Останні новини

Сотня небайдужих сімферопольців вшанувала жертв голодомору

Нариси з місця подій. Сотня для Сімферополю – це багато чи замало? Думаю, більш ніж багато, адже раніше на подібні заходи збиралося удвічі-тричі менше. І це не рахуємо чиновників, які люди підневільні – накажуть, прийдуть хоч на панк-фестиваль, без наказу ногою нікуди. Втім, чиновників якраз і не було.

Раніше подібні заходи поділялися на дві частини. В одних брали участь, лицемірно та для галочки, чи перші особи, чи «вічно другі» при них. Якісь формальні фрази, дорогі букети (бюджет таке витримає), кілька слів про минуле, пара оптимістичного про майбутнє. Стояти на такому – себе не поважати, як от і автор цих рядків, що з дитинства ігнорує всілякі масовки, в тому числі, і ті, що йому політично чи духовно близькі. Вже вибачте, але дитячих спогадів про нудьгу і вимушене блюзнірство під час всіляких стоянь у пам’яток на різних лінійках, зборах совєтів отрядів – вистачило на життя.

Цього разу щось змінилося. Важко бути у захваті від змін в державі, але щось позитивне зароджується в суспільстві. Я пішов, попередньо запросивши телефоном до заходу кілька знайомців. Таких, які не проти, але зазвичай теж не ходять, як от і я. Результат – приходимо й бачимо купу знайомих та незнайомих людей. Настрій, як не дивно, трохи піднесений. Раді побачити людей, яких знаєш, та рідко бачиш, а ще незнайомі тут само знайомляться. Отак і набігла сотня! Питався в кількох таких як я, враження приблизно ідентичні: раніше не ходіли, бо нудно, а тепер от прийшли – чому би й ні, хіба важко? Один похилого віку чолов’яга сказав ще цікавіше: «Чув, що чи вже заборонили це відмічати, чи то ось-ось заборонять; то дай, думаю, сходжу».

Студенти прийшли – щоб не з пустими руцями йти, надрукували листівки та стали роздавати. Знайомі і незнайомі прихопили з собою хто свічки, хто колоски, а хто – домашні випічки! Частували учасників та перехожих. Перехожі – переважно зупинялися, бо воно ж красиво, ці свічки на вітрі, колосся, збіжжя. Нуль провокаторів, нуль сумашедших, нуль міліції. Здається, навіть тихарів СБУ немає, зазвичай аж впадають ув око. Спокійна, чинна і гідна церемонія.

Прийшли ті, хто не вважає голодомор перегорнутою сторінкою. Воно б її давно вже й справді перегорнути, та не в ситуації, коли державним тоном стає «так, це була трагедія, ну і шо», а серед медівників, офісного планктону, ще й досі модно втиха прискати і підглумлюватись над жертвами. Ну, всі ці люди й не прийшли, і не треба. Без них світ якось чистіше, типу того.

Прийшли кримські татари зі своїми прапорами, серед них – кілька поважних, ветеранів національно-визвольного руху. Все правильно, ми ходимо на їхні справедливі заходи, вони – на наші. Прапори України. Єврей прийшов у кіпі. Ми із ним поговорили на тему, чого прийшов та як ставиться, вже, вибачте, цікаво ж. Він каже, давно намагаюся зрозуміти, як у ті роки сталися геноциди – голодомор, голокост, депортація. Що було з людьми, що вбивали – масове безум’я? А як жертви могли бути такіми безропотними, чому?

Цікаві міркування. Я у свою чергу кажу – голодомор був направлений насамперед проти українців, але вдарив він не тільки по них. Ті ж єврейські поселенці, що створювали з 19 сторіччя колоніальну полосу Юденплан на півдні України – вони пухли та морилися від голоду, як і сусіди українці, німці-колоністи, греки, молдавани та болгари. Ми пам’ятаємо своїх жертв, але й ваших не забуваємо і ви б не забували: коли кажуть, що це «трагедія не лише українців», то слід думати буквально, що воно значить. Німецькій, єврейський уряди – вам справді нецікаво про своїх єдинокровців, що їх тоді замучили, лиш щоб не плуталися під ногами?

Багато таких і подібних бесід було. Для того, відчуваю, люди й прийшли. На останок, хто зорганізував заходи. Особисто я отримав по пошті електроного листа від «Фронта змін». Він, мабуть, і був формальним організатором. Але, я думаю, от вони самі вразилися, коли народу все більшало і більшало, а це ж ніяких підвозів і проплат. Адже, коли звеш людей під те, що їм близько і зрозуміло, то все якось саме собою влаштовується, а на чуже і малозрозуміле – не дозовешся. Приємно знати, що сотня сімферопольців ніжками дійшла до площі, щоб вшанувати загиблих та ненароджених. Думаю, чимало полишилось вдома, щоб просто виставити свічку у вікно – я й сам так робив минулі роки. Іноді бачив на весь квартал два-три віконця теж із свічкою. Багато це чи мало? Рахунок, насправді, йде за кожну людську душу, а душа – це завжди багато.

More in Громадські акції, Новини
Офіціоз: Під час проведення масових заходів з нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів порушень громадського порядку не зафіксовано

Відповідно до Указу Президента від 26 листопада 1998 року № 1310 „Про День пам’яті жертв голодоморів”, щорічно, кожну четверту суботу...

Close