Останні новини

Декілька варіантів, щодо вирішення мовної проблеми в Україні

       Українські науковці дослідили, що у нашій історії, різними окупантами, було узаконено біля півтисячі заборон, або обмеження використання української мови. Здається, що будь-яка мова, потрібна людині, для спілкування і різноманітних комунікативних функцій. Проте, з розвитком держав і суспільств, стало зрозуміло, що саме мова, може бути, чи не найголовнішою ознакою нації.

         Так трапилося і з нашою українською мовою, окупанти, особливо російські, воювали проти нашої мови, не через те, що вона, нібито, гірша у спілкуванні, а тому що, носії української мови, українці, представляли українську націю. Українці в минулому, потрапили до російської імперії, не тому, що програли бій, чи війну, а в результаті, політичних помилок тодішнього керівництва України. Скориставшись подарунком, від довірливих українців, царська Московія, спочатку брехнею і підступом, а потім, неймовірною русифікацією і жорстокістю, утримувала українців у межах імперії. Увесь час перебування України в складі російської імперії, українці боролися за свою незалежність, і звичайно – мову, – бо не було б так багато заборон.

         На початку двадцятого століття, українці знову не програли війни у відкритому бою росіянам, а повірили російським більшовикам, що, – фабрики віддадуть робочим, а землю селянам. Саме українські селяни довірилися комуністичній брехні, і розплачуються (їхні нащадки), на жаль, по сьогодні. І що найгірше, Громадянська війна виснажила українську націю. Громадянська війна була можливою тому, що частина українців стала бік російських комуністів, а частина відстоювала своє українське. Відтак Кремлем, і було здійснено Голодомор-геноцид українців, – нищення носіїв української мови. Вже сьогодні, не тільки зі слів очевидців, а і з архівних матеріалів, знаємо, як винищували українців цілими селами. Російські комуністи, замордувавши людей у селі, два тижні його «провітрювали», а потім завозили у ті села, зморені голодом, – росіян.  

         Не тільки тоді, у тридцятих, а всю історію російсько-радянської імперії в Україну, на постійне проживання, московська влада, завозила представників російського етносу. Уже в останні місяці функціонування імперії, коли діяла декларація про державний суверенітет України, повних обертів набирав Народний Рух України та Українська Гельсінська Спілка, до України продовжували завозити росіян. На, Харківській трасі, можна було побачити автомобільні колони. Під час зупинки колон, до російських мігрантів підходили люди та запитували, – звідкіля вони, і куди прямують? Відповідь була приблизно такою: «Нам сказали собираться, и что мы поедем в Украину на постоянное жительство, потому что, среди хохлов, легче прожить…». Такі автоколони з росіянами їхали в Україну, аж до проголошення державної незалежності.

         Звісно, що таке завезене населення, інтегруватися в українське суспільство не захотіло. Бо навіщо, набагато легше обрати проросійську владу, заставити, або обдурити хохлів (нібито ми народи браття, – що є абсолютною брехнею), та добитися другої державної російської. Це ж привезене з Росії населення, завдяки, щирості і доброті, а деколи «рабській психології» українців зі Сходу, має перевагу в отриманні роботи та різноманітних державних пільг. Навіть у Києві, Столиці України, швидше працевлаштовуються люди, які говорять російською. Роботодавець, приблизно на вісімдесят відсотків російськомовний. Часто українці скаржаться, що їх не взяли на роботу, позаяк вони україномовні, точніше українці. Деякі роботодавці, нерідко, мусять пристосовуватися до влади, яку представляє Партія регіонів, – партія російської меншини в Україні.

         Можна припустити, що таке російське населення, завозилося в Україну спеціально (п’ята колона), розуміючи, що Україна стане вільною. Це добре видно, за поступками російської влади. Вона, вже вкотре, має намір скористатися негараздами становлення української держави, і намагається спочатку зрусифікувати, посварити, розділити навпіл, а потім приєднати до задекларованої теперішнім керівництвом РФ, новітньої імперії.

          Хороші добросусідські стосунки, між Україною і Росією, були тоді, коли президентом Російської Федерації був Борис Єльцин.  Держави легко домовлялися про все, і про економічні відносини, і про гуманітарну сферу та багато чого іншого. Не було диктату і принижень з Москви. Різні війни почалися з приходом до високої влади в РФ, кагебіста, Володимира Путіна. Чомусь цьому правителю, захотілося утворити ще одну імперію. І саме при ньому, було запущено проекти Митний Союз, Євро-азійський Союз, «Російський світ».

          А в Україні підняли голови, російські ідеологи і русифікатори: Корнілов, Колесніченко, Олена Бондаренко, Ківалов, Костусєв і їм подібні. Мабуть товариш Путін, вважає, що новітня російська імперія, без України не можлива. Так вважали російські царі і головний ідол комунізму Ленін. Але, напевне, Путін, погано знає історію Росії, бо втягуючи Україну в імперію, – ніхто інший, як український народ, завжди розвалював ці імперії. То навіщо повторювати помилки попередників. Чи не краще взятися, за розвиток своєї російської економіки і збільшити соціальні стандарти громадянам Росії.

        Мабуть Путін, таки помиляється, бо ще до недавно, вважалося що, він є найпопулярнішим політиком у РФ, і його прийняті рішення не обговорюються і тп. Але, вже були і Болотна площа, і марш мільйонів, і видно що в Росії, є багато людей, незадоволених політикою Путіна. І це є теж зрозумілим, бо політика Путіна не розрахована, на подолання криз, розвиток інноваційної економіки, технологій тощо, а утримання РФ, в цілісності та геополітичній гегемонії. Це політика вчорашнього дня, тому в Росії з’явилася сучасна демократична опозиція яка мислить по іншому. Отже, слухати Путіна, немає сенсу, бо Росію, чекає зміна влади.

      Зміна влади в Україні відбудеться через декілька місяців, завдяки черговим, а може і достроковим, парламентським виборам. Саме опозиційні патріотичні сили, партії, які завтра матимуть більшість у законодавчій владі, у своїх програмах, мають передбачити ситуацію з мовною проблемою. Потрібно буде створювати спеціальні програми з інтеграції в українське суспільство, для мігрантів з Росії, які прибули до України, приблизно за останніх п’ятдесят років. Це важко зробити, але необхідно, тим більше, що у нас в Україні, вже є досвід інтеграції. Мається на увазі робота з біженцями, мігрантами, з Близького Сходу, Африки та інших континентів і країн. Люди, які прибувають до України, не російського походження, доволі легко вписуються в українське життя: вивчають українську мову, діти вчаться в школах, хто знаходить роботу працює, мігранти не задіяні в антиукраїнських організаціях і вчинках.

        Либонь, мігранти не російського походження інтегруються досить швидко, позаяк, не підпадають під російську пропаганду і не звертають на неї уваги. Тому, потрібно буде, усунути осередки антиукраїнської діяльності: як політичні сили, так і окремих персонажів. Варто буде, позбавити громадянства, і видворити за межі України людей які нанесли і наносять шкоди українській державності. У першу чергу найбільш типових: корнілових, колесніченків, ківалових, і багато інших антиукраїнських «діячів».

          Оскільки, Партія регіонів і Комуністична партія, є головними у незаконному проштовхуванні антиукраїнського мовного законопроекту, і головними дестабілізуючими політичними силами в Україні, їхню діяльність потрібно – заборонити. Заборонивши, ці дві антиукраїнські партії, російська пропаганда втратить своє значення і вплив та не матиме підґрунтя для русифікації.  

        Слава Україні!     

        Юрій Сидоренко

2 Comments on "Декілька варіантів, щодо вирішення мовної проблеми в Україні"

  1. Роман | 10-07-2012 15:08 at 15:08 |

    Емоційно, але як можна так помилятися у комах і стивити їх де заманеться! Ну якщо сам не вмієш, дай комусь почитати і виправити! Не можна робити стільки помилок майже у кожному реченні!!! Особливо, якщо ти стоїш на захисті мови, до того ж читати важко.

    • Yuriy Sydorenko · | 11-07-2012 00:37 at 00:37 |

      Я знаю, що погано розставляю коми. Колись, мені сказали, що коми для того і є, щоб, власне, виразити емоції. Вичитувати немаю кому дати. Усе на власний розсуд. Авторське право. Мова, це не тільки правопис, читають люди не завжди ті, які знають добре правопис. Пишу не для того щоб показати який я грамотний, а щоб висловити свої думки з певних питань. Якщо буду звертати увагу на свій правопис, то писати не доведеться. Коли читаю тексти на інших сайтах, то і я, негрмотний, бачу багато помилок. Коми, то ше не страшно. То що робити? Не писати? Помилки бачать ті, хто їх виде. Буду удосконалювати своє письмо.
      Дякую!

Comments are closed.

More in Влада, Громадські акції, Новини, Події, Політика, Право, Суспільство, Протест
Прийняття закону про мови спричинило максимальну кількість протестів за останні три роки

...

Close