Останні новини

Юрій Андрухович: Нерухомість

У моєму місті десь так близько 150 ріелторських аґенцій, вибирай на будь-який смак. Я ніколи б у житті не здогадався, що їх може бути аж стільки. Виходить так, що тисячі, десятки тисяч активних людей займаються винятково нерухомістю. “Це лише ті, що офіційні, – таємниче посміхається мій сьогоднішній знайомий, аґент V. – Усі інші працюють по хатах, сидячи на домашніх телефонах”. “А що, існує якась різниця?”. “Ну, звичайно – мєнти, податки, конкуренція”.

V не скидається на законослухняного громадянина. Він власник білосніжної “мазди” і передніх золотих зубів. На задньому сидінні поруч зі мною громадиться гірка свіжо викопаної цибулі. “Це теща насипала”, – V трохи знічено посміхається.

Селяни не можуть жити в місті без щоденної сільської ярини. Доступ до села – це ніби обов’язковий бонус, поки що дозволений цією владою. Відріж такого V від домашніх яєць і, скажімо, свіжини! Я навіть можу битись об заклад: судячи з усього, наш підпільний ріелтор найбільше полюбляє свинячу рульку. Так ось, позбав його цієї пристрасті – і він помре. Або – що не так імовірно – вийде врешті на вулиці протестувати. Тому високі пани тим часом плетуть з телеекранів усілякі нісенітниці про нічний хліб і курасани. А їхні піддані з останніх сил заробляють собі на хліб денний. Не до курасанів нам, тим більше отих із маком.

Ніколай – львів’янин, колишній кагебіст, виходець із московського центру. Здає квартиру на Винниченка. П’ятсот баксів йому цілком вистачає, бо є ж іще нерозголошувана шпигунська пенсія за заслуги перед Батьківщиною (чомусь не в російських рублях). Коли наймачів-поляків немає вдома, Ніколай потайки пробирається у квартиру – дивитися телевізор і копирсатись у речах пожильців. Особливу цінність у таких дослідженнях має жіноча білизна. Кагебісти колишніми не бувають, і тому Ніколай щоразу ретельно запирає й висушує феном свої сліди.

Пані Іванна (вона ж і Оксана – як для кого) – львів’янка. Здає квартиру, таку собі тіснесеньку нору, на площі Ринок. Триста баксів за старе ліжко і сидячу ванну не покривають потреб її перестарілого розумово відсталого сина. Тому пані Оксана (насправді Іванна) разом із чоловіком виїжджають на село зі своєї більшої квартири на Валовій. За цю вони візьмуть більше. Дитина мусить щось їсти, якось розважатися. Та й оженити ж його врешті треба.

Анюта – харків’янка. Простора квартира у сталінці дісталась їй від ветеранки-бабусі. Квартиру Анюта здає через аґенцію. Отримує 50% з оренди. Хотілось би більше, але “криша” в наші часи дешево не обходиться. У квартирі чомусь часто зупиняються українці. Анюта доходить такого висновку, бо між собою вони розмовляють українською. Після них у холодильнику залишається найбільше продуктів. І найбільше пляшок з-під пива. Зрозуміло, львівського. Ті, котрі розмовляють українською, п’ють лише львівське пиво. Анюта прибирає у квартирі за пожильцями, аґенція дозволяє їй виносити і здавати пляшки.

Наташа – Київ. Центр. Станція метро “Палац Спорту”. Власниця ріелторського бюро і елітних квартир. Зберігає в себе вдома цілі стоси ксерокопій – паспортні дані клієнтів. У неї вже власна база даних. Заможні гості часто замовляють піцу, залишаючи по собі несплачені рахунки. На Наташі купа кредитів за житло, вона не збирається платити ще й за чужу піцу.

Володимир – ріелтор, Луцьк. Власник квартири на вулиці Чорновола. “Жили тут у мене одні чорнобривці, – розповідає він. – То вони мені тут таку мерву робили, такий туман, такий разврат. Сусіди скаржилися на танці й музику, я терпів. Але коли вони мені у вазони понасикали, терпінню моєму настав кінець, і я їх вигнав. Не люблю такого. І ще не люблю, коли взуті ходять”.

Ліля – ріелторка, Одеса. Гроші обов’язково і тільки вперед. Якщо в сезон, то на 200 гривень дорожче. До можливих клієнтів вона звертається “деточка”: “Ничего не поделаешь, деточка – море оно ж и в Африке море”. У Лілиних квартирах всюди повно пляшок з оцтом. Мабуть, сучасні жінки і досі використовують його як засіб контрацепції. Інакше чого б тоді Одеса тримала всеукраїнську першість зі СНІДу.

Зате тиждень тому ми в одному з готелів Києва знайшли в міні-барі, крім горілки, шампанського і пива, ще й пару презервативів. Не все так погано в нашому домі.

Але назад до мого нового приятеля аґента V. Він якраз розповідає, що завтра їде до Львова забирати “італійську пані”. Жінка пропрацювала в Неаполі 15 років, а тепер приїжджає востаннє, бо треба продати квартиру. V радіє, комісійні з продажу набагато жирніші, ніж із оренди. До того ж пані поспішає: за кілька днів літак назад – додому, до Італії. Чоловік помер від горілки й безсімейності. Син продовжує батькові традиції. V щасливий, що за кілька днів продасть чергову нерухомість: “150 аґенцій – спробуй виживи!”.

Здається, вся країна так глибоко й безповоротно перейнялася нерухомістю, що назавжди в ній загрузла. Нерухома наша країна.

ТСН

More in Події, Суспільство, Записки, Культура
Відкриті новини заради чесних виборів: чи дотримуються телеканали обіцянок?

17 жовтня о 12:00 у Києві (ІА “Інтерфакс-Україна”, вул. Рейтарська, 8/5-А) відбудеться прес-конференція “Відкриті новини заради чесних виборів: чи дотримуються...

Close