Останні новини

До Дня Незалежності. Джин Шарп: “Українці заслабкі, щоб прийняти свободу”

Шарп дає рекомендації, як потрібно діяти, аби створити нормальну і дійсно незалежну країну. Роботи – не початий край. Важко з ним не погодитися, що завдання меншості – не отримати владу над “совковою більшістю”, а переконати її у цінності вільного суспільства, спонукати брати життя в країні у власні руки.

Текст: Антон СЕМИЖЕНКО, журнал “Країна”, №30 (133)

– Взимку та навесні в Росії прокотилися бурхливі акції проти несправедливих виборів. Зараз більшість із тих людей відмовилися від боротьби, дехто боїться знову вийти на вулицю. Чому ця ініціатива так завершилася?

– Мені не доводилось бувати в Росії, тому судити можу лише з відстані. На успіх чи поразку протесту впливають дуже багато факторів, у кожній країні різних. Але є й головні правила цієї діяльності. Наприклад: протест може бути успішний лише у випадку, якщо його лідери чітко знають, що робити на всіх стадіях акції. У мене таке враження, що лідери російських мітингів цього не знали.

– Проблемами демократії й дотримання прав людини в Україні переймається меншість. Чи може вона в осяжному майбутньому перемогти?

– Ні. Та й не думаю, що ви хотіли б перемоги меншості. Це не дасть нічого доброго, адже більшість опиниться ніби поза суспільством. Що треба зробити – це задуматися, чому більшості байдужа демократія, чому вони не підтримують її ідеалів.

Чому стільки людей сумують за “старим добрим Радянським Союзом”? Як дати їм зрозуміти, що і їхня країна, й вони варті значно більшого, ніж мають зараз? Адже Україна та її народ цілком можуть стати зразком для інших – як це вже було після подій 2004 року.

Є проблема: багато хто в Україні досі чекають на великого й мудрого лідера, на зразок царя чи Гітлера. Люди не відчувають, що здатні щось створити, і відтак, що взагалі варто акцентувати увагу на несправедливості довкола. Українці досі тікають від свободи – вони заслабкі, щоб її прийняти.

І, звісно, не будуть за неї боротися. Тому завдання меншості – не отримати владу над цими людьми, а переконати їх у цінності вільного суспільства, спонукати брати життя в країні у власні руки. Спочатку вирішуючи маленькі проблеми – після цього вони матимуть позитивний приклад. А на тому вже можна багато чого збудувати.

– Український парламент прийняв закон, що посилює права російської мови. Багато людей вважають, що це утискає українську. На чолі з лідерами опозиції вони вийшли на протест. За тиждень політики розійшлися, кілька сотень мітингувальників продовжили акцію. Понад десяток оголосили голодування, декого невдовзі забрала «швидка». Чи ефективна така тактика – адже ці люди, по суті, лишилися самі?

– Інколи – так. Часом голодування навіть однієї людини може спонукати до радикальних змін у суспільстві. А буває, що десятки голодують і навіть помирають від голоду за власні принципи – а інші проходять повз, і їм на все це начхати. Усе залежить від моменту й від больової точки в суспільстві, на яку тиснуть протестувальники.

Крім того, треба прагнути зворотної реакції від громадськості, налагодити діалог. Ті ж голодувальники за мову можуть по просити інших зробити щось просте: приміром, поставити на підвіконні чи причепити до свого автомобіля український прапорець на знак солідарності з людьми на площі. Я особисто цілком на їхньому боці. Втративши мову, люди втрачають розуміння, частиною чого вони є. Це трагедія для будь-якої землі.

– В українському суспільстві високий рівень напруги. Влада на відвертий діалог та та поступки не налаштована. Деякі політики зацікавлені в тому, щоб пролилася кров. Як мінімізувати можливість насильства?

– Завжди треба мати відповідь на запитання – чому ця жорстокість проявилась? Як вона виглядає в очах суспільства? Останнє – головне. Адже суспільна підтримка – це те, на що спирається будь-яка диктатура. Насильство цю підтримку стрімко зменшує. Якщо влада цього не розуміє, її кінець близько.

– Лідери мирних протестів у арабських країнах часто керувались вашими текстами. Що вони зробили правильно, а що – ні?

Я ані тунісець, ані єгиптянин, щоб оцінювати ситуацію глибоко. Думаю, акції були ретельно обдумані й добре сплановані, особливо в Єгипті. Це суттєво вплинуло на успіх протесту.

Єдине, що в Єгипті зробили не мудро, – після відходу президента Хосні Мубарака громадськість погодилась передати владу військовим. Хоча саме військові керували цією країною протягом десятиліть. Ключовою вимогою активістів була відставка Мубарака. Але ж головне не це. Треба було поставити його в такі рамки, коли він не міг би не виконати вимоги учасників протестів. І все йшло до цього. Люди його не слухались, армія – також, його заяви були словами на вітер. Мубарак міг стати слухняним виконавцем волі народу. А так прийшли військові, запровадили комендантські години, почались обмеження прав людей. На подібних етапах розвитку важливо не передавати владу якійсь одній групі – політичній, релігійній або військовій.

– Знайома громадська активістка дивується: за її студентства майже не було інтернету, грошей на поїздки за кордон, але 20 років тому протестна активність була значно більшою. Як це пояснити?

– Молодь, яка зростає у відносно вільні часи, часто є сонною. Може спокійно реагувати на утиски власних прав. Ці люди мають розуміти, що їхнє майбутнє і майбутнє їхніх дітей залежить від того, що вони роблять і чого не роблять зараз, у ці дні. Саме від них залежить, чи стане Україна вільною та успішною.

– Вони нарікають на те, що ні в кого нема чіткого плану і свіжих ідей – ані у влади, ні в опозиції. Що люди нагорі морально застарілі.

– Добре вже те, що ці проблеми піднімаються. Знайти рішення можливо, лише заявивши про стурбованість і поділившись нею з іншими. Далі за допомогою обговорень, дискусій у профільних групах має вималюватися образ кількох версій майбутнього. Очевидно, багато людей мають радянське виховання і не звикли, що щось залежить від них особисто. Отже, треба провокувати їх на мислення в цьому ключі. Це важка справа. Але свобода не дається легко.

Тексти
Скачати книжку Д.Шарпа “Від диктатури до демократії” можна ТУТ

More in Громадські акції, Події, Політика, Суспільство, Записки, Протест
У першого віце-спікера Мартинюка – ні хати, ні квартири, ні машини, ні рахунків

Перший заступник голови Верховної Ради України, кандидат в народні депутати від Комуністичної партії України (№8 партійного списку) Адам Мартинюк не...

Close