Останні новини

«Енеїда» навиворіт

Влада гучно відсвяткувала 200–річчя формування Іваном Котляревським козацького полку, але уроків історії так і не вивчила

Днями в селі Горошине Семенівського району на Полтавщині відбулося «святкування 200–річчя формування Іваном Котляревським 5–го кінного козачого полку». Принаймні саме так означили це дійство за участю голів облдержадміністрації та облради речники тамтешньої районної влади й обласної організації Партії регіонів. Хоча насправді воно більше нагадувало передвиборчий агітпроп «регіоналів» із «вкрапленнями» виступів самодіяльних і професійних артистів, а також ряджених козаків на конях. І не лише тому, що відбувалося під прапорами владної партії. У перервах між розповідями про нечуване «покращення життя вже сьогодні» під проводом «керівної і спрямовуючої» політсили, славослів’я на адресу президента і його вікопомних «соціальних ініціатив» керівники області та району вручали дітям і дорослим подарунки у пакетах із логотипами «улюбленої» партії, а їхні підручні роздавали виборчі агітки з «регіонального» намету.

За велінням його царської величності

А що, власне, святкували? 200 років тому автор «Енеїди», відставний штабс–капітан російської армії Іван Котляревський, справді приїхав із рідної Полтави у містечко Горошин тодішнього Хорольського повіту, щоб сформувати там один із козацьких полків для участі в франко–російській війні, яку імперські історики пафосно назвуть Вітчизняною. Такі полки створювалися у колишній Гетьманщині, а на той час уже Малоросії, себто Полтавській і Чернігівській губерніях, згідно з оприлюдненим у липнi 1812 року маніфестом царя Олександра І «О сборе внутри государства новых сил» для борні з військом Наполеона Бонапарта. Йшлося про залучення військових резервів у вигляді земського (селянського) і козацького ополчень, стягнутих зі всієї імперії.

Козаки полтавського краю записувалися у згадані полки, за свідченнями Івана Котляревського, «з задоволенням, охоче і без найменшого суму». Не надто нарікали на долю й їхні «цивільні» побратими, котрі залишалися вдома та змушені були звалити на власні плечі тягар грошових, продовольчих і майнових витрат на утримання тих-таки ополченців. Останні виявили неабияку військову доблесть під час контрнаступу російської армії. До речі, автор «Енеїди» — хоробрий воїн і вправний офіцер під час минулих походів — цього разу відмовився очолити «свій» полк, зіславшись на необхідність бути в Полтаві біля старої матері.

За «Отєчество». Але яке?

Однак за блискуче виконане завдання з формування полку, який зібрали раніше встановленого терміну й повністю забезпечили «дефіцитним» тоді командним складом, Івану Котляревському «пожалували» солідну винагороду й чергове звання майора. Все це спонукало найзатятіших місцевих українофобів напередодні чергового ювілею «слави русского оружія» зарахувати зачинателя нової української літератури ледь не до першопрохідців «русского міра» на Полтавщині. Як, власне, й усіх земляків-ополченців, котрі 200 років тому нібито в несамовитім «патріотічєском поривє» кинулися захищати «Отєчєство» й улюбленого царя-батюшку…

Та про яке «Отєчество» йшлося? Невже про те, яке фактично позбавило козаків і всіх українців їхньої справжньої Батьківщини? Бо ж саме наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ століть царат «добив» рештки української автономії, перетворивши козацьку державу — Гетьманщину — на звичайну провінцію Російської імперії. Саме тоді «стовпи самодержавства», серед яких було чимало «землячків» — етнічних українців, вихідців із Полтавщини, ліквідували полковий устрій, козацькі вольності та привілеї, відновили кріпацтво та рекрутську повинність із довічною, а потім 20-25-річною солдатчиною в державі, яка постійно воювала…

Коли ж цій агресивній імперії почав реально загрожувати інший «підкорювач Європи», знову згадали про козаків-«малоросів», які люблять волю й уміють воювати. Та, як і завжди траплялося за умов нашої бездержавності, використали українців лише як гарматне м’ясо. Бо ж добровільно записувалися вони у згадане ополчення зовсім не тому, що обожнювали імператора й воліли ще глибше впрягтися в ярмо «русского міра». Тоді, влітку 1812 року, спочатку цар Олександр І, а потім і малоросійський генерал–губернатор Яків Лобанов-Ростовський пообіцяли довірливим українцям фактичне відновлення їхнього козацького війська, звільнення від осоружних рекрутських наборів, повернення до «віковічних традицій козацтва» тощо. Не кажучи вже про селян-кріпаків, які сподівалися у війську «дослужитися» до звільнення з кріпацтва.

Під прапорами імперської міфології

Чого варті згадані «височайші» обіцянки-цяцянки, стало зрозуміло практично одразу після спільної перемоги: влітку 1814 року малоросійські військові з’єднання «розформували»… Подібний «фінт» з українцями царат повторив менш ніж через два десятиліття, під час відомого польського повстання 1831 року. Наших козаків тоді звабили не стільки «протиляхівською» риторикою, скільки новою обіцянкою головної «вольності» — мати своє військо. Та після жорстокого придушення згаданого повстання всі 8 сформованих під керівництвом малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна козацьких полків «перелицювали» за імперськими лекалами: 6 із них перетворили на регулярні у складі російської армії, а решту 2 узагалі перевели на Кавказ…

Зрештою, князя Рєпніна, котрий прагнув поновлення козацького порядкування в колишній Гетьманщині, в 1834 році звільнили з посади генерал-губернатора як «неблагонадійного». Наступного ж року ліквідували й саме малоросійське генерал-губенаторство, в якому нажаханим повстанням поляків російському цареві та його сатрапам ввижалося ще одне «осине гніздо» сепаратизму. Та про все те владні «святкувальники» від Партії регіонів у Горошиному, звісно, не згадували. Адже уроків історії, з усього видно, так і не вивчили. Тож і продовжують по-холуйськи «прогинатися» перед імперською міфологією та її сьогоднішніми апологетами й називати свого обласного вождя «губернатором». Поки що без «генеральського» доважку…

Василь НЕЇЖМАК

More in Влада, Новини, Наша історія
Вечір пам’яті Георгія Гонгадзе. 2012

Небайдужі громадяни України 16 вересня знову зберуться на Майдані Незалежності, аби вшанувати пам'ять Георгія Ґонґадзе, а також всіх загиблих журналістів...

Close