Останні новини

Юрій Андрухович: Додому, до Мами

Я не знаю, що таке “кава по-віденськи”. Особливо, якщо її подають в українських кав’ярнях. Зазвичай це щось із морозивом та вершками чи молочною пінкою, більше схоже на кавовмісні напої зі “Старбаксу”, ніж на справжню віденську каву. Я знаю, що таке “меланж” і що таке “браунер”, а що “шварцер”. Що таке міцне еспресо “курцер” або слабкіше “ферленґертер”. Останнє – приблизний відповідник того, що в нас звикли називати “американо”. Американці про наше “американо”, здається, не здогадуються.

Ні, я не хочу сказати, що я особливий кавоман чи кавовий експерт. Які вже там кавові дискусії в часи руйнування країни дощенту? Але хочеться точності й достовірності хоча б у малому. Чому кава “по-віденськи”? Що ми хочемо цим сказати? Куди нас тягне?

В Україні існує своє власне місто хорошої та якісної кави – Ужгород. Мукачеве, здається, також. Вони з цього приводу навіть конкурують – Мукачеве й Ужгород.

А ось на віденську каву потрібно їхати до Відня. Саме так, мабуть, і вирішили всі ці прекрасні і просвітлені україномовні українці, яких зустрічаєш у Відні ледь не на кожному кроці.

Вже протягом двох десятиліть я потаємно мріяв про те, щоб українська мова невимушено лунала в найважливіших містах Європи. Як усюди лунає в них, наприклад, польська чи російська. Я знав про статистичні тисячі-мільйони наших, які десь у цих містах поселилися й німіли. “Коли вже вони заговорять? – думав я. – Коли вилізуть на світ Божий зі своєї вродженої несміливості з такою красивою рідною мовою?”. Схоже, що у Відні процес рушив.

Українську мову в австрійській столиці тепер можна почути набагато частіше, ніж у Києві. Причому якісну українську, міцну і густу, як тутешня кава. Це, поза всякими сумнівами, мова дуже добре освічених і компетентних людей, переважна більшість яких вибрали волю і відмовилися жити в країні Януковича.

Так, це нова хвиля еміґрації. Тепер це не тільки наші заробітчани і не тільки студенти. Хоч і перші та другі є все ще дуже активним чинником і добре, що вони є. Але ці – не вони. І не туристи і навіть, прости Господи, не шопери і не баєри. Сюди потягнувся український середній клас. Якщо ви не вірите в його існування – поїдьте до Відня. Вони чудово виглядають і дуже красиво спілкуються, ви їх відразу зауважите.

Звісно, це наш середній клас, а не австрійський. Тож за рівнем статків усі вони значно скромніші. Але це робить їх іще привабливішими – вони нікого не вдають, вони є собою, тобто вони правильні сучасні люди. Втрату цих людей ми відчуємо вже сьогодні-завтра. Наприклад, на виборах, у яких вони здебільшого вже не братимуть участі. Замість них на дільниці пошкандибають переважно ті, що хочуть лиш одного – отримати за цей громадянський вчинок свої 60 або 100 гривень. Таких в Україні, здається, більшає.

Зате з України виїжджають притомні. Ті, кому теперішня влада не залишає вибору. Власне кажучи, вона його нікому не залишає, проте ці відчули її на собі раніше. Талановиті лікарі, успішну практику яких намагаються дискредитувати. Малі та середні підприємці, що роками примудрялися вести свій бізнес успішно і чесно. Інженери, перекладачі, науковці, вчорашні журналісти.

Тепер вони всі тут, у Відні. Ходять на українські вечори, а в неділю до української церкви, п’ють віденську каву, дедалі менше цікавляться українськими новинами. А що ними цікавитися, коли їх усе одно немає? Схід усе одно переконано проголосує за свої “ригіони”. Центр усе одно за свою гречку. Захід усе одно за якихось чергових неадекватів у вишиванках. Які вже там новини!

Вони все менше цікавляться своєю країною, бо надто вже вона цікавилася ними. Бандюки цікавились їхнім успіхом, податкова, міліція. Всім дармоїдам було до нього якесь діло. Потім вони просто приходять і силоміць відбирають у тебе все. Запроторюють у в’язницю, шиють одну справу за другою. А чи не показати б їм усім отакенний фак? Бувайте, дорогі шахтарські браття і сестри, цілуйте куди губами дотягнетеся свого Януковича!

І ось вони їдуть. Ті, хто встиг і хто ще встигає. Таким чином (можна б кисло пожартувати) українці повертаються до своїх історичних коренів, до своєї колишньої столиці, до свого рідного пісенного Дунаю. Матінко Австріє, приймайте блудних дітей!

А якщо без жартів, то до країни, в якій на них не полюватимуть головорізи. Тієї, де закон, порядок і певність. Тут вони знову зможуть відкрити свої авторемонтні сервіси, приватні клініки та правничі бюро, зайнятись улюбленими перекладами чи науковими дослідженнями. Відкрити з два десятки справжніх українських ресторанів. Заснувати з кілька десятків українських видавництв і часописів. І жити, повноцінно жити, а не виживати за рахунок визначеного їм бандитнею “прожиткового мінімуму”.

Але чому я пишу про це в майбутньому часі? Воно вже ось, воно почалося. Ще не вмерла Україна – наші у Відні!

ТСН

More in Події, Політика, Суспільство, Записки, Смерть совку!
5 канал про втечу Журавського із зустрічі з вчителями

...

Close