Останні новини

Тарас Возняк: Чому держава з назвою Україна є для нас не матір’ю, а мачухою

Тези виступу на Регіональному круглому столі у Львові 21 вересня 2012 р.

У чому причини падіння довіри людей до влади в державі?

Якими мають бути підходи та принципи нової політики, яка б виражала інтереси громадян і суспільних груп?

Впродовж майже всього періоду незалежності народ України і український народ були відчуженими від творення та керівництва державою.

Спочатку владу утримувала посткомуністична номенклатура, яка просто модифікувала форми здійснення своєї влади.

Після проведення приватизації-прихватизації номенклатура трансформувалася у олігархію, яка править Україною до сьогодні.

Олігархія править двояко:

– вона володіє більшістю колись загальнонародного майна;

– через політичні партії, які (із значущих) практично чи не всі представляють її інтереси, здійснює адміністративні функції у країні чи не всьому їх об’ємі;

Жменька сімей володіє 90% власності і всіма органами держави.

Народ – відчужений.

У народу України та українського народу державу просто вкрали. Спочатку приватизували власність (на кінець 1990-х) а потім приватизували державу (остаточно 2010 року).

Але це відчуження не є тільки здобутком Незалежності України. Це результат історичного розвитку. Україна впродовж віків була звичайною, можливо периферійною, центральноєвропейською державою. І більшість суспільних процесів у ній проходили відносно синхронно з такими ж процесами у інших центральноєвропейських країнах. Про які процеси йдеться? Я веду мову про розвиток відносин власності і розвиток врядування. Доступ до власності ставав щораз ширшим. Так само і розширювався і доступ до здійснення влади у її найрізноманітніших проявах. Йдеться як про питомі українські традиції врядування та володіння, так і про ті, що імпортувалися з Европи – як от “магдебурзьке право”, шляхетське самоврядування, вибірність королів Речі Посполитої і т.д.

Однак після війн Хмельницького 1648 року доступ до врядування різко звузився. Україна попала у абсолютистську монархію східного типу. Вся влада була жорстко централізованою – зрештою так у Росії є й досі. Відбулося відчуження навіть шляхетської верстви від врядування.

Та при цьому все ж не був до кінця зруйнований інститут приватної власності. Тому здійснення влади через володіння власністю залишалося.

Другий етап відчуження народу він здійснення будь-якої влади – чи то через и то через адміністрування чи то через володіння власністю – наступив з більшовицькою революцією 1917 року. Саме тоді інститут приватної власності був знищений. Народ відчужили від власності.

Але 1991 року неначе відбувся колапс комуністичної системи “загальнонародної власності та народовладдя”, а насправді якнайжорсткішого відчуження народу від будь-якої власності і будь-якої влади. Тут варто згадати ті країни, де цей принцип був реалізований більш послідовно, ніж у СССР – Північну Корею та Камбоджу – і все стане ще очевиднішим.

Отож 1991 року появилася надія, що народ поверне собі право на власність та владу, поверне повноцінний інститут власності відносно справедливо розподіливши те, що називалося “загальнонародною власністю”. Все завершилося аферою з майновими сертифікатами та “прихватизацією” – номенклатура разом з криміналітетом забрали собі все. Ба більше – інститут власності запрацював вибірково – тільки для тих, хто дійсно мав можливість, користуючись своїм становищем, причетністю до номенклатури чи криміналітету. Натомість для колишніх колгоспників, тепер селян – він так і не введений, номінальними земельними паями вони не можуть вільно розпорядитися і досі – як агнці вони чекають на черговий виток “прихватизації” та відчуження від землі.

Резюме – 1991 року інститут власності не повернули у повній мірі.

Та була ілюзія, що повільно вдасться розширити хоча б рівний доступ широких мас, народу до здійснення врядування, державотворення. Однак і державу нам будувала номенклатура – спочатку “група 236”, потім головний державотворець – Леонід Данилович Кучма. Він заклав основи держави, де вся повнота влади належить новесенькому прошарку олігархів- а це дійсно кілька десятків сімей.

Резюме – 1991 року народ не повернув собі інститут держави.

А що таке – повернення народу інституту власності і народу повернення інституту держави? Це, якщо спостити, здійснення буржуазної революції, революції середнього класу, а не контрреволюції олігархату. Бо часто і олігархів плутають з буржуа, забуваючи, що буржуа (фр.bourgeoisie) це і власник і громадянин – громадянин міста (фр. bourg).

Буржуа це і власник, і буржуа – це громадянин.

У результаті 21 року незалежності ми отримали деформоване суспільство, де 80% народу перебуває за межею бідності, 19% зародкового середнього класу бореться за виживання, а мізерна чисельно олігархія – жирує. Останнім часом це починає нагадувати банкет під час чуми.

Чи були спроби змінити ситуацію? Так – були. Помаранчеві події 2004 року і були першою спробою середнього класу заявити свої претензії на інститут власності, право на власність і заявити свої претензії на самоуправління. Однак після перемоги так і не було створено політичних інструментів, які б закріпили здобутки перемоги. І відбулася олігархічна контрреволюція. Олігархат повернув собі влітку 2005 року ексклюзивне право на здійснення влади через власність і через адміністрування. Президент Віктор Андрійович Ющенко так і не зрозумів суті соціальних процесів у тогочасній Україні і знову поставив, як і Кучма, на олігархів.

Апотеозом олігархічної контрреволюції стало президентство Віктора Федоровича Якуковича, який не лише приведений до влади олігархатом, але й, врахувавши досвід 2004 року, всіма силами придушує середній клас як свого головного супротивника.

Та все це аналіз. А який вихід з ситуації у яку загнали Україну?

Спочатку потрібно чітко усвідомити, хто ж є головним супротивником українського суспільства. Як на мене, то ним є олігархат. І немає “нашого” чи “доброго” олігарха, як гадав Ющенко чи й досі гадає багато-хто, хто і досі причисляє себе до демократичного табору.

У чому природа та сила олігархату? Олігархія виникає як результат монополії на доступ до власності і влади. Тільки розбивши монополії ми можемо справитися з олігархами. Монополіст у тій чи іншій сфері економіки неминуче стане небезпечним для суспільства, бо контролює його, і неминуче стане монополістом у політиці. Така логіка монополій та олігархій.

А тому потрібне жорстке антимонопольне законодавство, законодавство, яке працює, потрібне запобігання різного роду рейдерству, рівний доступ до закону всіх громадян, впровадження принципу змагальності та конкуренції.

Єдиною суспільною верствою, яка може змінити систему влади в країні і призупинити вигідне олігархату сповзання до напівдиктатури є середній клас. Пробудження середнього класу і має бути, як на мене, головним політичним завданням сьогодення.

УП

More in Події, Політика, Суспільство, Записки
loper
Віктор Остапчук своїм виборцям: “Не всеремось!”

Дуже шкода, що пан кандидат не розказав, коли ощасливленим треба приймати "ЛОПЕРАМІД",-- до читання агітаційної продукції, чи опісля...

Close