аксіом на тисячоліття. Її не спростувати. Мова нації — то її обличчя. Її візитівка в світ. При тому не англійська в Індії, не французька в Африці. Нас чомусь цікавить мова в осерді нації, а не її колоніяльний варіянт.
Особливу увагу у світі викличе мова народу, що вижив і зберіг свою культуру в тисячоліття бездержавности, проголосив свою незалежність і свою Конституцію, в якій закріпив свою мову як державну.
То явище гідне поваги.
А водночас викликає настороженість: а як до цього поставляться будівничі збанкрутілої імперії? Вони ж крізь землю не провалилися. У них же вціліли усі кадри та збереглися усі методи.
А головне — вони нічого не забули, і нічого не навчилися.
Імперська хвороба з нахилом душити невиліковна.
Колишні слуги — вони ж вічні слуги…
Є щось особливо зверхнє і зневажливе в тому, що на українську національну гору напускають піґмеїв, оснащених павутиною юридичного плетива, бо хто стане вступати в дискусії з Ківаловим і Колісниченком, ознайомившись з їхньою творчістю.
Але ж є закон відповідальности, є карма якої “політики” не розуміють.
Сам факт винесення на розгляд Верховної Ради законопроекту про другу державну мову є зневагою до Конституції, прийнятої Верховною Радою. Екс-президент Л. Кравчук назвав це свідомою провокацією, спрямованою на розкол суспільства.
Справді, Верховній Раді пропонують зраду свого ж Закону, чітко закріпленого в ст. 10.
Усе це, на жаль, свідчить про культурний рівень депутатської більшості, яка думає, що голосування є перемогою. Ніякі рішення інституції, не авторитетної в народі, не матимуть значення.
Але день 5 червня, безперечно, ввійде в історію як демонстрація цинічної зневаги до закону і до українського народу.
Звичайно, люди без гідності ганьби не бояться. Але вона з ними навіки.
Український народ століттями виборював право на своє ім’я і свою мову. Той факт записаний в книгах, вагоміших за протоколи сезонної Верховної Ради.
Нам хотілося б звернутися до громадян України, схильних впадати в зневіру, і нагадати: на сторожі національної долі стоять сили, могутніші за сезонну владу. Тільки ті сили діють через людину, через гідного і сміливого громадянина.
Хто бореться, той поборе.
Хто терпить — тому лиш горе.
Євген Сверстюк, учасник Ініціативної групи “Першого грудня”
http://tsn.ua/politika/yevgen-sverstyuk-ukrayinska-mova-v-ukrayini.html