Останні новини

Олександр Северин: Чи відбудуться вибори 28 жовтня?

ДЕНЬ, 20.09.12

Щось, певно, відбудеться. Але чи буде це «щось» вільними виборами?

Як нині знову стало модно казати, «у мене є мрія». Вона полягає в тому, щоб українська (sic!) держава функціонувала і взаємодіяла із суспільством на основі правових процедур, а не чогось іншого («понятій», «доцільности» etc.), адже, по суті, сама держава і є системою захищених силою владного примусу правових процедур. Якщо цієї захищеної й легітимізованої визнанням суспільства процедури нема, то втрачається сенс держави, тобто її суспільна корисність, і від держави залишаються такі малоприємні явища, як рейдерство, рекет і мародерство, здійснювані нею, або її іменем, або в її ім’я. Якби такі процедури діяли, особисто мені було б великою мірою все одно, яка політична сила чи який державний діяч сьогодні перебуває при владі.

Особливо важливим дотримання правових процедур є для забезпечення вільних виборів, від чого залежить відповідь на просте запитання: чи є держава демократією (хоча б у якомусь наближенні), чи владу вже узурповано або рейдерським, або шахрайським, або мішаним способом.

Право на вільні вибори, гарантоване українцям Конституцією, Першим протоколом до Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, передбачає:

— створення належних умов для формування вільного вибору,

— забезпечення вільного волевиявлення під час голосування,

— належну фіксацію волевиявлення і його подальше практичне втілення в нову владу і ту державну політику, яка збігається з вектором громадянської волі, визначеним виборами.

Уже тепер, на «агітаційно-технічній» стадії виборчого процесу, є достатньо причин говорити про серйозні перешкоди у створенні умов для формування вільного вибору.

Насамперед це багатоликий адмінресурс у тому чи іншому його вияві. Цього поняття немає у виборчому законі, але його треба розуміти як порушення встановлених законом основ і принципів рівного, неупередженого ставлення суб’єктів владних повноважень до кандидатів і партій — суб’єктів виборчого процесу, як надання преференцій або і пряму підтримку одних і натомість дискримінацію інших. Для прикладу:

Адмінресурс — це безпосередня чи через рекламні матеріали зі світлим ликом можновладця-протектора участь в агітації посадових осіб, суб’єктів владних повноважень.

Адмінресурс — це масове й нахабне введення виборця в оману, коли результати виконання владою встановлених законом повноважень бюджетним коштом цинічно й безсоромно видають за наслідок успішної діяльності певного кандидата чи якоїсь партії.

Адмінресурс — це використання для проведення агітації будівель і приміщень органів влади, місцевого самоврядування, установ державної й комунальної форм власності.

Адмінресурс — це й залучення для агітації ресурсів за місцем роботи відповідного кандидата-керівника, яскравим (чи, навпаки, тьмяним, це як подивитися) прикладом чого є нещодавнє чудесне перетворення офіційного сайта Верховної Ради на медіа-ресурс із висвітлення передвиборчого вештання спікера виборчим округом, де він кандидує.

Крім радісного використання адмінресурсу його власниками, країною, кажучи словами сучасного класика, «переможно шириться» так званий «непрямий підкуп виборців» — тобто на порушення однозначної заборони у виборчому законі, безплатне чи пільгове надання виборцям певних благ «із метою «спонукати голосувати за» певного кандидата чи партію. Діапазон надширокий: від «продуктових наборів» (словосполучення, яке в теперішній період «стабільності» ніби вигулькнуло із часів пізньої перебудови) до іменних кандидатських чи партійних дитячих майданчиків. «Шмат гнилої ковбаси», за який посполитим пропонують продати Україну, може виглядати по-різному, але гниль нікуди не подінеться. Присмак, мабуть, теж, але це вже на любителя.

Не таким небезпечним з огляду на можливий вплив на результати виборів, але все ж таки чинником безвідповідальності, способом приховування джерел фінансування, а нерідко і засобом обману й дифамації є поширення агітаційних матеріалів без дотримання вимог закону щодо обов’язкового зазначення даних про «замовника, установу, яка здійснила друк, тираж, осіб, відповідальних за випуск». І якщо розповсюдження маленьких листівок із таким порушенням часто викликає жорсткий спротив міліції, то рясне розпросторення Україною аналогічно дефектних великих листівок — лайтбоксів, бігбордів — чомусь ні. Парадокс.

На жаль, уже тепер можна говорити також про близькі перспективи виникнення проблем і з самим вільним голосуванням, і з подальшим підрахунком.

Тут і більш ніж сумнівне запровадження відеофіксації, коли в режимі реального часу буде доступним для перегляду процес голосування (що, до речі, для затурканого виборця може стати чинником тиску), але не найцікавіше — процес підрахунку.

Тут і вельми дискусійний, м’яко кажучи, спосіб формування складу виборчих комісій (тобто партійного представництва у виборчих комісіях) одним загальним жеребкуванням, замість проведення жеребкування щодо кожної комісії. Унаслідок цього виборчкоми заповнюються представниками маргіналів, а то й просто «ботів», тоді як деякі партії — реальні претенденти на потрапляння до ВРУ — взагалі не мають представництва.

Мабуть, можна сперечатися, хто правильно читає виборчий закон: ми — ті, хто стверджує, що закон каже про «формування комісії», а не «комісій», із чого за визначенням випливає необхідність проведення процедури жеребкування щодо кожної комісії, чи має рацію ЦВК, вважаючи, що такої імперативної вимоги в законі немає. Проте, як на мене, якщо сперечатися з тим, що навіть за подвійного тлумачення і правової невизначеності ЦВК мала б у будь-якому разі вчинити на користь принципу вільних виборів, а не на шкоду йому, то краще взагалі про вільні вибори нічого не казати.

Осібно стоять повідомлення про протиправне (всупереч уміщеній у ст. 19 Конституції України забороні позаправового примусу) примушування виборців до зміни місця голосування, кріпаків-бюджетників — до ведення агітації за «правильних» кандидатів. І вже верх кандидатського (чи партійного) паскудства — використання для агітації дітей.

Дещо спрощуючи, на сьогодні найбільшим порушником є той, на кому лежить найбільша відповідальність, — це сама держава, яка, згідно зі ст. 3 Конституції, нібито «відповідає перед людиною за свою діяльність». Натомість:

а) Держава не забезпечила стабільності, прозорості, однозначності виборчого законодавства (зокрема, Венеціанська комісія рекомендує не змінювати таке законодавство принаймні за рік до дати проведення виборів), тобто не дотрималася принципу правової визначеності.

б) Держава не забезпечила бездоганно прозорого й легітимного формування виборчкомів.

в) Держава не забезпечила захисту громадян від маніпуляцій і позаправового примусу, який взагалі в Україні поряд із корупцією стає величезною загрозою суспільству. Неофеодалізм із де-факто становим суспільством, із напівмертвими чи декоративними (псевдо)демократичними інститутами та з повновладдям багатого великого хама чи маленького місцевого хаменятка над покірним (нерідко — радісно покірним) плебсом — уже не перспектива. Це вже надворі.

Якимось промінчиком світла в темному царстві можна обережно назвати, мабуть, лише недавнє рішення ЦВК №893 щодо так званих «відкріпних талонів» (насправді — посвідчень про зміну місця голосування) від 13.09.12, яким встановлено дещо жорсткіші правила для зміни місця голосування. Але загалом держава, принаймні на цей момент, знову не демонструє здатності поставити право вище за доцільність. І майже цілковитий брак повідомлень про реакцію правоохоронних органів на щоденні хвилі повідомлень про порушення виборчого законодавства навряд чи може свідчити про щось інше, крім того, що забезпечення вільних виборів, протидія порушенням і покарання порушників не є, скажімо, серед пріоритетів політики.

Але чи здатні різнощабельні провідники такої рефлекторної політики усвідомити одну нескладну річ? Зречення вільних виборів, демократії, крім зовнішньополітичних неприємностей, може врешті-решт призвести навіть не до декоративно осучасненого й підмальованого магнатського середньовіччя (де все ж таки були і сойми, і самоврядування, і хоч якась процедура тощо), а до подоби часів віддалених і туманних, коли пацани-рюрики за прикрої відсутності мерседесів-кубиків, спортивних костюмів і бейсбольних бит, пересуваючись човнами, конями, у залізяччі й із залізяками, цілком по-пацанськи «решали вопросы». А як тоді «стабільність»? А тоді — ніяк.

Утім, є й хороші новини. Електорат, який продається «за ковбасу», не заслуговує і на неї, але декого стати громадянином можна спонукати, лише відверто і брутально намагаючись перетворити на підданого. Можливо, до цього все і йде.

«Верховнорадянські» вибори 2012 року великою мірою виглядають змаганням між загорнутою в демократичний камуфляж і загалом схваленою, як бачимо, можновладцями тенденцією до припорошеного совєцькою ностальгією неофеодалізму та прагненням частини суспільства все ж перетворити «УРСР 2.0.» на сучасну демократію за допомогою реалізації виборчого права, не чогось іншого (нечинний чи ж неправовий закон, відсутність правосуддя і права на вільний вибір є прямим підбуренням до реалізації права на спротив).

Власне, результатом цього змагання разом із наступним проведенням чи непроведенням вільних і прямих президентських виборів буде або поступ України в напрямку до сучасної процесуальної демократії, або подальше (і, найімовірніше, надовго) перетворення держави Україна на симулякр «УРСР 2.0.», тобто на сутність, яка приховує те, що її не існує.

Олександр СЕВЕРИН, кандидат юридичних наук, «Майдан-Моніторинг», спеціально для «Дня»

2 Comments on "Олександр Северин: Чи відбудуться вибори 28 жовтня?"

  1. Анатолій Дмитрук | 21-09-2012 23:54 at 23:54 |

    Якщо вибори сприймати як процедуру,то вони відбудуться.Коли ж сприймати їх як реалізацію права голосу-то це питання міри нашого бажання повноцінного ПРАВА,і міри нашого примирення зі свиностатусом.Я вірю в нашу волелюбність-звідси всі мої надії і сподівання.
    Сьогодні,21.09.2012 року,в програмі “Шустер-Live” комуніст Царьков шкодував,що українців “мало давило НКВД”…Мабуть,скоро буде екстренне засідання політради КПУ,яка висловить йому догану-догану не по суті,а за те,що він озвучив і обнародував таємні плани комуністів реставрувати тоталітарні репресії.
    В цьому сенсі заява Анни Герман про заборону комуністичної ідеології є цілком логічною і довгоочікуваною.Питання тільки в тім,чи ця заява сказана від щирого переконання,чи є хвилинним пропагандистським відступом регіоналки.

  2. Олекса | 29-09-2012 11:52 at 11:52 |

    Фальшування виборів має бути визнане за найбільший злочин і відповідно каратися.

Comments are closed.

More in Моніторинг, Події, Політика, Право, Верховна Рада, Статті
Дослідниця Amnesty International: Новий КПК допоможе розслідувати скарги на дії міліції

...

Close