Хроніки української, 13-15.08: жахи нашого містечка – дитяча просвітницька акція насправді (о, ужас!) спрямована проти влади!

Три дні чомусь пролетіли як одна мить.
Здається, нічого особливого за ці дні й не було. Але призи кудись зникли :)
Постійних учасників наших конкурсів тепер вже стільки, що їм важко не перетнутися біля намету.
Отак у нас запеклі конкурентки зазвичай реагують одна на одну:

 

Цьому хлопцю саме в цей день виповнилося 6 років. Тепер він має розвивальну книжку, яка точнісінько відповідає його віку:

Доволі часто до нас підходять, щоб зауважити – прапор до гори дригом.  Даємо роздруківки, де викладено обгрунтування саме такому розташуванню жовтої та синьої смуги.  У таких випадках, як правило, зав’язуються серйозні і змістовні дискусії. Переважно про те, наскільки нам бракує національної ідеї і якою вона могла б бути.

Цей чоловік – харків’янин. Йшов до нас цілеспрямовано. Був учасником акції в Харкові. Читав наші репортажі на Майдані.

Виявляється, ми  в житті виглядаємо так само як і тут на фото, впізнати нас не важко :)

Поряд із геть самостійними дітьми – самі приходять, самі розповідають, самі призи обирають – у нас є такі відвідувачі, які ще не навчилися говорити або просто дуже сором’язливі.

Тоді призи для них чесно і відчайдушно виборюють батьки.

Послухайту цю маму, не пошкодуйте часу, вона знає напам’ять чималенький вірш Дмитра Павличка:

А тут вже приз виборював батько:

Ми допомогу батьків приймаємо і поважаємо, але не довго :)
3-4-річні діти у нас пречудово співають пісні і  декламують вірші.
Як, наприклад, ця дівчинка, Стелла:

Часто при воборі призів в наших конкурсантів оченята розбігаються:

А ще – наші призи роз’жджаються по всій Україні та навіть закордон. Цей  – поїде у Київ

Часто діти доходять до нашого намету коли вже зовсім вечеріє. Але хіба їм відмовиш?

Попри те, що власне збір підписів себе вичерпав – вони вже “почули кожного” – люди, які хочуть додати й свій підпис, підходять й підходять. Дехто спочатку обережно питає – “а що це тут у вас за акція?”, а дехто – скоріше наполягає: “де тут у вас підписуватися?!”

І, мабуть, головне враження за ці 3 дня.

Нарешті до нас почали долетати плітки про нас самих.
Те, що деякі товариши звуть нас “оті, з жовтого намету” ми знали й раніш. І кожен раз раділи, що так склалося, що наш намет за кольором не подібний до жодного політичного проекту цього гарячого, передвиборчого літа.

А сьогодні ми почули нову історію. Виявляється, ми отією начебто дитячою культурницькою акцією – о, жах! –  насправді виступаємо проти влади.
Що ж, користуючися нагодою і вільним мікрофоном передаємо вітання доблєсним працівникам державного ЗМІ.
Запам’ятайте, будь ласка, – наша акція ЗА державну мову, ЗА свободу мирних зібрань  і ЗА свободу слова.
А якщо державна мова, мирні зібрання та свобода слова у нас вже раптом стали синонімом боротьби із владою, то не ми тому є причиною.
І наостанок. Якщо ви думаєте, що робота у державному ЗМІ, “хороша поведінка” і лояльність до влади назавжди убезпечать вас від ситуацій, подібних той, що відбуалася із ТВі чи журналістками Южненського телебачення – то ви дуже сильно помиляєтеся.
Але, якщо суцільне покращення і стабільність наздоженуть і вас, – то приходьте, будемо захищати й ваші інтереси також.

P.S. А тим часом:

Завтра, 16.08, внеочередная сессия горсовета по вопросу регионального языка. Зная, как голосуют депутаты ПР, понимаю, какой язык будет региональным. На реализацию Закона спишут уйму денег, за которые нас будут покупать на выборах. Думаю, что всем вменяемым украинцам пора подумать о единой неделимой соборной Украине!

 

Фото: Олександра Базилева, Валентини Крицак,   Вікторії Візниці та Людмили Ямщикової

Відео: Олександра Базилева, Валентини Крицак та Людмили Ямщикової

(за цими посиланнями міститься фото і відео набагато більше, ніж потрапляє у публікації)

About Людмила Ямщикова 733 Articles
Координатор Майдан Моніторингу на півдні України (Одеська, Миколаївська, Херсонська області). Сфери компетенції: проектне мислення, громадянське суспільство, суспільний діалог, інформаційні технології.