Останні новини

З вірою в Україну…і донеччан

З вірою в Україну…і донеччан

Закінчивши в грудні 1965 року Чернівецький державний університет, була направлена на роботу в щойно відкритий Донецький Науковий центр Академії наук УРСР, а саме в Інститут прикладної математики і механіки. Приїхала разом з сином, якому тоді виповнилось 1 рік і 8 місяців. Нічого не підозрюючи, я пішла в міське управління освіти шукати для сина дитячий садок з українською мовою виховання. Виявилось, що якраз цього року в Донецьку було ліквідовано останній український садок та загальноосвітню школу «за бажанням донеччан», а мене взято на облік в КГБ за моє обурення цим фактом. Працівники навіть слухати боялись, коли почала їм цитувати першу мовну заповідь Івана Огієнка: «Мова – то серце народу: гине мова – гине народ». І всі втекли в коридор.
Довготривала політика насильного російщення під тиском органів окупаційної влади, в результаті голодоморів, тюрм і репресій, репатріацій. ледве не призвела до повної мовної та етнічної асиміляції на власній українській землі. Адже за переписами на Донеччині, починаючи з 1897 року, кількість українців невпинно зменшувалась з 69% до 50,75% в 1989 році. У цей же час кількість росіян виросла з 17% до 43,65%», а відсоток школярів в результаті примусового зросійщення, які мали змогу навчатись українською зменшився з 79% в 1932 році до 2,3% в 1989 році. Тоді ж почалось нелегке українське національне відродження з прийняттям Закону УРСР „Про мови в УРСР”.
На цей час із 1217 шкіл Донеччини з українською мовою навчання залишилось тільки 105 (8,7 %). Це були сільські малокомплектні школи, в яких навчалось всього 2,3 % учнів. Крім того, частина школярів Донеччини були звільнені від вивчення української мови за «бажанням батьків».
Із великими труднощами 1 вересня 1990 року в Донецьку було відкрито 2 україномовні загальноосвітні заклади: школу №65 ( від 7 січня 1990 року до червня 1990 року вона працювала як НЕДІЛЬНА в Донецькому національному університеті), підпорядковану Міністерству освіти, та ліцей при Донецькому державному університеті.
Із проголошенням Незалежності України в 1991 році, Україна звільнилась не тільки від 74-річної політики комуністичного режиму, але й від більш ніж 300-літнього російського панування над українським народом. І вже перший перепис населення у незалежній Україні засвідчив збільшення у 2001р. українців (до 56,9%) на Донеччині і зменшення кількості росіян (до 38,2%).
А далі парадокси. Власне самостійна держава повинна стати єдиним гарантом всебічного розвитку нації, її україномовних шкіл, україномовної преси, україномовної церкви, україномовного уряду, суду, інтелігенції, театру, кіно, радіо тощо. Українська влада повинна розпочати роботу над припиненням духовної окупації Донеччини. Для цього мала б виконуватись Державна програма розвитку української та інших мов до 2000 року, яка була розроблена для виконання Закону УРСР „Про мови в УРСР». На виконання Всеукраїнської Програми Донецьким облвиконкомом 10 квітня 1991 року прийнята обласна Програма № 135 для впровадження української мови в усі сфери життя на Донеччині. Наприклад, згідно зі ст. 18 цієї Програми необхідно було привести низку навчально-виховних закладів області у відповідність до національного складу населення (нагадаю: на той час 51 % українців, 43 % росіян). Законодавче забезпечення цього процесу підсилилось ст. 10 Конституції України від 1996 року та Рішенням Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 10 Конституції від 1999 року та іншими законами України.
Однак, Програма була повністю провалена: тільки 14,0% учнів області навчались українською мовою, замість передбачених 51%. Зокрема в м. Донецьку цей процент становив лише 7,6 %, замість 40%!
А станом на 1 вересня 2012 року в Донецьку функціонувало 158 шкіл, 18 з яких україномовні, 70 –з двома мовами навчання, а саме українською та російською. Інші 70 шкіл Донецька й досі працюють з державною мовою Російської Федерації, в яких українська державна мова вивчається як мова національної меншини. Отже, саме українською державною владою продовжується нещадне політичне російщення та денаціоналізація. Українською мовою навчаються лише 28,3% школярів (у 18 україномовних школах та в деяких класах 70 двомовних шкіл). А 71,7% школярів м. Донецька навчаються російською мовою. За бажанням батьків 26,5% першокласників в м. Донецьку навчатимуться українською мовою.
У Донецькій області усіх ЗОШ – 1058. Мова навчання на Донеччині за останні 5 років змінювалася так:
• 2008/2009: українська мова – 40,3%; російська мова – 59,7%;
• 2009/2010 українська мова – 43,3%; російська мова – 56,7%;
• 2010/2011 на українська мова – 46,7%; російська мова – 53,3%;
• 2011/2012 українська мова – 48,4%; російська – 51,6%;
• 2012/2013 українська мова – 50%; російською – 50%.
Але й ці цифри, а саме, збільшення навчання дітей з 0 до 28,3% в Донецьку та з 2,3% до 50% в області за 22 роки страшенно налякали антиукраїнську, колоніальну владу. І тоді правляча Партія Регіонів на Донеччині розробила програму «оптимізації» тільки-но відроджених україномовних шкіл: ліквідували відроджені україномовні школи № 3, №27, №100 в Макіївці, на фінансування яких не вистачало всього 1,8 млн. гривень на рік та №111 в м. Донецьку. Сьогодні судові справи захисту з ліквідації шкіл владою знаходяться у Вищому Адміністративному Суді України! А в цей час на школу №34 в Єнакієвому, в якому навчався Президент України з державного бюджету виділили 29 мільйонів грн.!
Замість створення належних умов для відродження і розвитку на Донеччині української мови як державної, здійснення цього усі 22 роки саботується, активно продовжується російщення: майже всі рай-, міськ- ради неодноразово приймають на своїх сесіях антиконституційні рішення про державність на своїх територіях російської мови. З бюджету виділяються мільйони на розвиток російської мови, підтримуються газети, які друкуються російською тощо.
А останнє позачергово прийняте в серпні 2012 рішення Донецької обласної ради «О реализации Закона Украины «Об основах государственной языковой политики», яким російська мова на території області проголошена регіональною, і передбачені заходи її розвитку і захист стали взірцем колективного розумового розладу наших обранців. Адже згідно п.4 ст.92 Конституції України «Виключно законами України визначається порядок застосування мов», а не сесіями облрад. Це антиконституційне, незаконне рішення вже оскаржене в суді та буде обов’язково скасоване, як і всі попередні мовні рішення.
Ми живемо в ситуації абсурду. Якщо раніше українську мову забороняла окупаційна влада російської, царської та більшовицької імперій то сьогодні це робить уряд України, Верховна Рада України, Президент України, обласні ради тощо. Тобто маємо окупацію України неукраїнською державною владою.
Замість того, щоб відновити знищені права українців, які хоч і не володіють українською, але хочуть, щоб їх діти без боротьби та судів у своїй державі мали змогу вільно навчатись українською. І перестати масово дискримінувати українців Донеччини. Для цього треба використати не дані перепису населення, в яких закріплено «здобутки» царсько-більшовицької русифікації на Донеччині, у результаті яких Донеччина в мовному плані стала «всесоюзним крематорієм», а 1897 року. А також не завадило б знати, що Донбас заселили запорізькі козаки після ліквідації Катериною II Запорізької Січі. І він весь український, за винятком кількох сотень негідників при владі, які на дух не переносять Україну. Тому напередодні виборів важливо, щоб саме Україна перемогла в індустріальному серці – Донбасі. Адже саме на його мешканців розраховують прийти у Верховну Раду України ті, що палають ненавистю до України, до її мови та культури. У цей відповідальний час, підтримайте, донеччани, ту політичну державницьку силу, яка послідовно відстоює утвердження повноцінної, європейської, заможної та соціально справедливої національної держави українського народу.
Марія Олійник, м. Донецьк

More in Новини
Масові порушення в ОВК на Тернопільщині

...

Close