Останні новини

Євген Сверстюк: Мови не продають

Декому здається, що два підписи під антиконституційним законом про мови ставлять крапку. Але підписи Литвина і Януковича для народу важать не більше, ніж важить їхня честь. Згадаймо, що вони ховалися від людського ока і розуміли, що поставити підпис під документом національної ганьби, то поставити на собі крапку.

Однак у нас багатьом здається, що після останньої крапки можна далі продовжувати каламутити воду.

Чоловік, публічно викритий на брехні, має публічно вибачитись і назавжди зійти з політичної сцени. У нас такий стає міністром науки і освіти.

Чоловік, викритий на фальсифікації виборів очолює юридичну академію. Чоловік, засвічений у найтемніших гріхах, виховує монахів…

Мимоволі напрошується думка, що за усім цим стоїть сатана, мета якого — дискредитувати Божий світ. Але ж має протистояти йому хтось, щоб рятувати Божий світ!

Цілий рік ми жили під знаком Євро-12. Україна запросила гостей, щоб показати чесну гру за правилами. Не тільки на футбольному полі дотримуватися правил гри… Адже, є у нас люди, які можуть і чесно працювати, і хліб вирощувати.

Але тільки закінчились міжнародні ігри, як з трибуни парламенту плюнули українському народові в обличчя.

Хто ж це зробив? Правляча в державі партія!

Чиїми ж руками вчинено посягання на мову, закріплену Конституцією, як державна?

Як тут утриматися від прислів’я: дураку закон не писан.

Але ж дурак у нас усім відає і усім відомий безсоромністю, що на ньому мітки ніде ставити. І уся правляча партія одностайно його підтримує і криком, і кулаками, і підкупом.

Я не думаю, що авторів, які образили цілу націю, можна чимось образити. Вони поза мораллю і поза грою. Можна хіба дивуватися, яка то сила підпирає черву, що намірилися підточити віковічну гору — мову великого народу.

А вони насипають проти віковічної гори свої гори словоблуддя і ненависництва, що називалося раніше “класовою боротьбою”.

Тільки вчитайтеся в інформаційний бюлетень партії регіонів міста Одеси, де української мови практично не чути — навіть на рівні гетто.

“Мы устали жить в языковом гетто”.

“Одесситы, поможем партии регионов решить языковую проблему — раз и навсегда!..”

“Оставляйте подписи в защиту родного языка”.

“Мы, регионалы, пойдем до конца”.

Навіть комуністи такою агресивною кримінальною мовою не говорили!

Настирливі в русифікації України, вони не доходили до того, щоб кричати накладом 200 тисяч екземплярів: “Русскому языку — да, националистам — нет!”

Оскільки в Одесі неможливо розшукати тих українських націоналістів, то ж залишається шукати їх у 10 статті Конституції України, яка захищає українську мову в Україні.

Які гори цинічної брехні! Яка типова для кримінальних зон ненависть до українського слова!

Так не говорять і ніколи не говорили одесити. Одеський мовний діалект — то давно витворена мовна стихія. Але того ненависницького духу нема і ніколи не було в тому краї.

Тут пахне параноїдальним шовінізмом агентів “русского мира”, яких обходить десятою дорогою нормальна людина. Але схоже на те, що нормальних людей меншає, безкультурне міщанство потягнулося до маркових, а байдужі перечікують лиху годину. І той шовінізм на повен голос заговорив від імені партії, яка представляє українську державу перед світом!

У нас нині нема трибуни для порядних людей. які могли б задавати тон толерантності і культури людських взаємин. Чомусь порядні люди не збираються разом, хоча б для того, щоб називати своїм іменем прояви отруйного насильства і деструктивної адміністративної пересічності.

Ми знаємо, що суспільство несе в собі задавнену хворобу століття брехні. Ніхто не приховує, що україноненависництво підтримується “за російські гроші”, бо нині нема охочих безплатно підіймати шовіністичну вакханалію просто ні з того, ні з сього.

А от щось не чути про фінансування миротворців, цілителів чи просто людей культури.

Культура об’єднує, розставляє правильні акценти і не приймає напівосвічених людей, які використовують термінологію європейських законів виключно для закріплення досягнень насильної русифікації України.

Інколи в газетах з’являються виступи росіян в обороні української державної мови, і ми схильні це акцентувати. Насправді, культурні люди мають схожі моральні принципи, а порядність людська — вона людська, понаднаціональна.

В тім то й справа, що наступ на українство в Україні є проблемою моральною. Люди виступають в обороні зневаженої гідності народу. Це ж нечуване явище, щоб українська молодь голодівкою протестувала проти національної зневаги з боку “української держави” і з боку шовіністичного хамства, що стало ідеологією партії регіонів.

Що у них іде від малокультурності, що від “російських грошей”, що від імперських рабських комплексів, що від моральної недорозвиненості — над цим мали б попрацювати соціальні психологи.

Але поки що треба вголос називати речі своїми іменами і нагадувати народні прислів’я:

Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся.

Хто краде сам у себе — найгірший злодій.

Гірко живеться тому, хто живе всюди.

Місяцеві не шкодить, що на нього собака виє.

Свиню не відучиш рити.

До тих правд, які треба сказати вголос про ворогування Росії з усіма сусідами і психологічна та інша війна проти народів, що здобули незалежність від неї. Кремлівський вождь нині і не приховує цього. Це дуже дивна війна, коли зважити, що сам він сидить на пороховій бочці. Минули ті часи, коли розчерком пера можна було кидати мільйони на війну, в концлагери і на маніякальні новобудови.

Нині треба цінувати працездатну людину і створювати для неї моральний клімат. На пороховій бочці уже не випадає приспівувати:

“Анчар, как грозный часовой,

Стоит один во всей вселенной”.

Але кримінальна шпана завжди обожнювала авторитет пахана. Вона живе негативними емоціями і мріє про рабів, що годують “маліну”. А якщо її ще підкинути гру в політику, то Колісниченко вже може їх очолити як “правозащитное движение — русскоязычная Украина”.

Для психіатра тут цілий заплутаній клубок, і то у кожному слові! Але гроші дають тільки на “движение”, навіть коли то “движение” сліпих зі сліпим поводарем.

Оскільки їм Табачник сказав, що незалежність України випадково упала з неба, то вони вирішили, що вона впала їм у руки, доказом чого є те, що вони тепер депутати.

Для журналістів тема особливого розслідування: ким були ті герої в той час, коли незалежність падала з неба?

Але головна робота все ж таки для психіатра, хоча, як показує лагерний досвід, багато з тих, що оформляються депутатами і “правозащитниками русскоязычных”, просто “дуру гонять”. Насправді, вони практично здорові і, коли притиснуть обставини, здатні заробляти собі на хліб, як усі “лохи”.

Хто знає кримінальну психологію, той зрозуміє їхнє прагнення обійти закон і “украсти і загнати” щось таке велике, від чого всі ахнуть. Лайка “в Бога і душу” — у них не випадкова. Вони люблять найвищі ставки.

Їхня гра на українську мову — гра на випробування нервів. Можна було б грати і на планету Марс, тільки під це не дадуть грошей.

Але існування кримінальної політичної сили є фактом, гра на випробування нервів також фактом, і то надовго. Нині, як ніколи потрібна мобілізація моральних сил українського народу. Всі найвищі цінності під загрозою. І то навіть не тому, що нинішня влада хоче їх знищити. Справа в тому, що і для регіоналів, і для комуністів духовні і моральні цінності не є високими цінностями. “Не розсипай перли перед свинями” — це Євангельське застереження сюди підходить.

Згадаймо, що в кримінальній зоні людина, особливо інтелігентна, нікого не цікавила, якщо на ній не було доброго одягу, який можна було здерти і програти в карти. Згадаймо, що большевики продавали за кордон награбовані картини і церковні скарби просто щоб за ті гроші утримувати свою агентуру для поширення комуністичних ідей із “русского мира”.

Вони нищили і нищать вищі цінності в силу свого утробного матеріалізму. Вони просто розмінюють їх на щось корисне і споживне для даного моменту. Ви йому говоріть про святиню, про спадок предків, про національний скарб, про моральні вартості, а він перечікує, коли ви скінчите свою “пусту розмову”.

І християнські, і національні вартості для комуніста чи екс-комуніста — то чужа мова. І не диво: вони цінували перемогу сили і хитрого обману, вони тим і жили “від перемоги до перемоги”.

Ми намагаємось їх переконати, що в країні злодійства і споживацтва ніколи достатку не буде. Ми доводимо, що національне багатство зростає в умовах довіри і дбання про загальне добро і лад в суспільстві. Ми нагадуємо, що “розруха починається в голові”, а злагода приходить у спільній молитві і правді. Але ж майже 100 років усі наші намагання нагадати комуністам елементарні істини закінчувалися тим, що вони кидали нас в концлагері, де забороняли писати і говорити.

Вони й сьогодні у Верховній Раді України під об’єктивами телекамер поводяться як змовники і вороги щодо своїх колег української орієнтації.

Наївно було думати, що Єфремов чи Мартинюк після колапсу їхньої партії в 1991 році зрозуміли, що впали в яму, яку копали іншим. Що замість ненависті у них засвітиться любов, замість ворогування з людьми інших поглядів з’явиться розуміння і толерантність. Церква їм стала потрібною лише як знаряддя агітації, а не як місце молитви і покаяння. Вони все життя змушували інших слухатися і мовчати, то як же вони вестимуть розумний діалог з людиною інших поглядів…

Справа в тому, що у них нема поняття про істину і закон, натомість є поняття про правдоподібну лож і хитрість обминути закон.

Захищену законом рідну мову продають, і далі думають, щоб ще продати задля передвиборної вигоди.

Уявімо собі, вони усе тут написане читають. Вони сприймуть це не як думки для роздумів, а лише як щось неприйнятне і вороже їм.

Мова є цінністю для того хто творить, опановує світ культури і знань.

Адже ворогування комуністів з усім світом було не через те, що хтось у них щось забрав. Ворогування було через неприйняття ними людської, понадкласової моралі і законів, рівних для всіх.

Наприклад, вони підписували прийняту ООН Декларацію прав людини і вдавали, що згодні з нею, але не збиралися виконувати її вимоги. Вони засуджували нацистські концтабори, а водночас розширювали в десятки разів систему ГУЛАГу.

Вони боролися проти колоніалізму в Африці, а самі творили найбільш терористичну колоніальну систему і називали її Союзом.

Їхніми приятелями були ті, що їх хвалили і прикидалися сліпими і глухими, а ворогами були ті, що говорили правду в голос. І всі вони, що нині у нас при владі, вийшли з тієї своєкорисливої школи викривлених понять.

За їх спиною тихенько шепчуться про роздрібнення і приниження України Путін з Гундяєвим. Вони так азартно розігрують українську карту, що навіть не помічають, як тим часом розсипається карточна будова Російської Федерації, підкріплена газом і нафтою.

Особливість посткомуністичних лідерів у їх “невменяемости”. Їм нічого втрачати, бо в них нема навіть імені.

Але нам, українцям, є що втрачати. Ми вперше зібралися в одній державі. Ми, народ працьовитий і щойно звільнений, якось порозуміємось і в господарстві і в культурі. Але, звичайно, кожна нормально держава має очиститись від одверто ворожої агентури. Наступ на українську мову не припинявся після проголошення незалежності. Український ринок був заповнений російськими книжками і газетами. Українських газет так і не допустили в східні регіони.. Кіоски заповнено російськомовною макулатурою. Багато українських газет зникли з продажу, як “нерентабельні”.

Але з’явилася в Україні свобода політичної боротьби з політичним шахрайством. Зрештою, можливість опору і самозахисту. Це велика сила, якби була громадська консолідація і певний рівень національної самосвідомості. Вона сама не підіймається — її треба підіймати у всіх середовищах. Українство в Україні має бути активним і гідним свого історичного призначення.

Захист рідної мови — це той випадок, коли кожен громадянин, кожна сім’я може дати позитивний або негативний приклад.

Дехто каже, що у нас слабкі сили. Насправді, у нас слабко задіяні сили, а це породжує пасивність і байдужість — найважчу хворобу суспільства.

“Кожен думай, що на тобі мільйонів стан стоїть” — нагадував Франко своїм оспалим сучасникам.

Люди думають, що їм бракує сили. Насправді їм бракує любові і віри.

Українська Правда

More in Національна безпека, Події, Політика, Суспільство, Записки
Рефат Чубаров: Приди на площадь и заставь фашиствующих политиков уважать себя и свой народ!

Мы собираемся сегодня, 22 августа 2012 года, в 17.00 на центральной площади города Симферополя. Наше место – на центральной площади...

Close