Останні новини

Євген Сверстюк: Людський матеріал на Донеччині добротний, але його душить скорумпована духовно закостеніла маса

розмовляв Масим Максимов, спеціально для Майдану

Евгений Сверстюк не нуждается в представлениях. Диссидент, правозащитник, литератор. Он в свои 83 продолжает отстаивать принципы, борьбе за которые посвятил всю жизнь. Глядя на этого мощного старика понимаешь, что время не властно над духом. Его мысль ясна, ум подвижен, а слова убедительны.

В самом начале беседы пан Сверстюк желая меня приободрить сказал, чтобы я не боялся критиковать. Я ответил, что критиковать мне его не за что, и это правда.

Скажу больше, на мой взгляд сегодня Евгений Сверстюк актуален. Актуален хотя бы потому, что на фоне нынешних элитных революционеров, самих организующих на себя гонения и самих же их доблестно пережидающих на заграничных курортах, он демонстрирует другой – высокий – стандарт гражданского отпора.

Таких не любят. Своей цельностью, «настоящестью» Сверстюк выглядит немым укором нашему веку торжествующего пиара.

Не жалует таких как он и государство. Упрямые, как гвозди, твердые, как камни, своей твердостью они способны сломать жернова любой репрессивной машины. Но именно на таких камнях строят здание национальной Свободы.

 

В общем, как вы уже поняли, я не думал о критике, моей целью было разобраться в трудных вопросах, внятных ответов на которые пока никто не дал ни на Западе, ни на Востоке Украины. Собственно, это интервью – попытка поиска решений наших общих проблем. Надеюсь, что-то нам с паном Сверстюком удалось.

***

– Пане Евген, мой первый вопрос о «мовном» законе. Нас вновь разделили. Далеко ходить не буду, я это почувствовал на себе, когда мои хорошие знакомы с западной Украины, взвешенные, разумные люди вдруг заговорили языком лозунгов призывая «люто боротися за первородство з “українцями” російської та єврейської крові». Это практически цитата.

Где нам взять волшебный клей, чтобы склеить им нашу такую разную Украину?

А может нужен не клей… В Ветхом Завете Бог говорит о евреях: «и расплавлю их, как плавят серебро, и очищу их как очищают золото». Может и нам нужна национальная идея, которая как кислота расплавит и Запад и Восток. Вспомним, как изменило древний мир появление христианства. Св. Павел писал: «Нет уже Иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского: ибо все вы одно во Христе Иисусе». Может и нам нужна нацидея, после которой уже не будет, условно говоря, не еврея, не русского, не галичанина, не «донбасянина», а каждый с гордостью будет говорить «Я – украинец!»  

Что вы думаете по этому поводу? Возможно ли сегодня появление такой Идеи, или Украина в обозримом будущем останется Украиной регионов?

– Ваша відкритість і доброзичливість, Максиме Валентиновичу, може замінити найкращі міркування про національну ідею. Власне, нам, вихідцям із закритої зони, найбільше бракує свободи спілкування і відкритості. В країні, де усе було засекречено, нас отруїли недовірою і підозріливістю.

Згадаймо, як після вибуху революції 1917 р. стали перегукуватися українці з Київщини, Слобожанщини, Кубані, Волині, Галичини. Усі жили під чужими державами, які воювали між собою, і раптом з’явилося слово «соборність». І усі заспівали «Ще не вмерла…» або «Розпрягайте, хлопці, коні». Очевидно, українців ще від Київської Русі і козаччини, єднав християнський світогляд. Про це добре пише Микола Костомаров («Две русские народности»). Не тільки між собою, а з іншими сусідами українці віками звикли мирно жити.

А от коли нам принесли «класову боротьбу», «громадянську війну», «партійну пильність» і «пролетарську принциповість» — то було збурено і загострено найнижчі людські інстинкти, раніше стримувані вірою і культурою. На цьому нині хочуть грати кремлівські підполковники в цивільному і в рясах. А якогось Колінічєнка завжди можна купити і запустити в дію, в ослаблений суспільний організм.

Мені здається, Ви надаєте надто великого значення хворобливій і неадекватній реакції тих галичан, які висловили обурення антиукраїнською провокацією з тим законом, який узаконює іґнорування української мови в Україні. Ви, може, й маєте рацію, коли кажете, що провокація вдалася: на поверхню вилазить деструктивний суспільний елемент…

Але чому вона вдалася? Бо вона довго і безперешкодно готувалася добре фінансованою аґентурою згаданих підполковників.

Гра на негативних емоціях юрби, оживлення завчених лозунгів «прочь», «долой», «покончить» — то нині вдається найлегше. Але як важко дається щось конструктивне, що кличе до спільної праці на відбудову зруйнованого і затоптаного…

Адже усі знають аксіоми незворотного ходу історії. Час імперій минув — і не треба плювати проти вітру. “Русский мир” з політизованим попом Росії не потрібен. Росії, як і нам, треба повертатися до закону і правди та почати лікувати скалічений народ євангельською наукою. І зректися ворогування з мирними сусідами.

А українці за 20 років уже наче зрозуміли, що Україна встоїть на своїх ногах навіть під керівництвом вождів, які не знають її і не люблять її. Вона обікрадена і бідна, але Богом написана їй дорога відродження під ударами тих, що звикли до насильства і лжі.

Я не знаю, чи якась ідея піднесе нам національну самоповагу. Ми маємо змінитися і заслужено поважати себе, як господар, задоволений зі своєї праці.

 – Так сложилось, что словосочетание «моральный авторитет», как и сам феномен человека, своей нравственной силой, силой своего убеждения влияющего на жизнь общества имеет четкую географическую привязку, а именно Запад и Центр Украины. На Востоке слово «авторитет» скорее соединяется со словом «криминальный». Я это объясняю наследием эпохи дикого капитализма, капитализма, который Донбасс с его мощной индустрией, в отличии от остальной Украины, хлебнул с избытком. Или всё-таки существуют другие причины? И Востоку ещё только предстоит найти и сформировать своих моральных авторитетов?

– А от щодо прив’язки моральних авторитетів до місцевості, то Ви явно недооцінюєте Донеччину. То край, куди тікали переслідувані за віру і правду. Життя їх жорстоко м’яло у своїх жорнах, а все ж таки не косило цвіту так, як після війни в Західній Україні.

Микола Руденко і Олекса Тихий — з Донеччини. Іван Дзюба і Василь Стус — випускники Донецького педінституту. Іван Світличний і Надія Світлична — з Луганщини. В 60-ті роки я один з серед них був з Волині…

Інша справа, що Донеччина не знає і не шанує своїх моральних авторитетів. Там домінують кримінальні і комуністичні «авторитети», а з цього зерна овоч не виросте. А людський матеріал на Донеччині добротний. Його душить скорумпована духовно закостеніла маса, яка творить зрусифіковану зону. Не забуваймо, що в сталінські часи ту маску лояльності натягували на себе і ті, кому вона була огидна. І ще одна повчальна притча: тільки українські незахищені обличчя з Донеччини засвітилися і заясніли! Куди ж дівалися обличчя, захищені маскою лояльності?

– Коль мы заговорили о роли личности в истории, я с вашего позволения продолжу эту тему. Для меня, и, думаю, не ошибусь, если скажу, что и для большинства жителей Донбасса, олигархи, как бы сказать помягче…, – инородное тело. Нельзя считать своими, тех, кто ограбил тебя, твою страну, твоих родителей. Да, их пока боятся, пока за них голосуют, но уже не уважают.

В итоге, моральных авторитетов нет. В политике «своих» «пересічний» житель Донбасса тоже не видит. Почему так? Почему никто так и не стал «своим» в полной мере?

Кстати, нечто подобное произошло и на западе Украины. Там тоже разочаровались во многих политических кумирах. Почему в Украине до сих пор не нашлось Объединителя? Того, кого бы признали «своим» и на Западе и на Востоке?

– Для появи Особистості суспільство має посилено працювати. Мусить культивувати моральну атмосферу, мусить витворювати відповідне середовище, з якого підіймається особистість. Споживацька епоха не гартує людей. Особистості підіймаються на високій дорозі, сповненій випробувань і великих страждань. І освітленій великою любов’ю і вірою.

 – Кстати об испытаниях. Пане Евген, вы, ваше поколение было сильно личным примером. Поступком. Примеры дает книга Е. Грицака «Норильское восстание». Почему мужество не модно, и есть ли перспективы у такого общества?

Ведь во все времена революционные перемены было делом молодых. А сегодня согласно социологии, больше половины украинцев 18–29 лет при первой возможности готовы выехать из страны. И пусть кто-то называет это эмиграцией, я это называю «бежать».

Оправдывают этот побег просто, мол, «рыбка ищет, где глубже, а человек, где лучше». Но в том-то и дело, что человек не рыбка и не рачок, у него есть долг перед Отечеством, перед своим народом. Так вот, что нам делать, без этого готового ко всему авангарда?

– Про молодь мені важко однозначно сказати, я бачу серед наших молодих також ідеалістів, які приєдналися б до Є. Грицяка в Норильській зоні. Але не забуваймо, що він замолоду пройшов під час війни сувору школу ОУН, потім ґарт на фронті, а потім в лагері був серед вірних бандерівців, а також сміливців з різних народів. В ньому жила акумульована енергія повстанців.

А тепер уявімо собі, що їх усіх помилували і випустили за кордон… Твердіші з них відмовилися б виїжджати. А слабкі потонули б в теплих водах.

Нам треба думати про організацію шкіл суворого духовного і фізичного виховання. Я думаю, діти наших сучасних парвеню — нещасніші діти, ніж ті, що вибиваються своїм трудом…

– В прошлом сентябре я разговаривал с донецкими «афганцами» и «чернобыльцами». Среди них были и те, кто «штурмовал» ВР. На мой прямой вопрос о Януковиче, цитирую: «Вы считаете, что ему нужно дать время и дать шанс доработать?» Ответы были такие: «Однозначно», «Конечно», «Нельзя его делать крайним за работу парламента и правительства». Прошел год, у моих собеседников забрали заслуженные льготы. Тем не менее, ничего не происходит, все стабильно как на кладбище, народу дают по чуть-чуть и этого хватает.

Что должно случиться, чтобы люди наконец-таки перестроились? Экономический кризис? Голодный бунт? Война? Или не стоит ждать катаклизмов, а кто-то должен возвысить свой голос?

– Люди, з якими Ви розмовляли про лідера, по-моєму, уникали серйозної відповіді. Адже усі вони знають, чого можна чекати від того, хто не пройшов ні академічної, ні моральної, ні політичної школи…

У нашому суспільстві бракує самоорганізації, витворення громадських об’єднань, де ставлять високі принципи і дають виклади безкорисного служіння. Здається, на Донбасі є протестантські громади. Вони рятують від деградації, але, на відміну від європейських протестантів, вони громадсько пасивні. Молодь потребує справжньої школи протистояння споживацтву і пристосовництву. Над східними областями України домінує «Русский мир», а це загроза потонути в калюжі духовного плебейства та інтелектуального інфантилізму.

Західна Україна активніша, більш європеїзована. Між Східною і Західною Німеччиною досі велика різниця. Але який там інтенсивний обмін людьми і досвідом!

Я вважаю першочерговим завданням постійні контакти між дітьми, студентами, діловими людьми сходу і заходу України. Донеччина в приспаному стані задіює мізерну частку своїх моральних, духовних, інтелектуальних сил. Про це свідчать Ваші розмови з афганцями і чорнобильцями.

– На митинге в поддержку ТВі вы сказали: «Нас приучают, чтобы мы молчали». На мой взгляд, все с точностью до наоборот, – нас приучают говорить, а вернее болтать, потому–что процесс, когда много говорят и ничего не делают, называется болтовней. Почему мы все горазды только на словах?

– Колись, в часи застою, відомий письменник Григір Тютюнник писав: «Ми говоримо. Але мовчимо». Є старий афоризм «Во многоглаголании несть истины». Нам забороняли говорити про головне, тобто привчали до многоглаголании …

Нині можливості словесної розрядки необмежені. А змістовної розмови на телеканалах не практикують, пристосовуючись до споживача найнижчого рівня. Високого голосу не чутно, та й чи почули б його?

Але треба заповнювати порожнечу. Треба повторювати аксіоми. Треба нагадувати забуті істини і треба сіяти з вірою, що посіяне зійде.

– Кстати о том, как власть борется с революционными настроениями. Как-то вы сказали, что сегодня «мещанин купается, как вареник в масле». Это правда. Сегодня, чтобы жить хорошо, нужно стать мещанином, встроиться в потребительскую цепочку. Власть быстро смекнула, что идеология «вареника в масле» эффективное средство нейтрализации революционных настроений. Сейчас из шахтеров, металлургов ускоренно лепят мещан, прививают потребительскую культуру, закрепощают в кредитное рабство. Как противостоять этому процессу духовной маргинализации? Какую роль в борьбе за души и умы может сыграть христианская традиция? Ведь как вы правильно недавно заметили «Свобода має підґрунтя релігійне. Вона зобов’язує».

– Міщанство — явище вічне і незнищенне. Його не сіють, воно само родиться. Воно як подушка, на якій спокійно спить влада. І воно як сукновальня, яку атакують Дон-Кіхоти усіх часів. Я виховувався на літературі, яка не те, що звойовувала б пошлість і міщанство — вона вчила бачити його як ворога усякої життєвої молодої сили, що прагне змін. Міщанин був ситий, але не оспіваний.

На хвилі революційного романтизму Горький навіть накинувся на Толстого і Достоєвського, які начебто своєю проповіддю самовдосконалення і непротивлення злу насильством культивують пасивне ставлення до життя. Він називав їх “ворогами життя” і противниками всяких соціальних змін.

Мене тривожить те, що нині не видно борців проти міщанства. Найпопулярніші телепрограми — міщанські. Реклама культивує пошлість. Я вже не кажу про злочинні програми, які розтлівають молодь і навчають убивства. Поняття пристосовництва, конформізму, розкоші і ситості стали на місце тих ідеалів, за які боролися юні і хоробрі усіх часів. Культ сексу витіснив поняття кохання, а про любов вже й соромляться говорити. У нас ставлять пам’ятник великій блудниці Катерині і судять за пошкодження пам’ятника найбільшому убивці 20-го століття…

Все-таки війну проти міщанства і пошлості, по моєму, повинна розпочати і оголосити інтелігенція.

– Короткий, но важный вопрос. Из Евангелия мы знаем, что дом, построенный на песке, не устоит. Устоит ли украинское государство, построенное на грабеже и обмане? Может ли быть народ без чести? Я имею ввиду изнасилование нашей страны в 90-х. Не потому ли мрут украинцы, как мухи? Ведь жить без чести невыносимо.

– Ви ставите питання. «Чи встоїть Українська держава, побудована на грабунку і обмані?»

– Да. 

Жодна держава не встоїть. Але мені здається, що нинішня мало відрізняється від УРСР, яка не була ні українською, ні державою. Ваше питання риторичне. Ті, що складають більшість у Верховній Раді, знають, що їхня держава устояла сім десятиліть, а тепер вони думають, що легалізований кримінал удосконалить того монстра. Між знеціненням особи і вимиранням народу, безперечно, є причиновий зв’язок. Питання ж стоїть про те, чи встоїть така влада.

А щодо держави, то вона може утриматися на законі, порядку і на плечах чесних громадян. Особисто я вірю в те, що в Небі і під Небом панує лад, створений до нашої появи на світ. Ті, що занечистили Землю і зневажили вічний Лад — то нещасні покоління, які загинуть безслідно.

Усі наші високі поняття про любов і красу, правду і добро, про честь і гідність — усі вони тримаються на заповідях Творця і живляться його Словом.

Але за законом свобідної волі можна повернутися до того спиною…

– Пане Евген, скажите хотя бы коротко, что вы думаете о прошедших выборах? О результатах основных политических сил? Выборы оправдали ваши ожидания, надежды?

Якихось несподіванок від виборів 28 жовтня не чекалося вже тому, що опозиція проти мафії сама не мала виразного обличчя, привабливого для виборців. На Донеччині, подібно, як у Білорусі, по-моєму, не вибори, а голосування “за наших”. А хто “наші”? Кримінальна атмосфера залякування діяла скрізь як “адмінресурс”.

Але приємно, що всупереч тискові вийшло дві політичні сили – “УДАР” і “Свобода”, а це обіцяє боротьбу і пожвавлення в політикумі. Приємно, що народ залучився до боротьби проти шулєрства у мажоритарних округах.

Кожен раз після виборів переконуюся, що народ мудріший, ніж про нього думають. А от пасивність молоді викликає тривогу більшу, ніж активність пенсіонерів… І тут особливо відзначилися “совкові” регіони. Отже,

“Лупайте сю скалу, нехай ні жар ні холод

Не спинить вас…”

1 Comment on "Євген Сверстюк: Людський матеріал на Донеччині добротний, але його душить скорумпована духовно закостеніла маса"

  1. Олекса | 02-12-2012 12:54 at 12:54 |

    Окупація України москалями-москидами продовжується… Проти українців йде інформаційна і економічна війна, а очільниками України є явними і неявними ставленики колишньої явної метрополії. Не все у окупантів виходить, те, що вони задумали, а ми до кінця ще не знаєм, що вони задумали 30 років потому, але ж українці не чинять опору, і українці східних і південних земель українських віддані на поталу московській ідеологічній машині, інформаційній і релігійній, а останнім часом – і комуністичній…

Comments are closed.

More in Політика, Суспільство, Статті
Знаки ненависті чи ознаки провокації?

Ви вже бачили відео зі смолоскипного маршу в Харкові з дивними вигуками?

Close