Сьогодні відзначає свій 50-й день народження режисер Володимир Завальнюк – мій найближчий друг, колега й побратим у боротьбі за право творити в Україні справжній український (а це значить – живий, сучасний і європейський) театр. Це нагода не лише побажати Володимирові у цій боротьбі козацького здоров’я, наснаги й перемог. Це ще й нагода згадати (і замислитись) про саме явище живого, сучасного і європейського театру в Україні – явище, котре все ж-таки існує і, хоч як важко, пробивається паростком порубаного курбасівського саду крізь асфальт нав’язуваної й насаджуваної десятиліттями й століттями забитости, меншовартости, шароварности. На жаль, насаджування триває й досі… Якби в театрі нашого життя усе не було перегорнуто догори дригом, сьогоднішній ювілей мав би стати провідною темою, принаймні, театральних видань, а щоб привітати Володимира, у величезній черзі мали б стояти державні мужі й розчулені спонсори. Але – за нинішніх обставин, може, воно й добре, що є так, як є. Певен, що й сам Володимир не схотів би жодного офіціозу на свою честь, тим більше від тих, хто сьогодні очолює рух України й української культури в зворотному напрямку від самої себе.
Проблема в іншому. У тому, які армії асфальтоукладачів припадають на кожного садівника, і як мало уваги й підтримки цим садівникам приділяє суспільство, рухаючись звичними асфальтовими маршрутами.
У зв’язку з цим – невеличке міркування з претензією на «театрознавство зсередини». Гадаю, що цьогорічна прем’єра театру-студії Володимира Завальнюка «Жанна д‘Арк. Дисконт?..» за «Жайворонком» Ж. Ануя є визначним мистецьким явищем не тільки тому, що влучає в унісон (та що там унісон – у вибуховий резонанс!) зі станом сьогоднішнього українського суспільства, таким критичним для вільної думки, душі, духу. Потужности (й водночас пронизливости) виставі додає те, що в Жанні, якою її грає Ганна Яремчук, дуже багато від самого Володимира. Його безкінечної далекости від будь-якої пози, зображувальности, забронзовілости; його справжности, яка тим справжніша, що містить і помилки, і, можливо, відступи й падіння. І – повернення на шлях, до якого покликали Небесні Голоси. А коли здається, що небо геть укрилося хмарами й голосів стає не чути, Покликаний каже: «Коли Ти мовчиш, Господи, Ти довіряєш нам найбільше. І чекаєш, щоб ми взяли все на себе. Отже, беру все на себе, Господи! Все беру!»
Коли йдеться про людину, яка так каже, так діє, так живе, будь-які побажання, навіть ювілейні, видаються не дуже доречними. Замість цього побажаємо Матері-Україні звільнитися нарешті від усього нав’язуваного й насаджуваного й стати самою собою. Такою, що здатна подарувати своїм синам шану й визнання, якого вони гідні, ще за життя.
P.S. Найближча вистава театру-студії В. Завальнюка «Жанна д’Арк. Дисконт?..» відбудеться 7 жовтня о 19-00 на малій сцені Палацу «Україна».Квитки продаються у касах Палацу та театральних касах міста. Замовлення квитків за тел. (097) 278-22-81, (096)401-43-15, (050)692-64-60.
P.P.S. Див. також статтю Андрія Сивого «Жанна д’Арк. Дисконт?..» Роздуми упередженого глядача».