Йде підрахунок голосів у збентеженому одеському окрузі… Щось пішло не так… Не на те сподівалися…

Зараз подзвонили з Роздільноі і розказали, що вже яку підряд годину в спортзалі покотом лежать, сидять, стоять люди – вперемішку міліціонери, голови комісій, жінки й чоловіки, тяжко смердить тілами, крекером з сиром, який хтось жував, поки не заснув. Іра Лашкевич, голова комісіі тоі, де ми зіткнулися з братками, каже, що це все ій нагадує Беслан. Вона в черзі десь 125, а це ще, певне, до вечора не дочекатися… Люди заходять з коробками протоколів до комісіі, довго сидять, дехто виходить в машину й щось пише… Потім знову сидять…йде підрахунок голосів у збентеженому одеському окрузі… Щось пішло не так… Не на те сподівалися…

Може, колись станеться тут щось, нарешті. Бо не прийшли ж голосувати так, як було задумано. Та поки що одморозкам і корупціонерам вистачить…
Вранці зустрілася з однокурсником, який живе тут давно-давно, ще з того часу, як ми розсталися після випускного в університеті. Сидів чекав за столиком з дочкою, яку я ніколи не бачила. Думав, я сплю, то не дзвонив будити. Зворушлива пара людей – мій однокурсник у окулярах дорослого чоловіка, доросла дочка його, невиспана, але з прямою спинкою… Приіхали підтримати. Він ( ім”я казати не буду, бо йому тут жити, в цьому бандитському прайді) належить, виявляється до такоі партіі, що мене підтримати ніяк не могла. Але привіз протоколи з мокрими печатками, які зібрали для мене його однопартійці в одному із запресованіших районів округу! Я не знала, як його витримати свій залізний образ, щоби не розтектися калюжою перед ними. Було рано-рано… Море за вікном вщухло, ніби вчора не ревіло й не вило, як поранений дикий звір. Ми пили чай з сухариками, ніби сім’я. Мій постарілий трохи зовсім однокурсник розповідав мені тихо : ти думаєш, вони могли прийти в кабінки й там проголосувати, як хотіли? Я вранці встав – аж повз вікно біжать Зойка з Вітькою і іхня мама мчить, як молода, лиш храмає! Кричу – що сталося? Куди? А Зойка каже – та он дзвонять додому: чого досі не проголосували! Бігом щоб були неа місці!
Ти, думаю, знаєш, за кого вони проголосували. А вчителі у 8 ранку вде стояли шнурком під дільницею, проголосували – ще директор на роботу не прийшов, а звіт вже лежав на столі!!!!
Ти, Оля, не розумієш, що таке колективна відповідальність? Думаєш, вони могли інакше? Оте -” постав галочку, де ти сам хочеш, в кабінці ніхто не бачить” – дурне! Голові сільради чи директору сказано – щоби було за ПР стільки-то! Як буде менше – ти не побачиш нічого, ні копійки, ні води, ні дороги, ні лампочки, ні що там тобі треба, гад. Тому має бути стільки-то голів, і не менше. Це називається ” колективна відповідальність”, Оля.
Як мені було жаль відпускати іх. Але вони не спали ніч, до мене іхавши з підмогою. І ще ідуть в далекий одеський район, везуть бабусі своій дрова. Вона в степу живе…
Мене міцно обняла його дочка, така доросла- я так і не бачила, як вона з’явилася й такою стала.Він так зворушливо скрутив із мого плаката кульочок – як ми колись крутили іх із газети “Правда” в університетській юності. Я зсипала туди наші солодкі сухарики. Вони повезли іх своій дворічній доці і внуці… Він сказав: я казатиму – це від Олі. Виросте – розкажу про тебе. Я ледве тримала лице. Бо не можу назвати його ім’я. Він просив. Йому тут жити

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут