Останні новини

Ольга Дьоміна: Як я шукала підтримки в опозиційних політиків

Нещодавно мені довелося побувати у славетному граді Києві в пошуках підтримки у лідерів деяких політичних партій стосовно ситуації по «cправі паламарів» ( вибух у Свято-Покровському Храмі у 2010 році, в наслідку якого не тільки загинула людина, а ще й невинно постраждали троє хлопців, яких звинуватили в злочинні, який вони не скоювали, або влучніше сказати НАЗНАЧИЛИ НА РОЛЬ «ВИННИХ»).

Виконуючи наказ Президента розкрити злочин у короткий термін, працівники міліції не придумали нічого кращого, як схопити перших ліпших безвинних людей, та за допомогою тортур вибити з них «явки з повинною». Окрім цих «явок» в матеріалах справи – жодного доказу.

Зараз триває судовий процес (він тягнеться вже понад два роки, а хлопці за гратами сидять третій рік). І, незважаючи на повну відсутність доказів скоєння злочину, окрім вибитих «явок», на очевидні алібі Антона, Сергія та Євгена, на свідчення допитаних у суді свідків, котрі підтвердили невинуватість усіх трьох хлопців, на висновки відомих експертів, один із котрих є вченим зі світовим іменем, це професор Седньов Владислав Володимирович із Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, в яких зазначено, що всі троє обвинувачених давали покази не самостійно, що на них був скоєний тиск у ході допитів, незважаючи на всі ці доводи – НЕВИННІ люди і досі знаходяться у неволі.

Тому, вичерпавши усі можливості доведення непричетності А. Харитонова, С. Дьоміна, Є. Федорченка до скоєного злочину у правовому полі, переписавши, мабуть тонну аркушу на скарги, і одержавши стандартні у «таких» справах «відповіді – відписки» відповідних органів, включаючи і скарги до Президента (які мабуть до нього так і не надійшли), я вирішила з допомогою відомого правозахисника Володимира Лесика, звернутися до лідерів політичних сил, котрі у своїх передвиборчих обіцянках дуже багато говорять про готовність боротися з ганебними явищами у нашому багатостраждальному суспільстві, серед яких, мабуть на першому місці міліцейське свавілля, катування людей співробітниками правоохоронних органів, розкриття злочинів міліціянтами будь-якою ціною, навіть, якщо ціна такого розкриття – невинні людські життя.

Отож ми й відправились з Володимиром Лесиком по громадським приймальням політичних партій, де, як ми сподівались «почують кожного». Еге ж, чують, та не у всіх приймальнях. На початку нашої «ходи по партіях» все йшло добре. Ті співробітники, помічники кандидатів у депутати, з якими нам довелося поспілкуватися, залишили добре враження, уважно нас вислуховували, задавали професійні питання – було видно, що люди дійсно пройнялися нашою проблемою і готові допомагати. Звісно, лідери цих партій зараз у відрядженнях, я розумію – передвиборча гаряча пора. Тому спілкувалися з нами їх заступники, помічники, юристи. З лідером однієї із політичних партій я поспілкувалася особисто, хоча і по телефону. Ця людина, не зважаючи на свою зайнятість, уважно мене слухала, не перебивала, ставила зацікавленні питання по нашій справі, і врешті решт – цей політик пообіцяв ознайомитися з цим питанням більш докладніше, та поміркувати до кого краще звернутися з депутатським запитом, і взагалі – що можливо ще предприйняти, аби врятувати безвинних хлопців.

А от в громадській приймальні партії ВО « Батьківщина», куди я пришла, щоб передати звернення їхньому лідеру Арсенію Яценюку, як виявилося, нам не дуже раді (можна сказати – зовсім не раді). Приймальня цієї партії знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 13 (даю адресу – може комусь все ж поталанить, і їх «приймуть»). Коли ж ми зайшли до приймальні, черговий, з’ясувавши суть нашого питання, викликав до нас помічницю лідера партії (затверджувати не буду який статус у тої особи – вона не представилась). Підійшовши до нас, «помічник» суворим тоном запитала, що нам потрібно, що в нас за питання. На що, В.Лесик відповів, що питання дуже важливе, і було б добре, аби ми, з дозволу пані, все ж десь присіли, бо стоячи, якось ніяково розмовляти. І взагалі, не на порозі ж коридора нам балакати, а саме там наша розмова і проходила. Пані помічник, грізно стуливши докупки бровки, не на пряму, але вказала нам на двері, сказавши при цьому, що «всі пішли-поїхали» по регіонах агітувати, що нікого нема, вибори ж скоро, взагалі нікого, хто б нас вислухав і прийняв документи, і взагалі – ніколи «їм» зараз усілякі питання вирішувати, мовляв – не до вас зараз, гаряча пора. Вона навіть не поцікавилась – що ж у нас за таке важливе і невідкладне питання, від якого залежать долі трьох людей.

Звісна річ – агітувати потрібно, розповідати про свою передвиборчу програму теж потрібно, пояснювати, як буде все по іншому, краще, коли оберуть у депутати – вкрай необхідно. Виборці повинні знати, яке майбутнє їх чекає після обрання того чи іншого кандидата. Але чому ж зараз, коли людина конче потребує допомоги – дійсно не проявити увагу, не проявити у дії, а не тільки на словах, свою готовність допомогти потребуючому тієї самої допомоги не потім, а зараз!

Після попередніх зустрічей в офісах різних партій, такий прийом трохи ошелешив. А як же передвиборні обіцянки, запрошення приходити з любим питанням до громадської приймальні, де «почують кожного» ? Може не в той день і не в той час ми зайшли, але щось після такого прийому більше не хочеться йти до тієї громадської приймальні, і звісна річ, виникає питання – якщо зараз «не до нас», то чи буде «до нас» після виборів?

http://www.deloponomarey.zp.ua/2839.html

More in Новини
У Києві зростає активність громадян щодо проведення мирних зібрань

На запит "Майдан-Моніторингу" Київська міська державна адміністрація повідомляє:

Close