Останні новини

Олександр Северин: Між виборцем та дияволом

Попри відому тезу, що всяка влада – від Бога, насправді будь-яка влада – від диявола, якщо лише не від виборця.

Тобто – якщо владу не делеговано громадянами на вільних виборах:

а) зі створенням умов для вільного формування вибору,

б) зі створенням умов для вільного висловлення вибору,

в) з забезпеченням чесної і прозорої фіксації вибору.

 Згідно з пп.4 п.2 ст.11 Закону України “Про вибори народних депутатів України” виборчий процес здійснюється на засадах відкритости та публічности, що на практиці означає забезпечення виборця на кожному етапі виборчого процесу повною, об’єктивною, неупередженою, своєчасною інформацією. Якщо такої інформації виборець не отримує, це свідчить лише про одне: чи то у масштабах дільниці, чи то у масштабах округу, чи то у масштабах країни замість виборів з громадянами гралися у наперстки, замість виборів відбувається шахрайство.

 Між тим з інформацією – лихо.

 Раніше вже доводилося казати про дуже поширене (системне?) явище обману, коли результати виконання державними органами чи то органами місцевого самоврядування своїх визначених законами повноважень за рахунок бюджетних коштів подається як досягнення певної політичної сили-учасника виборчого процесу чи то кандидата в депутати. Така-то партія! 5 сучасних аеропортів!. Такий-то кандидат це новий тролейбус. При тому, що як не крути, а партія аеропорти не власним кайлом і власними членами будувала. І кандидат ніби не зовсім тролейбус. Хоча….

 Були нагоди казати і про перешкоджання здійсненню передвиборної агітації, себто поширенню кандидатами та партіями інформації, покликаної “спонукати голосувати за чи проти”.

По-перше – фізична протидія з боку “невстановлених осіб” (як то напади на агітаційні намети), що має ознаки злочину, відповідальність за який передбачено ст.157 КК України (“перешкоджання здійсненню виборчого права з застосуванням насильства, пошкодженням чи знищенням майна”).

По-друге, те саме, але з боку “офіційних осіб” – на підставі збоченого розуміння норми виборчого закону (п.8 ст.69), де владу зобов’язано забезпечити місця для проведення виборчої агітації. Насправді тут йдеться про зобов’язання влади сприяти агітаційній діяльности шляхом забезпечення minimum minimurum умов, а не про заборону агітації в інших місцях. Це підтверджується і ст.212-14 КУпАП, яка встановлює відповідальність за розміщення агітаційних матеріалів саме у прямо заборонених законом місцях“.

Тому протидія з боку влади здійсненню агітації у будь-яких місцях, де вона прямо не заборонена законом є, своєю чергою, порушенням встановленої пп.2 п.5 ст.3 виборчого закону втручання влади у виборчий процес.

 Говорилося і про дивне розуміння питання забезпечення відкритости виборів державою, яка у Законі України “Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року” встановила дуже спірну відеофіксацію і трансляцію голосування, але не трансляцію найцікавішого – підрахунку голосів.

Реакція Центральної виборчої комісії на наше “казання” не здивувала, будучи по суті простою констатацією відомого:  що відповідно до п.1.5 додатку до постанови ЦВК №892 від 13.09.12 (зі змінами): “при вході до приміщення для голосування на виборчій дільниці, а також усередині цього приміщення на видному місці розміщуються таблички формату A4 з написом “У приміщенні ведеться відеоспостереження”.  У тому і справа: значна частина затурканого і заляканого електорату, вже і так готова під міфічною загрозою нетаємности голосування чередою піти голосувати “за адмінресурс”, а з “табличками формату А4” – і поготів…

 Тож така організація відпоспостереження на дільницях дає додаткові підстави для сумнівів стосовно чесности підрахунку, а відповідно, ще більшої ваги набирає питання забезпечення поінформованости громадян про діяльність виборчкомів при встановленні результатів виборів.

 Приховують інформацію лише у двох випадках. Перший випадок є психіатричним – це параноя. Другий випадок – коли і справді є що приховувати.

 Виборчий закон передбачає, що результати волевиявлення фіксуються, оформлюються протоколами відповідних виборчих комісій. Згідно з нормами ст.91, 95, 96 закону “невідкладно після складання таких протоколів дільничними та окружними виборчими комісіями один примірник таких протоколів має бути вивішено для загального ознайомлення у приміщенні відповідної виборчої комісії”.

 Очевидно, що вимога невідкладного вивішування протоколу “для загального ознайомлення” передбачає, що це робиться негайно після складання протоколу, з забезпеченням загального, вільного, безумовного доступу до цього примірника протоколу, при тому, що жодним законом не заборонено (а значить – дозволено) ці протоколи фотографувати.

 Порушення цих імперативних вимог щодо невідкладности оприлюднення протоколів, щодо забезпечення їхньої загальнодоступности, у т.ч і щодо можливости фото- та відеофіксації, свідчитиме про те, що на відповідній виборчій дільниці фальшують: приховують там, де є що приховувати.

 Тому кожен виборець, зацікавлений у тому, щоб не стати “лохом”, “терпілою”, об’єктом маніпуляцій наперсточника, має повне право вночі-вранці 29-го жовтня прийти на виборчу дільницю і перевірити наявність чи відсутність на загальнодоступному місці протоколу про встановлення результатів виборів або ж зафіксувати факт його відсутности, здійснити фото- чи відеофіксацію. Перешкоджання цьому є незаконним і, знов-таки, свідчитиме про злий умисел того, хто перешкоджає.

 Слід наголосити на такому: такі ініціативи громадян як Народна ЦВК – це не намагання апріорі заперечити офіційні результати виборів. Навпаки – спонукання виборчкомів до законности і прозорости, до чесного і оперативного встановлення результатів виборів.

 Варто пригадати досвід президентських виборів 2004 року, коли на завершальному етапі підрахунку голосів першого туру Центральна виборча комісія немовби “зависла”, суспільству не надавалася повна і об’єктивна інформація про підсумки голосування, виник і увійшов в історію термін “підрахуйство”, а українці отримали мотивацію і натхнення на те, що звалося “помаранчевою революцією”.

 Як відомо, історія нічому не вчить, а лише карає за невивчені уроки. Чи вивчено в Україні владою попередні уроки і яким буде її власний вибір – побачимо вже 29-го жовтня.

Олександр Северин, к.ю.н.

Майдан-Моніторинг

More in Моніторинг, Події, Політика, Право, Статті
Микола Рябчук: Класова боротьба

Маркс, може, обурився б, але я знаю, що в нашій країні — його закони не діють

Close