Останні новини

“Зелена хвиля” книжки. Не української

Ціми днями в Одесі проходить книжковий ярмарок “Зелена хвиля”. Він є традиційним, організовується вже багато років поспіль, і має статус міжнародного.  Щоправда, “міжнародність” ярмарку забезпечується участю кількох Московських та Пітерських видавництв. Ну хіба що ще Ізраїльський культурний центр представлений, який в Одесі ж і “прописаний”.

Втім, москвичам варто біло б віддати належне – вони таки пропагували книгу, при тому далеко не завжди саме російську.

Наприклад, вижавничий дім “Книжники” порадував акцентом представленої колекції та здоровим гумором:

Натомість, говорити, що на ярмарку представлені всі українські видавництва – було б перебільшенням. Принаймні, кілька відомих видавництв серед учасників знайти не вдалося.

Програма ярмарку складається на лише власне з виставки-продажу книжкового різмаїття, а  супроводжується ще й розгорнутою і змісстовною програмою.

Тут можна (було) подивитися на виставку робіт Піросмані, взяти участь у дискусіях, презентаціях і конкурсах.

І все б чудово. Але…

Окрім загальної цікавості, я мала тут й конкретне завдання – знайти і, за можливістю, придбати книгу Ірен Роздобудько “Дві хвилини правди”. Так, видану ще кілька років тому. І так і не перевидану з тих пір, попри те, що у вільному продажу її майже немає.
І що ж?

Звісно, питати у представників російських видавництв виглядало якось не надто перспективно.
Тому я цілеспрямовано звералася суто до наметів  українських видавництв, якщо їх можна було ідентифікувати за вивіскою.
У  перших двох наметах мене спіткав шок – люди, що стояли там принаймні в якості продавців таке прізвище вперше чули!
Далі ситуація трохи покращилася – в третьому наметі сидів не продавець, а представник видавництва, у нього авторки не було, але він точно знав видавництво, де треба спитати.
Я попрямувала до вказаного намета. Харківське видавництво. Людина справді обізнана. Каже – так я Роздобудько в Одесу і не вожу, минулого року продав лише 2 книжки, тепер везу лише у Львів.  А в Харкові у мене ця книжка так, ще є, але російською мовою.

Далі були щонайменше п’ять наметів (українських видавництв, нагадаю),  де лише знизували плечима – такого у них нема.
Так я дійшла до передостаннього намету всього ярмарку. В ньому були викладені книжки не видавництва, а відомої в Одесі підприємиці Галини Дольник, яка відчайдушно возить сюди українську книжку ще з 90-х років. У пані Галини потрібна мені книжка справді знайшлася. Але… лише російською мовою. При чому всередині книжки чорним по білому надруковано, що російський варіант – це переклад.

І як y такій ситуації знати українську літературу, читати українською і підтримувати українське книговидання? При тому мова йде про відому авторку. А як пробитися до читача авторам-початківцям?

Біля намету тієї ж пані Галини я спостерігала зворушливу і сумну картину. Чоловік солідного віку,  дуже скромно вдягнений, питав, що є з Забужко? При тому, бажано, до ста гривень, бо більше з собою просто не має. Але, якщо що, за грошима може “збігати”. Забужко не знайшлося. Але його око зачепило Шкляра. Так само, як і Роздобудько, виданого кілька років тому. Купив. І з жалем зізнався – “Чорного ворона” ще й не читав…

Тож, попит є. Чи дочекаємося пропозиції? Бажано все ж таки за ціною, яка співмірна доходам хоча б середньостатистичного українця.

Більше фото з ярмарку

More in Новини, Події, Культура
Відео кампанії “Помста за розкол країни” з Харкова

...

Close