Останні новини

Танки в місті

Перше – я у жодному разі не бажаю, щоб моя стаття виявилась пророчицькою. Навпаки – я щиро хотів би, щоб вона лишилася виключно на папері, валялася собі десь у бібліотеці, й вряди-годи з неї посміхався який-небудь історик-аматор. А електронний варіант щоб зберігався десь у каталозі застарілих малозначущих новин, й знаходився лише гуглем, та й то був не на першій сторінці.
Я щиро бажаю, щоб цей текст нікому ніколи не згодився.
Я взагалі вагався, чи варто його писати, щоб не накликати.
Але коли почав натрапляти на заголовки на кшталт “Вже у листопаді на вулицях можуть з’явитися танки” вирішив, що про всяк випадок все-таки варто.
Якщо коротко – то ця стаття про те, чиї це можуть бути танки й що з ними робити, якщо раптом вони все-таки з’являться.

Варто згадати основні причини, з яких танки можуть опинитися на вулицях Києва та інших українських міст. На мою думку, основні з них такі (перераховано у порядку зменшення ймовірності, й не забувайте, що це лише моя думка, й ані копійкою більше):
1. Придушення масових заворушень існуючою владою.
2. Перехід частини збройних сил на бік опозиції та бої з частинами, що підтримують уряд, громадянська війна.
3. Іноземна інтервенція.
4. Іноземна агресія й повномасштабна війна.

Моральну оцінку першого варіанту виходить за межі цього документу. Тема статті – військово-технічні аспекти. Цебто (перекладаю) – поради, як зберегти життя, та, по можливості, протидіяти бойовій техніці, якщо ви ставите перед собою таке завдання.
Спочатку давайте про захист. З давніх часів, мабуть, аж з Другої Світової, серед людей, що не мають безпосереднього стосунку до бойової техніки, панує стереотип – танк сліпий. Радянські фільми та довідники його старанно підтримували – так, якщо пам’ятаєте, в одній з комедій 50х років бравий солдат чи то Іван Бровкін, чи то Максим Перепелиця нахабно видирається на башту й плащ-наметом затуляє оглядові щілини, а в одному з керівництв по боротьбі з ворожими танками була рекомендація заліпляти ці ж отвори багном.
Якщо ця інформація й була колись актуальною, то наразі вже давно ні.
Сучасний танк “бачить” набагато краще за неозброєне людське око. Оглядові прилади командира розташовані по колу командирської башточки. Приціл навідника, найімовірніше, має збільшення. Навіть механік-водій вже має не вузьку щілину, а один або навіть три перископічні оптичні прилади. Отже, найменше ворушіння, навіть підозра на нього призведуть до того, що командир вкаже навідникові напрям, і той огляне підозріле місце крізь оптику.
Отже, краще виходити з висновку: якщо ви бачите танк, то, скоріш за все, його екіпаж бачить вас, бачить краще, й, на відміну від вас, має чим вас дістати.
“З якого дива? – може запитати недовірливий читач. – Чого б їм у мене стріляти, якщо я не маю жодного ворожого наміру, а просто зацікавився такою екзотикою на рідній вулиці? Якщо я взагалі вийшов на балкон з цигаркою, й взагалі мені чхати на те, що там внизу робиться?”
Поясню. Якщо танк послали на вулицю, то, скоріш за все, екіпаж старанно проінструктовано. Можливо, його інструктували у жодному випадку не стріляти. Можливо – стріляти, але виключно по команді. А можливо – стріляти у випадку провокації або безпосередньої загрози. І в будь-якому випадку нормальна людина краще піде на ризик сісти на кілька років по закінченню бойових дій, аніж згоріти у танку, не порушивши наказу “не стріляти”. Як ви розумієте, нерви у екіпажа після будь-якого варіанту інструктажу, не дуже розслаблені.
Уявіть собі на місці командира. Він помітив якесь підозріле ворушіння на балконі або за рогом. Його накачано інструкціями й попередженнями про те, що у “бойовиків” може бути протитанкова зброя. Він бачить, що за склом вікна неясна постать зводить у його бік довгий циліндричний предмет.
Ваш адвокат легко доведе на суді, що це був лише телеоб’єктив, і цілком можливо, що командира посадять, але вашим родичам від цього легше не стане.
Отже, якщо ви не збираєтеся брати участь у бойових діях, то єдина рекомендація – сховатись і не висовуватись. Раніше експерти радили ховатися у чавунній ванні – бо хтозна, звідкіля і які саме летітимуть кулі, а ванна товста; однак зараз, в зв’язку з суцільним переходом на акрил, ця рекомендація втратила актуальність.
Якщо є змога – краще поїхати з міста. Навіть у випадку, якщо бойові дії не перейдуть до гарячої фази – лишається ймовірність, що воду, каналізацію й світло буде відключено. Уявіть собі багатоповерховий будинок, в якому нема води, й не годину – а два-три дні.
Якщо можливості утекти нема, запасіться водою, харчами, теплим одягом – саме в такому порядку пріоритетів. І не висовуйтесь. Незалежно від того, чиї то танки та з якою метою вони катаються вулицями.

Для тих, хто збирається взяти участь в подіях, рекомендації інші, й вони сильно залежать від того, хто сидить під закритим люком. Розглянемо два перші варіанти – придушення повстання або громадянська війна. В обох випадках під бронею – такі самі громадяни, як ви. Цілком можливо, вони обдурені своїм керівництвом; ще ймовірніше – їх погнали в бій силоміць, під страхом трибуналу або шантажем родичами. Перемогти у громадянській війні – це трохи не те, що побити іноземного загарбника. В будь-якому випадку це істотні втрати для батьківщини, причому втрати не лише матеріальні, але й найцінніші – людські. Пройде десять, двадцять, хай навіть півсотні років, й хто за що воював – буде не так важливо, а от батька-діда-брата вже не повернеш. Й демографія наша, й без того ненайкраща, зяятиме різким спадом-ямою, та ще й не однією. Скільки років пройшло після Другої Світової, а ями помітні – діти війни, онуки війни, діти онуків.
Втім, матеріальний аспект теж не варто забувати. Захоплений танк – це не спалений танк, це чистий прибуток. Машині все одно, в який бік стріляти. А якщо вдасться ще й переагітувати (або іншим чином перетягти на свій бік) екіпаж, то прибуток значно перевищить вартість й бойову цінність самого танку.
Отже, в обох випадках, краще танк не палити, а взяти в полон. Які ж методи можна тут використати, та яких труднощів слід чекати?
Як вже зазначалося, сучасний танк зовсім не сліпий. Він бачить далі за піхотинця, стріляє набагато далі, а могутність його пострілу в десятки разів перевищує те, що може задіяти піхота. Водночас танк має й геть сліпу зону – безпосередньо перед собою та пообіч, а також зверху. У цій же зоні неможливе й використання його основного озброєння – гармати та кулеметів, але слід остерігатися особистої зброї екіпажу та гусениць. Відповідно до цього слід будувати й тактику підкрадання. Якщо танк стоїть – підвали й напівпідвали дозволять підкрастися мало не впритул. Якщо танк рухається, й маршрут його руху відомий або може бути передбачений – ваше місце на даху або верхніх поверхах. Не найвищих – третього-шостого цілком достатньо. Не забувайте про шлях відступу. З даху має бути принаймні два шляхи – через інші під’їзди, пожежну драбину, стрибком на сусідній дах. Дах без таких шляхів, хай який він заманливий або зручний – мишоловка.
Все, що було сказано вище, стосується самотнього танку, але розраховувати на таке щастя не варто. Якщо танк супроводжує піхота, то скоріш за все, заскочити його зненацька, підкрастися, старанно прицілитися з чого б там не було – не вдасться, а про взяти в полон екіпаж немає й мови.
Якщо танки йдуть групою, слід придивитися до схеми колони. Ще у Другу Світову була вироблена схема руху через місто – так званим “ромбом”. Якщо коротко – то це означає, що танки з чималим інтервалом рухаються по обидва боки вулиці, й споглядають верхні поверхи протилежного від себе боку. Тактика ефективна, згадується в керівних документах, командири її вивчають, і… у ряді випадків не використовують. Так, наприклад, під час відомого епізоду входу танків в місто Грізний у 1994 році, деякі підрозділи йшли вервечкою – одна машина за одною. Результати відомі.
Крім того, у сучасних умовах, коли вулиці захаращені автомобілями, схема “вервечкою” може бути вимушеною, а отже, цим слід скористатися.
Варіант збройного нападу на колону розглянемо нижче, а поки що обмежимось варіантами, коли бажано колону зупинити, а з екіпажами вступити у переговори.
Слід зазначити, що не варто пробувати блокувати колону легковиком на шляху головного танка або навіть вантажівкою. Добре вмотивований командир просто накаже переїхати її або знести з дороги. Так, наприклад, в серпні 2008 року при спробі завадити проїзду російської танкової колони, службовці грузинської поліції встановили кордон з патрульних автомобілів. Колону це не зупинило.
Можливо, зупинити танк могла б важка техніка – завантажені самоскиди, дорожні котки і т.п., але такий спосіб потребує серйозної координації зусиль, та й, власне, наявності таких перепон, яка є не завжди.
Найпростіший спосіб зупинити колону – вийти на дорогу перед нею. Якщо конфлікт ще не розгорівся, якщо не пролилася кров – то цілком можливо, що в командира не вистачить духу проїхати по людях. По громадянах своєї країни. Принаймні двічі – у 1991 році в Москві та у 1989 році в Китаї цей спосіб спрацьовував. Водночас не слід забувати, що у січні 1945 році в під Грюнхаймом радянські танки не зупинила навіть ціла колона біженців.


19 серпня 1991 року, Москва. Учасники протестів проти ДКНС намагаються зупинити колону бойової техніки.

На фото, зробленому фотографом «Associated Press» Джеффом Віднером – учасник протестів на майдані Тяньаньмeнь, якому протягом півгодини вдавалося стримувати рух танкової колони.

З бойових донесень під час операції “Дунай” (вторгнення у Чехословачиину 1968 р): “Экипаж танка 64 мсп 55 мед (старшина сверхсрочной службы Андреев Ю.И., младший сержант Махотин Е.Н. и рядовой Казарик П. Д.) на пути движения встретили организованную контрреволюционными элементами толпу молодежи и детей. Стремясь избежать жертв со стороны местного населения, они приняли решение на обход его, во время которого танк опрокинулся. Экипаж погиб”.

Найкраще, якщо сміливці, що спробують зупинити колону, будуть мати неагресивний вигляд. Якщо чоловік (або кілька) – то студентського вигляду, барвисто (але не надто, тому що це може дратувати людей у формі) вдягнені, усміхнені, можливо, з квітами або повітряними кульками у руках. Будь-яка агресія, спроба вдарити, подряпати, видертися на танк – майже гарантовано призведе до використання зброї.
Ще кращий ефект могли б спричинити жінки, дівчата, або навіть діти – але в мене рука не підніметься писати таку пораду.
Ясна річ, мова йде виключно про добровольців.
Великої затримки не треба – за правильної організації нападу вистачить буквально хвилини. Після чого має початися друга фаза операції – знерухомлення танків. Вона ж має розпочатися у випадку, якщо перша фаза виявилась неефективною, й колона продовжила рух.
Найвразливіша частина танку – шасі. Незважаючи на могутній (до 1500 кінських сил) двигун, вставлений у катки товстий сталевий стрижень надійно блокує машину. Більш того, у даному випадку потужність двигуна може обернутися на шкоду танку – якщо вставити стрижень на ходу, то інерція й двигун можуть зламати коток або навіть гусеницю.

Танк-пам’ятник Т-34, використаний учасника антиурядових заворушень в Угорщині, 2006 р.

Танки Т-34, Т-54, Т-55, Т-62 мають котки з отворами; Т-64, Т-72 – без. Якщо когось дивує, що згадано такий антикваріат, як Т-34 – див. ілюстрацію вище. У танків, де ходову частину захищено екраном (наприклад, французького танка “Леклерк” або якісь місцеві варіанти модернізації інших танків, як, наприклад, у Придністров’ї) прути слід стромляти у нижню частину, між катком та гусеницею, та у якомога більших кількостях.
У всіх вищенаведених типів в ходовій частині є надзвичайно вразлива деталь – лінивець. Ця деталь утримує гусеницю натягнутою, й має вигляд невеличкого колеса, розташованого у задній частині машини, трохи вище за лінію основних котків. Товстий металевий стрижень, вставлений у один з отворів лінивця або заблокує його й знерухомить танк, або виведе з ладу ходову частину.
Де можна взяти цей стрижень? Найкращий варіант – лом. Певна іронію долі в тому, що танк сам може привезти з собою цей інструмент для власного пошкодження, закріплений на броні з лівого або правого боку. Розраховувати на це, однак, не варто, так само як і на те, що лом вдасться легко й одним рухом вихопити з кріплень. Краще потурбуватися про нього заздалегідь. Найдоступніше в місті джерело ломів – пожежні щити на підприємствах та складах. У режимних організаціях, з прохідною, принаймні один з них має бути одразу за воротами. На пожежних щитах зберігаються також багри, які теж можна використати для поставленої мети.
Якщо поблизу є будівництво, то майже напевне там є в наявності арматура. Якщо дозволяє час, слід нарізати стрижні довжиною близько метра – коротші можуть випасти з ходовою частини, а з довшими незручно вправлятися. Якщо часу нема – слід використати обрізки арматури, якщо немає обрізків – довгі прути можна зігнути вдвічі.
Тонку арматуру – 8-12 міліметрів – танк може деформувати, тому якщо нема товстої, то слід використати якомога більше прутів для знерухомлення.
Не варто намагатися зупинити танк дерев’яним прутом – держаком від лопати або іншого господарського інструменту, або навіть жердиною. Скоріш за все, її буде зламано.
Найзручніше встромляти прути у котки та лінивці, якщо танк зупинився, бодай на кілька секунд (див. вище), але зробити це можливо й на ходу, на швидкості до двадцяти-тридцяти кілометрів на годину. Встромляти прут требі різким рухом від себе, при цьому стояти так, щоб введений прут на зачепив вас або іншого учасника бойових дій та не травмував. Зробивши рух вперед, слід негайно відпустити прут, незалежно від досягнутого результату, навіть якщо ви не влучили. Краще підібрати відбитий стрижень й повторити спробу, аніж лишитися без руки.
Так само негайно після встромляння слід відскочити, оскільки існує ймовірність розриву стрижня, пошкодження ходової частини (з потоком швидко летючих уламків), різкого повороту танка внаслідок заклинення однієї з гусениць.
Для остаточного знерухомлення танка, який не рухається, можна використати бетонні стовпчики, товсті колоди, каміння та інші підручні засоби.
Екзотичні методи – затикання отворів живлення моторів повітрям (німецький засіб Motorstopmitell та його румунські аналоги), накидання дротів від тролей або трамвайних ліній, розлиття мастильних та слизьких речовин на шляху колони (Чехословаччина, 1968)– не розглядаються з причини вкрай сумнівних результатів.
Що ж робити, якщо танк зупинено? Розглянемо ситуацію далі.
Перше, що слід пам’ятати – танк, навіть якщо він не знаходиться у колоні, не є окремим й самодостатнім елементом атаки. У будь-яку мить він може викликати допомогу у вигляді (залежно від ситуації, бойової обстановки, рішучості командування та готовності його до крайніх засобів) – від піхотного або поліційного взводу до авіаудару. Отже, перше, що слід зробити після знерухомлення танку – це вивести з ладу його засоби спостереження та зв’язку.
Засоби спостереження зазвичай розташовані на верхній лобовій деталі танку та в кількох місцях на башті, а саме – на її даху та в лобовій частині. Зазвичай вони мають вигляд прямокутного або круглого скляного вічка. У деяких випадках вічко може бути прикрите сталевим екраном. Крім того, на деяких моделях (наприклад, на танках “Леопард-3”, “Абрамс”, “Леклерк”) можуть бути встановлені додаткові телекамери заднього та бічного огляду. На багатьох моделях встановлено тепловізори.
Для блокування та виведення з ладу засобів спостереження слід використати будь-які непрозорі матеріали – тканину, одяг, фарбу, багно, мастило і т.п. Оскільки точно не відомо, що саме сховане за кожним знайденим вічком (віконцем), то закривати (або замазувати) слід усі знайдені й навіть просто підозрілі деталі. Не страшно, якщо ви помилково замажете габаритні вогні, значно гірше, якщо ви пропустите телекамеру або приціл навідника.
Засоби зв’язку розташовані всередині бойової машини, вивести їх з ладу малореально, але пошкодити антену радіостанції цілком можливо. Зазвичай вона має вигляд довгого прута, розташованого на башті або на кормовій частині танка. Його слід зламати або зігнути в кілька разів. Деякі моделі танків можуть мати інші засоби зв’язку, тому слід вивести з ладу всі деталі, які скидаються на антени. Антени для УКЗ та більш коротких діапазонів можуть мати вигляд коротких крилець або стержнів – їх також краще поламати або хоча б зігнути.
Звичайно, екіпаж полоненого танку навряд чи буде спокійно спостерігати за неподобством, яке коїться безпосередньо у них над головами, а спробує активно йому опинатись. У його розпорядженні – маневри танком та баштою, лючки для самооборони танку, основні люки та взаємодія з іншими підрозділами.
Навіть знерухомлений танк може спробувати різкими рухами скинути сміливців, що залізли на дах. Танк з виведеною з ладу гусеницею може обертатися на місці. Башта сучасних танків робить повний оберт за вісім-десять секунд, й командир навряд чи попереджатиме про свій намір. Екіпаж танку озброєний особистою зброєю, й при загрозі для свого життя цілком може використати її, навіть не зважаючи на пряму заборону в наказі. Інший танк цілком може обстріляти товариша з кулеметів – пошкодження машини будуть мінімальними, а людям на броні доведеться невперепливки.
Тому усі дії з позбавлення екіпажу засобів спостереження та зв’язку слід провадити якомога швидше.
Крім вищенаведених дій, слід також блокувати люки (можна важкими предметами), лючки для самооборони, якщо вони є (хоча б завісити їх тканиною, одягом тощо), башту – наприклад, заклиненням дула гармати вантажівкою, автобусом тощо.
Слід також остерігатися пострілу з гармати. В принципі, якщо нападники вже на броні, то стріляти вже пізно, але танкісти можуть спробувати цей спосіб, щоб налякати або оглушити нападників.
Варто остерігатися лазерного далекоміра – він цілком здатен засліпити нападників, у тому числі назавжди. Це ще одна причина якомога швидше вивести з ладу всі оптичні прилади.
Не слід виключати того, що на вулиці може трапиться вогнеметний танк. На поточний момент вони зняті з озброєння, але можуть зберігатися в резерві, і якась світла голова може додуматися їх використати. Відрізнити вогнеметний танк можна по брандбойту вогнемета на масці поруч з гарматою (ОТ-55), або на лобовій броні (ОТ-34). Американський вогнеметний танк М-67А1 викидає горючу суміш через брандбойт у стволі гармати, так що відрізнити його від базової моделі М48А1 досить важко., але ймовірність зіткнутися з ним вкрай незначна. Рекомендації щодо виведення з ладу вогнеметів такі самі, як і для кулеметів (див.нижче).
Деякі танки мають системи самоборони у вигляді мортирок, що заряджчені осколковими гранатами. Гранати танка “Леклерк” мають вагу 5 кг, й при розриві дають сотні уламків, які викошують все живе у радіусі до тридцяти метрів навколо місця вибуху. Тому мортирки слід негайно вивести з ладу ударами важких предметів, обривом підведених до них дротів тощо, або блокувати захисні кришки.
Найбільш небезпечними є кулемети – спарений (знаходиться поруч з гарматою) та зенітний (знаходиться на башті). У старих танків можуть бути також курсовий (на Т-34 – праворуч на верхній лобовій деталі) або кілька у ящиках на надгусеничних полицях (у немодернізованих Т-54). Усі їх також бажано вивести з ладу, причому бажано заклинити, а не затикати, оскільки розрив дула кулемету поруч – хоч і не така неприємна штука, як кульове поранення, але все ж досить неприємна. У разі, якщо дула все-таки буде заткнуто, краще повідомити про це екіпаж. Втім, непоганою ідеєю сказати це екіпажу, навіть якщо ви не збираєтеся цього робити – це хоч трохи, але зменшить ймовірність того, що екіпаж спробує використати озброєння.
Ось, нарешті, ми підійшли до ще одного вкрай непевного, але надзвичайно важливого моменту – до питання, що робити з екіпажем полоненого танку. Повторимо згадану вище тезу: якщо танки послано на придушення заворушень, або якщо точиться громадянська війна – то всередині сидять такі ж самі громадяни нашої країни, як і ті, що взяли танк у полон. Крім згаданих вище моральних перепон слід не забувати також суто матеріальні – кожен з членів екіпажу цілком може перейти на інший бік. За часів Громадянської війни 1918-1921 р. такі переходи траплялися не один раз; інколи добровільно, інколи примусово, але траплялися.
Водночас не слід забувати, що до зниклого танку вже цілком може рухатися підмога, отже, слід вжити заходів до можливого термінового його знищення.
Переговори з екіпажем краще вести з даху башти, в районі правого (командирського) люка. Голос дещо спотворюється й приглушується, але розрізнити слова цілком можливо. Що саме говорити – залежить від ситуації та виходить за межі цієї статті, але варто згадати кілька моментів щодо технічних деталей. Не слід надто погрожувати й залякувати екіпаж, оскільки у цьому випадку вони можуть замкнутися й не реагувати на пізніший більш зважений тон. Погрози можливі, але висловлювати їх варто неохочим тоном – мовляв, ми б і не хотіли, але якщо ви не вийдете, то будемо змушені… і так далі. Слід остерігатися підступу з боку екіпажу. Як вже згадувалося вище, кожен член екіпажу має особисту зброю. Тому в разі успіху переговорів слід частково блокувати люки – щоб танкіст не міг різко висунутись та розпочати стрільбу; залишити щілину такого розміру, щоб просунути зброю. У більшості пост-радянських країн танкісти мають на озброєння автомат АКС-74У (цебто щілина не повинна перевищувати 7-10 сантиметрів), та пістолети. Від танкістів слід спочатку просунути й віддати зброю, потім виходити самим. Треба контролювати, щоб автомат подавали прикладом, а пістолет – руків’ям вперед. Якщо зброю подають дулом вперед, дуже ймовірно, що замислено підступний постріл.
Якщо екіпаж хоч трохи відчинив люк, слід негайно вставити щось у щілину, щоб зачинити його вже було неможливо.
Слід пам’ятати, що кожен член екіпажу може мати свої переконання та свою мотивацію, й згода одного з танкістів здатися (навіть командира) зовсім не означає, що інші члени екіпажу теж з цим погодилися. Тобто, запобіжних заходів слід вживати при виході кожного члену екіпажу.
Слід пам’ятати про те, що у кожного танку є евакуаційний люк на днищі й вжити заходів щодо його блокування – наприклад, підсунути під нього масивний предмет, щоб унеможливити вихід екіпажу або несподіваний постріл з люка.
Якщо екіпаж виявив бажання перейти на бік нападників, слід забезпечити неможливість переходу його назад. Методи забезпечення також виходять за межі статті, але варто згадати найпростіший – пов’язати кров’ю.
Якщо танк іноземний, то переговори слід вести на мові загарбника. З російською проблем немає. Носіїв англійської та німецької у нас вистачає, трохи гірша ситуація з французькою, але багато французів також знають англійську та німецьку. У випадку з турецькою мовою ситуація гірша, але спілкуватися з турецьким екіпажем можна азербайджанською. Носіїв азербайджанської знайти неважко.
У військовій історії є кумедний момент, коли героїчний борець з танками відкрив люки мотикою. Цей приклад можна навести для мотивації підлеглих, але водночас слід згадати, що на поточний момент така операція неможлива.
Розглянемо гірший випадок – коли екіпаж категорично відмовився здаватись, переходити на бік нападників або під впливом погроз покінчив життя самогубством. Останнє, до речі, цілком може виявитися лише хитрістю – в мемуарах деяких радянських танкістів згадується цей спосіб обдурити німецьких солдатів, які оточили виведений з ладу танк. Так що почувши три або чотири постріли – не слід робити твердих висновків, ніби танк безпечний.
Ось що можна зробити для знищення танку.
За баштою танків Т-34, Т-54, Т-55, Т-62, Т-64, Т-72 знаходиться найвразливіше місце – дах моторно-трансмісійного відділення (МТВ). Воно прикрите тонким шаром броні, панцирними жалюзі або навіть сіткою. Під ним знаходяться двигун та трансмісія, а обидва ці вузли мають чималі запаси мастила. Таким чином, пляшка з горючою сумішшю на дах МТВ з високою ймовірністю підпалить танк та виведе його з ладу.
Конструктори танків, однак, передбачали такий варіант, тому майже всі танки, починаючи з модернізацій Т-34, оснащені системами автоматичного або ручного пожежогасіння. Як правило, вогнегасники разової дії, отже, у випадку спрацювання системи пожежогасіння, слід повторити спробу.
Нема сенсу пробувати “викурити” екіпаж з танку, застосовуючи дим, сльозогінні засоби або стерніти. Усі танки, починаючи з Т-54 мають потужні засоби фільтровентиляції, а на випадок її пошкодження екіпаж має протигази або навіть дихальні апарати.
Модернізовані Т-72 мають систему захисту від напалму, танки Т-80, Т-84 для пляшок із запалювальною сумішшю невразливі.

Випробування Т-80 на стійкість до рідних запалювальних сумішей. Танк лишився неушкодженим. (фото з сайту otvaga2004.narod.ru).

Для цих танків єдиним доступним способом вивести непокірний екіпаж з ладу або спонукати його до виходу є розкладання багаття під днищем. Найбільш вразливе місце позначено евакуаційним люком. Підсовуючи горючі речовини, слід не забувати про можливість раптового пострілу з люка.
Якщо багаття потужне, то вже через кілька хвилин слід остерігатися вибуху боєкомплекту. Тому спостерігати за об’єктом краще з безпечною відстані – не менше ста метрів, бажано з-за рогу або іншої перепони.

У випадку, коли танк невідворотно потрапить назад у руки власників, слід вивести з ладу якомога більше його обладнання, щоб утруднити ремонт та повторне використання найближчим часом. Слід розбити усі прилади, усі скляні деталі, радіостанцію, приціли тощо. Якщо дозволяють обставини, слід засунути в дуло гармати сторонній предмет й вистрелити – це призведе до розриву гармати. За наявності вибухових речовин та фахівців, слід підірвати боєкомплект.
Не слід забувати такий важливий аспект сучасності, як піар. Успішне знищення танку може призвести до падіння бойового духу агресора та підйому у захисників. Тому слід відзняти дії відеокамерою або мобільним телефоном, змонтувати, не включаючи можливі кадри жорстокостей, та викласти на Youtube. Найкращим агітаційним матеріалом буде коротке інтерв’ю з екіпажем, який засвідчить, що з ним поводяться добре й гарантують безпеку.
Водночас не слід забувати, що у будь-якій війні можна програти, й краще вжити заходів до того, щоб у разі поразки не залишити свою фотографію переможцям.
Кілька слів про використання РПГ (ручних протитанкових гранатометів) та інших протитанкових заходів. Здавалося б, якщо у чоловіка є РПГ, то, скоріш за все, він вміє ним користуватися – однак Youtube переповнений роликами про те, як з РПГ стріляють cобі під ноги, реактивним струменем спалюють обличчя товаришу, як не вибухають гранати і так далі. Тому про всяк випадок повторю кілька важливих моментів:
1) майже у всіх протитанкових гранатометів під час пострілу ззаду виривається потужний струмінь розпечених газів довжиною до 7-10 метрів. Якщо позаду стрільця знаходяться його товариші – їх буде травмовано. Якщо вистрілити з невеликого приміщення – то стрілець принаймні отримає баротравму, або й дещо гірше.
2) граната зводиться (приходить у готовий до вибуху стан) лише на дистанції 15-50 метрів. Якщо вона влучить у ціль раніше, то, скоріш за все, просто розіб’ється об крицю.
3) численні прямокутники на броні – це динамічний захист, якраз проти кумулятивних засобів враження. Стріляти треба у місця, неприкриті прямокутниками, або у ходову частину.
4) інші вразливі місця танка – маска гармати, дах, люки, борт поміж катками; у танків з великою “кишенею” позаду башти – ще й задня частина башти, де зберігається боєзапас.

Закінчуючи статтю, дозволю собі ще нагадати – у жодному разі не бажаю, щоб все, викладене у ній, коли-небудь комусь здалося в пригоді.

More in Національна безпека, Новини, Технології, Записки
НМПУ: цензура в УНІАН може призвести до нової журналістської революції

Генеральний директор УНІАН Вадим Осадчий довів до відома редакторів сайту УНІАН Любові Жаловаги і Валентини Романенко, що на підставі службової...

Close