Останні новини

Тю, тю – та й на Воркутю!

Коли люди чинять, хоч якийсь спротив неправді – це вже чиста перемога. Коли ж ні – страшна поразка. У першу чергу, особиста, для тих людей, що злякались.

Нинішня Україна живе у світі, який існує за заднім боком дзеркала – за своїм реальним відбитком у ньому. У нічому. Не спираючись ні нащо, і ніякі людські цінності – духовність, порядність, совість (те, що не дано помацати руками пересічному українському «казлу», бо інакше не повірить!) на неї, подібно відсутності гравітації у космічному просторі, не впливають. Ми дико і недбало ставимося до Богом даних нам власної мови, походження, історії… До речі, мову ми маємо свою –  рідкість у неслов’янському світі. Та, як кажуть, не у ті руки потрапила. Навіть американська нація, що створила свою цивілізацію, її не має, користується чужою. Як у Північній так і у Південній Америках.

Використовують нашу мову із величезною користю для себе і наші великі північні сусіди – росіяни. Які були колись, до колонізації України, московітами, проте, не бажаючи так кликатись і прагнучи до Європи, де перебували ми у ті часи, (1654) назвалися за Петра І, росіянами, лукаво запозичивши цю назву у нас – русичів, русинів, руських, русів. Нічого доброго, нам, до речі, це не принесло. Слова «колесо», «пуля», «коловорот», «колимага»,  «колесник», «колобок», «колодец», «колокол», «колона» та величезна кількість інших, походить від українського слова «коло» (круг, рос.), якого нема у російській. Смішно, погодьтесь, називати колесо «круглєсо» чи пампушку «круглобок», кулю – «шаруля», як і рушницю (від нашого слова «рушити») – «движница» (вона ж «ружье»). Або порох називати «пыльрох», або «холомскую роспись», гордість російського народного художнього промислу із села Хохлома, біля Нижнього Новгорода (Горький, у радянські часи), «украинская роспись». Селяни у Росії називаються «крестьяне», від перших українських поселенців – християн. І так далі, і тому подібне. То тепер зрозуміло, звідки у Московію прийшли колесо, порох, вогнепальна зброя, копання колодязів у безводних місцевостях, православна віра, народні мистецтва?…. І нема цьому числа. Я гордий із цього, як і радий за Росію. Це  завдяки нам вона стала  великою європейською і світовою державою. Хоча, росіяни не бажають цього пам’ятати,  а треба, бо про це знає увесь цивілізований світ.

На жаль, ми у більшості своїй, не відаємо своїх славних дідів. Хто із нас перерахує  предків, скажімо, до четвертого коліна? У той час, як євреї пам’ятають своїх прабатьків до Авраама та Адама.  Ми пригноблені багатьма загарбниками, які зліталися на нашу землю, як мухи на мед. Проте, не дивлячись ні на що, ми є.

Комусь гидко читати про Нововолинський міський громадський туалет у Парку Культури і відпочинку, яким принижуть і ганьблять нас, корінних українців і росіян. Ще комусь соромно дивитись на світлини VIP-вбиралень у міській раді, призначених для осіб із голубою кров’ю та білою кістю. Сьогоднішня Україна – на задвірках Європи, із занедбаною культурою та  забутими народними традиціями. Я давно пробачив недругам всі кривди, як особам приватним, проте до них, як до керівників міста Нововолинська, котрі напряму впливають на долі моїх земляків, маю багато запитань, на які вони не бажають відповідати.

То ж будьмо, наразі, послідовними – робімо у цих напрямках все, що можемо, не опускаймося до банального страху і підлабузництва, не продаваймося за цвілу гречку та протерміновану «кільку» в томаті,  за 100 «виборчих» гривень Це тільки на перший погляд здається, що все втрачено. Ми на порозі кардинальних змін. Бувало набагато гірше, але наші діди не зневірювались. Маємо свою мову і територію, самостійну, хоча і не до кінця, Державу. Орієнтуймося на неї. Одиниці сміливців не помітні у аморфному океані переляканих.

У киселеподібному розчині слабких, розчавлених, пристосуванців, проданих і куплених, прикормлених, дурних і тих, що такими прикидаються – бо так легше. Будьмо мужніми, а якщо страшно, то хоча б не показуймо цього ворогам, не заважаймо такими бути тим, які від народження мужніми є. Не лякаймо своїх дітей. Особливо це стосується чоловіків. Ви не за близьких боїтесь – за себе, свій внутрішній психологічний комфорт. Страх – поганий помічник і порадник. Не беріть гріха на душу. Ви – мужі, воїни, козаки. Котрими були ваші діди – гайдамаки, січові стрільці, опришки, солдати УПА, жовніри Польських Сил Збройових у 2-гу Світову, герої ВВВ, в’язні сумління, зеки ГУЛАГів, шістдесятники, дисиденти… І ви ними станьте, після століть державної руїни.

Це ж так легко! – не боятись, говорити правду, не підлабузнюватись, не служити чужим, не красти…

Зробіть це. І не пошкодуєте. Ви ж не хочете, щоб ваші діти стали моральними виродками і збоченцями у цьому, створеному нами, бездуховному, страшному і жорстокому світі. Наважтесь, нарешті. Все буде добре.

16.09.2012 р.

 Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», Нововолинськ, Волинь

More in Суспільство, Записки, Наша історія
Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя

Зараз кажуть про "ОУН-УПА", і це є більшовицька провокація. Була ОУН і була УПА. Хто об'єднує ОУН та УПА, той...

Close