Останні новини

Безпам’ятство нащадків, або військово-морські фальсифікатори

(Про Військово-морський музей “Михайлівська батарея”)

У Севастополі 28 липня 2012 року в урочистій обстановці за участі місцевої влади і командування ВМС ЗС України, відкрили військово-морський музей «Михайлівська батарея». Відкриття військово-морського музею приурочено до Дня Війського-Морського Флоту Російської Федерації, який   у СРСР і в Російській Федерації завжди святкували і святкують в останню неділю липня кожного року. Цього року це святкування припало на неділю 29 липня.

Особливістю цьогорічного свята  є  спільне його відзначення Чорноморським флотом РФ та Військово-Морськими силами України. Українські Військово-Морські Сили, як видається, ніколи не мали сталої, твердої позиції стосовно дати заснування українського військового флоту і  святкували  то у квітні то у серпні, то як прийдеться.

Так мучились ВМС ЗС України,  «Як паралітик той на роздорожжю», аж допоки раптом, на Двадцять першому році Української Незалежної Держави, та  через двадцять років після створення організаційної групи  ВМС України,  Президент України Віктор Янукович видав Указ, котрим зобов’язав святкувати День ВМС разом (спільно) з Чорноморським Флотом Російської Федерації. Вони ж у нас займають  і землю і водну гладь і об’єкти нерухомості, і хоча у Києві кажуть то все наше, але росіяни ведуть себе у Севастополі,  як у себе дома.

Наглядно це демонструє військово-морський музей «Михайлівська батарея». Якщо для експонатів Чорноморського флоту РФ тут відведено 90%  музейної площі, то для ВМС ЗС України  «орендатори» виділили аж 10 % тої площі (один короткий фланг батареї)..

Експозиція росіян починається  з 1783 року «времен Очакова и покоренья Крыма». Експозиція ж українських військових моряків з якогось дива починається лише з квітня 1992 року, зі створення орггрупи ВМС України. Чим наше (?) командування дуже гордиться. Але, й навіть тут музейна експозиція чомусь зовсім замовчує про одного з Командувачів ВМС ЗС України, а саме, про віце-адмірала Безкоровайного Володимира Герасимовича, найпотужнішого головнокомандувача ВМС України.

За такого підходу до власної історії видно, що нікого з керівництва Міноборони, навіть тих, хто опікується військово-патріотичним вихованням, не  турбує те, що українські військові морячки не знатимуть ні власне свого роду, ні історії нашої морської звитяги, або з якого такого дива військовий корабель назвали «Гетьман Сагайдачний»?  Про це мова у статі.

У місті Севастополі на північному березі Севастопольської бухти, на мисі, що виступає на південний-захід, ще у 1794 році для захисту входу в бухту була збудована земляна батарея № 2. У 1806-1808 батарея була перебудована у формі неправильного чотирикутника, а в 1843-1845/1846 за проектом інженера-полковника ГУСТАВА ФЕЛЬКЕРЗАМА1 на місці земляної батареї № 2 була збудована двоповерхова мурована з тесаного вапняку батарея другої лінії оборони  Севастопольської бухти. Будівництво завершили у 1846 році. Батарея збудована у вигляді букви «С» – головний  фасад повернений до моря, і два коротких фланги. Довжина батареї з флангами 205 метрів, висота від фундаменту 10 метрів, товщина зовнішніх стін 1,8 метра. З пагорба батарея була захищена оборонним муром і ровом.

До 1846 року назва цього об’єкту – Михайлівський форт. Після 1846 – Михайлівська батарея.

В переддень Кримської війни  (4 жовтня  за старим стилем 1853-1856 рр.), та 349 денної оборони Севастополя в 1854-1855 роках на батареї було 77  гармат. Батарея, майже не брала участі у боротьбі з англо-французьким флотом, що бомбардував 5.10.1854 року місто. У жовтні  1854 року на батареї розмістили хворих і поранених, які були переведені із морського шпиталю. Загальновідомо, що саме українці складали переважну більшість захисників Севастополя у 1854-1855 роках.

Ось найвідоміші з українців, хто прославив Севастополь під час 349 денної оборони міста: Петро Кішка, Гнат Шевченко, Федір Заїка, Михайло Маришок,  Павло Головинський, Іван Дем’яненко, Микола Зінченко, Дмитро Горленко, Петро Даниленко, Семен Буденко, Андрій Гиденко, Макар Шульга, Корній Мітченко, Іван Димченко, Роман Журбенко, Василь Чумаченко, Микола Пащенко, Михайло Кузьменко.

Але у військово-морському музеї ВМС ЗС України Ви про це, не дізнаєтесь.

Опівдні 27 серпня 1855 року розпочався другий штурм Севастополя і до вечора князь Горчаков2 віддав наказ залишити Південну сторону, підірвавши порохові льохи й затопивши кораблі, що залишалися на рейді. Евакуація на Північну сторону пройшла спокійно, оскільки англійці і французи вважали, що місто заміноване. 28 серпня 1855 року росіяни зайняли оборону на Північній стороні, а 30 серпня  союзники увійшли в зруйноване і спалене місто.

Кривава трагедія під Севастополем підійшла до свого фіналу. Всього за час облоги союзники втратили, не рахуючи хворих і померлих від хвороб, 71 000 осіб. Втрати російських захисників (й українців), за офіційними даними, склали 102 000 солдатів і офіцерів.

Після закінчення Кримської війни батарея втратила своє бойове призначення і в кінці XX-на початку XX століття слугувала складом і казармою для 7-ї і 8-ї рот 2-го батальйону Севастопольської фортифікаційної артилерії.

Під час Першої світової війни 29 жовтня 1914 року німецький лінійний крейсер «ГЕБЕН» і крейсер «БРЕСЛАУ» йдучи за тралами двох турецьких міноносців «ТАШОС» і «САМСУН», 10 вузловим ходом підійшли до Севастополя обстріляли порт, російські кораблі і берегові бази  з дистанції 14 000 метрів (75 кабельтових). Російська фортифікаційна артилерія не стріляла на таку відстань.

«ГЕБЕН» наближався до Севастополя  вздовж берега з північного боку. Під прикриттям сльоти й туману він підійшов близько і берегові батареї  відкрили по ньому неприцільний вогонь з дистанції 7 800 м. «ГЕБЕН» відкрив вогонь із гармат головного та середнього калібру, він знаходився на відстані 7 400 метрів  (40 кабельтових) від входу в Севастопольську бухту, де стояв весь Чорноморський флот , чомусь не готовий до виходу в море. Кораблі були розташовані на рейді, на бочках у дві лінії, це заважало їм відкрити вогонь у відповідь.

«ГЕБЕН» розстрілював російський Чорноморський флот протягом 17 хвилин  з дистанції 7 800-11 800 метрів (42-64 кабельтових), німці випустили  47 снарядів калібру 280 мм і 12 снарядів калібру 150 мм. Він розпочав обстріл з Костянтинівського форту, це західніше Михайлівської батареї. Обстріляв снарядами  військовий шпиталь, вугільні склади, залізницю і Корабельну сторону Севастополя. Два снаряди попали в берегові батареї.

Командування Чорноморського флоту, заскочене зненацька (?) «несподіваним» бомбардуванням головної бази флоту Севастополя, погано орієнтувалось в обстановці. Вдень 29 жовтня 1914 р.  командуючий  Чорноморським флотом вице-адміралЕбергард3  все ж вивів основні сили флоту (5 лінійних кораблів, 3 крейсера і декілька міноносців) в море для пошуку «ГЕБЕНА» і «БРЕСЛАУ». Після тривалого крейсерства в південно-західній частині Чорного моря основні сили флоту повернулись в Севастополь,  так і не віднайшовши німецьких  крейсерів. Тож, набіг турецько-німецького флоту на   російські порти на Кавказькому узбережжі, в Криму на головну базу  Чорноморського флоту, пройшов безкарно. «ГЕБЕН» і «БРЕСЛАУ» пішли в Босфор.

Маємо зауважити, що за усіх часів Російської імперії Чорноморський флот традиційно комплектували вихідцями з України. Там служили уродженці Таврійської, Херсонської, Подільської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Волинської та  Холмської губерній. Це підтвердив свого часу адмірал Олександр Колчак4, який з  червня 1916 року командував Чорноморським флотом, а перед тим служив на  Балтійському. Ось його слова: «Офіцерство і матроси на Балтійському і Чорноморському флоті розрізнялися головним чином за місцем народження: ті, що жили на півдні, йшли на  південь, ті, які були з півночі, йшли на Балтику».  А ось уривок із промови командувача Чорноморським флотом адмірала Олександра Колчака на Пушкінській площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед багатотисячними колонами маніфестантів він сказав: «Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити про  своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким маю за честь, на 90% складається із синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі».

Але у Військово-морському музеї у Михайлівській батареї ви цієї цитати не знайдете. Там лише є портрет О. Колчака, на тій половині батареї,  де експозиції Чорноморського флоту РФ.

Та крім Олександра Колчака, за часів Української Народної Республіки Чорноморським флотом командували:

Командувач Чорноморського флоту УНР:

  • 22 — 30 квітня 1918 року — Михайло Саблін, контр-адмірал5.

Керівники Морських сил Чорного моря (у Новоросійську):

  • 30 квітня — 4 червня 1918 р. — Михайло Саблін, воєнмор.

Командувачі Чорноморського флоту Української Держави:

Командувачі Чорноморського Флоту УНР (за часів Директорії):

  • 14 грудня 1918 — квітень 1919 рр. — В’ячеслав Клочковський, контр-адмірал.
  • 9 квітня — 24 квітня 1919 — Михайло Білинський, військовий міністр (та командувач Приморським фронтом, відповідно до наказу «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря»)8.
  • 24 квітня 1919 — квітень 1920 — Микола Злобін, міністр морських справ УНР.
  • 20 квітня — листопад 1920 року — Михайло Остроградський, контр-адмірал, Начальник Морських сил УНР.

В 1920-1930-х роках приміщення Михайлівської батареї використовували під склад.

Під час  оборони Севастополя 1941-1942 рр., у другій половині червня 1942 року  на батареї був створений опорний пункт. Його  захищали бійці і командири 110-го зенітного артполку ППО ЧФ, берегової батареї № 102 і  авіаційних частин під командуванням капітана Р. Хайрулліна. Три доби гарнізон Михайлівської батареї відбивав атаки противника і за наказом командування евакуювався  в ніч на 24.06.1942.

Але про добре відомого нам героя-українця віце-адмірала Пилипенка Володимира Степановича, Героя Радянського Союзу, учасника оборони Севастополя,  в військово-морському музеї – ані телень. Чому так?

То ж знову повертаємось до питання – чому історія українського військового флоту в військово-морському музеї починається з 1992 року?

Запорізькі козаки ходили Чорним морем на Трапезунд, Босфор, брали Кафу, ще тоді коли Московське князівство лише  завойовувало Казань. Навіть поверховий погляд на історію українських моряків дає багато фактів, які навівають сумні роздуми про міру патріотизму тих, хто відповідав за організацію військово-морського музею у Севастополі.

Керували морськими походами часів Давньої України-Руси:

Командувачі морськими походами часів Запорозької Січі:

Прапор Запорозької Дунайської флотилії

Командувачі Чорноморською козацькою флотилією:

І, на закінчення, цілком риторичне запитання. Чи піднімемо ми військово-морську історію українського флоту за нинішнього її трактування владою?

Примітки:

1. Густав фон Фелькерзам (1799—1849) — генерал-майор, член інженерного відділення Воєнно-вченого комітету. В 1835 році Густав Фелькерзам був призначений керувати будівництвом Севастопольських укріплень.

2. Князь Михайло Дмитрович Горчаков (1793 — 1861) — російський воєначальник, генерал від артилерії (1844), керував обороною Севастополя з лютого по серпень 1855 рік.

3. Андрій Августович Ебергард (1856 —1919) — діяч російського флоту, адмірал.

4. Олександр Васильович Колчак (18741920) — військовий і державний діяч, полярний дослідник і вчений-океанограф Російської імперії українського козацького походження, адмірал. Є нащадком сотника козацького бузького війська Лук’яна Колчака і турецького воєначальника Ільяша Колчака-паші. На посаді  командувача Чорноморського флоту (1916-17), після лютневої революції позитивно відносився до українського національного відродженням в Криму.

5. Михайло Павлович Саблін (18691920) — російський імператорський та український військовий діяч, віце-адмірал, командувач Чорноморського флоту.  Під час його командування 29 квітня 1918 року майже весь флот підняв українські прапори.

6. Михайло Михайлович Остроградський (18621923) — український військовий діяч, контр-адмірал, командуючий Чорноморським флотом за часів Української Держави.

7. Клочковський В’ячеслав (Вацлав) Євгенович (18731930) —  український та польський військовий діяч, контр-адмірал, командувач Чорноморським флотом Української Держави, головний командир портів Чорного і Азовського морів.

8. Михайло Іванович Білинський (1882 — 1921) — український військовий діяч, контр-адмірал УНР. Наприкінці 1917 р. — один з організаторів українського морського міністерства. Організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919-1921). Учасник Першого й Другого зимових походів Армії УНР, в ході якого й загинув.

Богдан Мороз, голова Конгресу українців Севастополя

9 Comments on "Безпам’ятство нащадків, або військово-морські фальсифікатори"

  1. Оксана | 08-08-2012 10:42 at 10:42 |

    Дуже гарна і пізнавальна стаття!

    Дякую панові Богдану!

    Як би її ширше розповсюдити? Особисто я зроблю ксерокси статті і роздам своїм знайомим.

  2. Відомі факти, які ліквідатори України прагнуть
    приховати. Аргументація щодо необхідності мати
    потужну і розвинену Українську Державу –
    неспростовна. Ліквідатори України вважають, що приховуючи славні
    сторінки нашої минувшини, їм вдасться перемогти.
    Переможе Україна.
    Слава Звитязі!
    Слава Україні!

  3. Що тут скажеш… манкурти, а ще гірше янучари (в “сучасній орфографії”), або за Т. Шевченком – раби, підніжки, грязь Москви. Як далі дозволимо цим істотам нами керувати, то не буде в нас не те, що музеїв і флоту, а й самої України.

  4. Егорка | 08-08-2012 14:25 at 14:25 |

    любы друзи украинцы,вы гости в Севастополе и здесь вам не особо рады. привыкайте. ведите себя тихо, загорайте, арбузы кушайте – и всё будет добре. а если будете кричать что всё тут ваше и кто-то вам чё-то должен – попросим на выход. чао.

  5. Лазоркін | 08-08-2012 17:27 at 17:27 |

    Кому потрібна історія створення Збройних Сил України? Кому потрібна історія створення ВМС України? Знаю, що нинішній владі в Україні це не потрібно. Хто сьогодні пам”ятає, що полковник Лазоркін доклав зусиль до створення ВМС України? А це ж частина мого життя і результат моєї роботи заслуговує на повагу. Та навіть сам Ігор Тенюх жодного разу не привітав мене з днем народження, що ж тоді говорити про міністра оборони або президента? У першу чергу ми повинні самі поважати свою історію і давати відсіч тим, хто своїми брудними руками її торкається! На 1 жовтня 1991 року Робоча група, що складалася з Ігоря Тенюха, Валентина польового, Володимира Холодюка і мене, була ініціативною, але працювала професійно: підготувала карту з оперативною обстановкою на Чорному морі, доповідь міністру оборони, я особисто зустрічався з командувачем ЧФ адміралом Касатоновим, прийняв присягу у прикордонників і моряків у лютому-березні 1992 року. Ця Робоча група прорвала мовчазний спротив у Міністерстві оборони створенню ВМС України і ініціювала створення організаційної групи із створення ВМС України і зарахування моряків, що присягнули на вірність Україні, до Збройних Сил України. Так ми це зробили і пишаємося нашим подвигом. Думаю, що ніякі замовчування цієї нашої історії не здатні принизити цінності зробленого. Шануймося, бо ми того варті! Слава Україні!

  6. Коваленко | 09-08-2012 09:19 at 09:19 |

    Наведені у статті факти ігнорування української військово-морської традиції є ще одним свідченням окупаційного характеру теперішньої влади в Україні, покірної присдужниці Кремля. Таких свідчень доволі і в інших галузях. Допоки цю владу не буде зметено – ситуація в Україні не зміниться. І її таки буде зметено, бо у своєму холуйстві вони заходять надто далеко. Холуї Москви не можуть бути владою, бо сама ж Москва їх і зневажає, що добре проілюстровано останньою зустріччю царя Путіна з холопом Вікторкой. Дописувач “Егорка” дуже рельєфно проілюстрував нам сутність московського сприйняття України. Приблизно таким є китайське сприйняття Московщини. Коли з одного боку Китай, а з іншого боку Україна, звільнена від московської адміністрації, візьмуться до неї – “Егорки” заскавучать по іншому.

  7. Андрей | 15-08-2012 16:56 at 16:56 |

    Прочитал этот бред и понял, что Мороз этот болен на всю голову. Кроме сплошного вранья из его писанмны следует, что Олег, Игорь и Владимир – все хохлы. Он хотя бы знает, что до взятия Киева и занятия киевского стола Владимир был князем новгородским?

    • Петро | 21-08-2012 13:32 at 13:32 |

      Ні, п. Андрію, вони не “хохли” – вони – давньоруські князі. І ще в літописах 866 року зафіксований факт другого походу київських князів Аскольда і Діра на Візантію.
      А Володимир (Великий)дійсно князював у Новгороді, але був посланий туди його батьком – Св’ятославом.
      А сам Новгород – частина давньоруської держави, зі своєю мовою, відмінною від московської – був знищений московитами (до яких Ви належите)

      Але все це – для більш-менш притомних людей

  8. У нас в Севастополе есть такой же псих как этот Мороз. Это бывший политработник ВМФ СССР Мамчак, который всю жизнь радел за КПСС, а сегодня сочиняет небылицы про украинский флот, который древнее британского и как запрожские “подводники” сидели под водой с камышовыми трубочками во рту и во все века наводили ужас на турецкий флот. Кончайте народ смешить, придурки!

Comments are closed.

More in Національна безпека, Наша історія, Статті
Микола Рябчук: Мовне «кидалово»

це звичайнісіньке політичне шулерство, яке багатьох може обурювати, проте не повинно дивувати – з огляду як на походження, так і...

Close