Пам’яті Лісового Василя Семеновича


ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

17 травня (насправді 29 серпня 1937 + 20 липня 2012

З глибоким сумом сповіщаємо, що 20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер великий громадянин України, філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарности побажав бути засудженим разом із ними.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

Народився Василь Лісовий у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917-20 рр. (запам’яталися слова матері: “От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали”), про колективізацію, розкуркулення і голод 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.

1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966 – 1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті. З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”.

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”. Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”.

Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки. Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.

Карався таборах Мордовії ЖХ-385/3 (сел. Барашево, 1974-75), № 19 (сел. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у табори Пермської обл. ВС-389/37, сел. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за перехід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в сел. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув її і був засуджений за звинуваченням у “дармоїдстві” до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у сел. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до чоловіка переїхала дружина Віра Лісова з дітьми Мирославою та Оксеном.

Звільнений у липні 1983.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського  р-ну (1987-1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 реабілітований, у 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996-1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими й політичними організаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Усе життя Василя Лісового – яскравий зразок громадянського служіння рідному українському народові.

Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого Василя і сотвори йому вічную пам΄ять.

 

Бібліоґрафія:

Антін Коваль (В. Лісовий). Відкритий лист до депутатів Рад УРСР // Сучасність, рік ІХ, ч.10, жовтень, 1969; Зона, 1994, № 8, С. 125-148; http://archive.khpg.org/index.php?id=1201207207&w=%CB%B3%F1%EE%E2%E8%E9

В.Лісовий. Проти рожна. Авторська передмова до віршів, які друкуються лише тепер. – ж.  Україна, 1990, №16, квітень. – С. 13-16.

Історія філософії України. Хрестоматія. (Укладачі В.Лісовий та І.Русин не вказані). – К.: Либідь, 1993.

Карл Поппер. Злиденність історицизму. (Переклад і передмова). – К.: Абрис, 1994.

Англо-український філософський словник. (Статті, упорядкування). – К.: Либідь, 1996.

В.Лісовий. Культура, ідеологія, політика. Збірка есеїв. – К.: вид-во ім. Олени Теліги, 1997. – 352 с.

В.Лісовий. Основи сучасної філософії. // Філософська думка. – 1999, №1-2; 1999. – №3; 1999 – №4; 2000. – №4; 2001. – №2.

Філософський енциклопедичний словник. – Київ: Абрис, 2002 (десятки статей з філософії).

Енциклопедія сучасної України. – Т. 1-5. – К. – 2001-2006 (десятки статей з філософії).

Дмитро Чижевський. Філософські твори в 4-х томах. – К.: Смолоскип, 2005. (Укладання, передмова до третього тому).

В.Лісовий. Спогади. І. Початок дороги: місце і час. – ж. Сучасність. – 2003, № 5 (505), с. 127-145; ІІ. Руїна побуту, уривки традиції (повоєнні роки). – 2003, № 6 (506), с. 112-124; ІІІ. Школа: видіння сяйливих вершин (1945 – 1956). – 2003, № 10 (510), с. 95-117; ІV. Університет (1956-1962): як осягнути неосяжне. – 2004, № 1 (513), с. 98-119; VІ. Аспірантура, Інститут філософії: думка і дія (1966-1972). – 2004, № 4 (516), с. 123-138; 2. Викладання в Київському університеті. Інститут філософії. – 2004, № 11 (523), с. 143-151; 2004, № 12 (524), с. 127-140; http://archive.khpg.org/index.php?id=1281364212&w=%CB%B3%F1%EE%E2%E8%E9

Лісовий В.С. У багатоголоссі політичних дискусій: Статті та інтерв’ю. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 239.

II.

Three Philosophers – Political Prisners in The Soviet Union. – Smoloskyp samvydav series, № 4, 1976.

Хроника текущих событий. – Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 16-27.— С. 474.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. – С. 20, 24, 78; 1975, вип. 34. – С. 30; 1976, вип. 40. – С. 88, 138; 1979, вип. 36. – С. 16; 1980, вип. 53. – С. 87; вип. 54. – С. 76; 1981, вип. 57. – С. 94-95.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 6-4. 7-1, 10-3; 1981: 1, 2, 3, 6-34, 10, 11; 1982: 3-32; 1984: 3-20; 1985:

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 10, 90, 94, 112, 117, 125, 143, 193, 201, 202, 205.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 146, 175, 189, 193, 194, 195, 217, 220.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – С. 9 22 23 24 34 41-42 118; Т. 2. – С. 27 40-41 47 92 95; Т. 3. – С. 91, 103, 109; Т. – 191.

Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Липневих академічних читань. Випуск І. – К.: Український Центр духовної культури. – 2002. – С. 3-38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року. – С. 66–70.

Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – (За покажчиком).

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (В.Лісовий: с. 383-386); http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915214

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл. (В.Лісовий – с. 379 –381.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.07.2012.

Зв΄язок: тел. 044-285-12-11, моб. 066-66-33-046; E-mail: ovsienko49@gmail.com

1 Comment on "Пам’яті Лісового Василя Семеновича"

  1. ОЛЕСЯ | 20-07-2012 15:55 at 15:55 |

    Такі люди не тліють, а – горять, як найяскравіша зірничка. Сумно, що приходить час прощатися з ними, бо таки далеко передчасно відійшов у засвіти. Вірю, що життя св.п.п.Василя стало та завжди буде прикладом для наступних поколінь.

    ВІЧНА ПАМЯТЬ ПАТРІОТУ ВАСУЛЮ ЛІСОВОМУ!

    Найщиріші співчуття складаю Родині,Друзям і Побратимам св.п.Покійного. Це непомірна втрата для Української Држави.

Comments are closed.

More in Новини, Події, Наша історія
До голодувальників за мову долучилася хакрів’янка Жанна Титаренко

Сьогодні на знак протесту проти прийняття мовного законопроекту оголосила голодування одна з активісток харківського мовного Майдану Жанна Титаренко

Close